1222 року двадцятип’ятитисячне монгольське військо під проводом полководців Джабе і Субедея захопило Закавказзя та Північний Кавказ і вийшло до Північного Приазов’я. У битві на Дону монголи розбили об’єднане військо половців та аланів на чолі з ханом Кобяком. Половці відступили до Дніпра, і Кобяк звернувся по допомогу до свого тестя, галицького князя Мстислава Удатного зі словами: «Якщо не допоможете нам, то ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». З’їхавшись до Києва, князі Київської Русі вирішили виступити у похід проти монголів (цитата): «Краще б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй».
У квітні 1223 року союзники зібралися на правому березі Дніпра поблизу острова Хортиця. До війська входили загін хана Кобяка та дружини п’ятнадцяти князів, зокрема, галицького, волинського, київського, чернігівського, путивльського, смоленського і курського. Переправившись через Дніпро, союзники розбили у степу монгольський авангард і рушили на схід.
31 травня дружини князів Мстислава Удатного та двадцятидвохлітнього Данила Галицького разом з половцями переправилися на східний берег річки Калки (нині – Кальчик, права притока Кальміусу на території Донецької області). Решта князів, не дійшовши згоди щодо плану дій, залишилася на західному березі Калки. Монгольські вершники атакували спочатку половців, а коли ті почали відступати, розгромили руські дружини.
Після цього монголи оточили табір великого князя Київського Мстислава Романовича, укріплений на вершині пагорба, і упродовж трьох днів штурмували його, проте взяти не змогли. Врешті-решт, монголи запропонували князям мирну угоду. Після укладення її князівські дружини вийшли з табору, проте були несподівано атаковані монголами. У бою загинули шестеро князів, у тому числі київський князь Мстислав Романович, а дружинників, за словами літописця, – «без числа людей».
З берегів Калки монгольське військо повернулося додому і вдруге прийшло до Східної Європи через 13 років – вже під командуванням онука Чинґісхана Батия.
У квітні 1223 року союзники зібралися на правому березі Дніпра поблизу острова Хортиця. До війська входили загін хана Кобяка та дружини п’ятнадцяти князів, зокрема, галицького, волинського, київського, чернігівського, путивльського, смоленського і курського. Переправившись через Дніпро, союзники розбили у степу монгольський авангард і рушили на схід.
31 травня дружини князів Мстислава Удатного та двадцятидвохлітнього Данила Галицького разом з половцями переправилися на східний берег річки Калки (нині – Кальчик, права притока Кальміусу на території Донецької області). Решта князів, не дійшовши згоди щодо плану дій, залишилася на західному березі Калки. Монгольські вершники атакували спочатку половців, а коли ті почали відступати, розгромили руські дружини.
Після цього монголи оточили табір великого князя Київського Мстислава Романовича, укріплений на вершині пагорба, і упродовж трьох днів штурмували його, проте взяти не змогли. Врешті-решт, монголи запропонували князям мирну угоду. Після укладення її князівські дружини вийшли з табору, проте були несподівано атаковані монголами. У бою загинули шестеро князів, у тому числі київський князь Мстислав Романович, а дружинників, за словами літописця, – «без числа людей».
З берегів Калки монгольське військо повернулося додому і вдруге прийшло до Східної Європи через 13 років – вже під командуванням онука Чинґісхана Батия.