БК: - Маті, Ви допомагаєте “запроваджувати” “Модель ХХІ” у так званих “малих містах” України – Прилуках, Ніжині, Слов‘янську. Наскільки важливий цей проект для місцевих громад?
МШ: - Цей проект найбільш дотичний до міст - малих і середніх за розмірами і кількістю населення. Досвід впровадження подібних проектів у Румунії, Албанії, Хорватії підтверджує: у містечках і селищах люди добре знають одне одного, знають інтелектуальний, творчий потенціал – власний і своїх сусідів. Вони більш ініціативні, відкриті і хочуть, щоби про них та їхні населені пункти, їхні таланти пізнав “великий світ”. “Модель ХХІ” дозволяє об‘єднувати зусилля різних верств населення для конкретної дії. Я би сказав – наш проект перетворює культурні надбання і сімейні традиції однієї родини на справу цілої громади, і це дуже ефективно.
БК: - Наприклад?
МШ: - Ковазна – маленьке румунське місто з населенням близько дванадцяти тисяч осіб. Все почалося з переобрання міського голови – енергійної 50-річної жінки, яка ламала голову над проблемою, як зменшити рівень безробіття у містечку і як зробити так, щоби діти і підлітки не вештались вечорами з пивом і сигаретами. Пані голова зібрала громадськість Ковазни – пересічних громадян, священиків, освітян, бізнесменів, і після тижневих міркувань і дискусій учасники “круглого столу” розробили кілька проектів. Перший називається “Життя багатобарвне!”, і полягає у тому, що мешканці Ковазни пофарбували свої багатоповерхівки сумного сірого кольору у всі кольори веселки, діти намалювали поверх оновлених стін ще і симпатичні малюнки – і Ковазна стала зовсім іншим містом! Помилуватися цими будинками і цілими багатобарвними кварталами приїздять туристи, тож відповідна індустрія розвивається. А місцеві бізнесмени спонсорують джазовий конкурс, який проводиться у Ковазні другий рік поспіль. Місцевий голова тепер щаслива, думає над новими проектами – щоби молодь не їхала у пошуках кращого життя кудись, а лишалася на місці, допомагаючи змінювати життя вдома на краще.
БК: - А якою Вам бачиться “мала Україна” на мапі Європи?
МШ: - Мушу зазначити, що у минулому Україна зазнала значного впливу Росії, і це почалось не за Радянського Союзу, а значно раніше, від доби Російської імперії з її централізацією. Українців століттями переконували, що без Москви їм не прожити – а дивіться, живуть. Дехто каже, що без Києва у провінції не прожити – але Київ має власні проблеми, тож мала Україна має сама за себе дбати. В Україні відбувається децентралізація, подібна до тієї, що її пережили країни Варшавського пакту. Ці уроки важкі та болючі, але минуле більше не працює, і українці мусять брати відповідальність та ініціативу у свої руки.
МШ: - Цей проект найбільш дотичний до міст - малих і середніх за розмірами і кількістю населення. Досвід впровадження подібних проектів у Румунії, Албанії, Хорватії підтверджує: у містечках і селищах люди добре знають одне одного, знають інтелектуальний, творчий потенціал – власний і своїх сусідів. Вони більш ініціативні, відкриті і хочуть, щоби про них та їхні населені пункти, їхні таланти пізнав “великий світ”. “Модель ХХІ” дозволяє об‘єднувати зусилля різних верств населення для конкретної дії. Я би сказав – наш проект перетворює культурні надбання і сімейні традиції однієї родини на справу цілої громади, і це дуже ефективно.
БК: - Наприклад?
МШ: - Ковазна – маленьке румунське місто з населенням близько дванадцяти тисяч осіб. Все почалося з переобрання міського голови – енергійної 50-річної жінки, яка ламала голову над проблемою, як зменшити рівень безробіття у містечку і як зробити так, щоби діти і підлітки не вештались вечорами з пивом і сигаретами. Пані голова зібрала громадськість Ковазни – пересічних громадян, священиків, освітян, бізнесменів, і після тижневих міркувань і дискусій учасники “круглого столу” розробили кілька проектів. Перший називається “Життя багатобарвне!”, і полягає у тому, що мешканці Ковазни пофарбували свої багатоповерхівки сумного сірого кольору у всі кольори веселки, діти намалювали поверх оновлених стін ще і симпатичні малюнки – і Ковазна стала зовсім іншим містом! Помилуватися цими будинками і цілими багатобарвними кварталами приїздять туристи, тож відповідна індустрія розвивається. А місцеві бізнесмени спонсорують джазовий конкурс, який проводиться у Ковазні другий рік поспіль. Місцевий голова тепер щаслива, думає над новими проектами – щоби молодь не їхала у пошуках кращого життя кудись, а лишалася на місці, допомагаючи змінювати життя вдома на краще.
БК: - А якою Вам бачиться “мала Україна” на мапі Європи?
МШ: - Мушу зазначити, що у минулому Україна зазнала значного впливу Росії, і це почалось не за Радянського Союзу, а значно раніше, від доби Російської імперії з її централізацією. Українців століттями переконували, що без Москви їм не прожити – а дивіться, живуть. Дехто каже, що без Києва у провінції не прожити – але Київ має власні проблеми, тож мала Україна має сама за себе дбати. В Україні відбувається децентралізація, подібна до тієї, що її пережили країни Варшавського пакту. Ці уроки важкі та болючі, але минуле більше не працює, і українці мусять брати відповідальність та ініціативу у свої руки.