Дотримання прав людини в українських пенітенціарних закладах.

13-го травня група ув’язнених, що відбувають покарання у Львівській виправній колонії № 30, протестуючи проти дій адміністрації, завдали собі тілесних ушкоджень. Вони перерізали вени лезами, витягнутими з безпечних бритв. Кількома днями раніше такі саме дії вчинили ув’язнені у Харківському слідчому ізоляторі. Журналіст Володимир Бойко, який має великий досвід дослідження українських тюрем та колоній, вважає: такі акції протесту є цілком логічним результатом сваволі, що коїться у пенітенціарній системі загалом. Він звертає увагу на те, що ця система є величезним бізнесом, джерелом нелегального прибутку для тисяч і тисяч зайнятих у ній працівників.

“Сама ця система виправна – вона є виправною в лапках. Насправді вона покликана забезпечувати певні матеріальні запити тих людей, котрі нею керують, починаючи від сержанта, конвоїра, котрий має своїх 50 гривень чи 100 гривень за те, що передав “маляву” (записку), за те, що передав наркотики, за те, що організував чи не помітив якісь порушення розпорядку дисципліни внутрішньої, і закінчуючи самими верхами”.

Причиною такого стану справ Володимир Бойко вважає те, що Україна не є правовою державою. Корупційний ланцюг, на його думку, тягнеться далеко за межі колоній, тюрем та слідчих ізоляторів: у тому, щоб нічого не змінювалося, зацікавлені й чиновники з прокуратури, яка, за законом, мала б здійснювати нагляд за дотриманням прав людини та законності в пенітенціарних закладах. Тому, на думку журналіста, годі сподіватися на зміни на краще у цих закладах, допоки не зазнає змін уся правова система України. Володимир Бойко далі.

“Ніякого поступу з дотриманням прав людини в цих закладах не буде. Це є реальність. До тих пір, доки не почнеться покарання людей, котрі зобов’язані дотримувати права людини в цих закладах”.

Адвокат, правовий експерт Харківської правозахисної групи Аркадій Бущенко зазначає, що пенітенціарна система є надзвичайно закритою, і громадським організаціям дуже важко отримати інформацію про порушення прав ув’язнених.

“ Жодна інформація про стан справ у колоніях не дійшла до нас або наших партнерів легальними шляхами. Тобто, це оці “маляви”, це якась циганська пошта і таке інше, але жодної інформації з цих колоній не випливає. Вони дуже жорстко тримаються. І поки вонги будуть закриті, ми не будемо знати, що там коїться, і ми будемо підозрювати, що там коїться найгірше”.

Проте, на думку пана Бущенко, можна сподіватися. Що зусилля громадянського суспільства сприятимуть підняттю завіси таємничості над ситуацією в українських пенітенціарних закладах, зокрема, в галузі дотримання прав людини.