Аудіозапис програми:
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Київ, 7 червня 2006 року.
Віталій Портников: - В ефірі “Вечірня Свобода”!
Добрий вечір, шановні слухачі, на хвилях Радіо Свобода!
Сьогодні програма з московського бюро нашої радіостанції. Присвячена вона відкриттю Бібліотеки української літератури у російській столиці, першої такої державної установи, яка присвячена саме українській культурі, українській літературі.
Мої гості такі: директор Бібліотеки української літератури Валентина Слюсарчук і працівник цієї ж бібліотеки, заступник голови Об’єднання українців у Росії Юрій Кононенко. Добрий вечір вам!
Ми поговоримо про те, наскільки нова установа зможе допомогти російським українцям зберегти зв’язки з рідною мовою, з рідною культурою, з державою, яка саме зараз може звернути більшу увагу на діаспору і використати свої можливості для її підтримки.
Державна бібліотека української літератури. Чим вона відрізняється від громадської бібліотеки? Чому так довго була мова про те, що потрібна саме така установа російським українцям?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно, що потрібна, тому що ця бібліотека не тільки для українців, вона й для росіян, які цікавляться українською культурою, українською історією.
У нас дуже багато літератури, дуже багато музики. Ми всіх запрошуємо до нас у гості.
- Юрію, Ви довгий час займалися громадською бібліотекою, яка існувала, здається з 1988 року чи з 1989 року...
Юрій Кононенко: - Це все ж було поєднання громадського початку і державного.
Справа в тому, що в 1989 році, коли лише в Українському клубі народилася ця ідея і товариство української культури “Славутич” тут у Москві, то, враховуючи ті умови, які склалися в СРСР на той час, зараз у Росії, було відразу вирішено, що треба робити таке поєднання, тобто і громадського початку, і державного, тому що зараз сама українська громада не може утримувати бібліотеку, як не може, на жаль, і багато чого іншого. Тому державна підтримка безумовно потрібна.
Що стосується бібліотеки, то слід тут зауважити, що держава, в даному випадку російська держава...
- Російська держава чи московський уряд?
Юрій Кононенко: - Московський уряд, але ж у структурі російської держави. Я якраз хотів сказати, що російська держава і московський уряд забезпечують дотримання загальноприйнятих правил збереження бібліотечних фондів, що є дуже важливим.
Тобто, державний статус – це запорука того, що бібліотека буде існувати довго.
- А от чи будуть виділятися гроші на закупівлю нових книжок, на ці музичні фонди? Як це все відбувається формально? Якими ви тут правами користуєтеся: як звичайна міська московська бібліотека, як районна, а чи є якийсь особливий статус?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно, ми так комплектуємося, як звичайна московська бібліотека. Тобто, раз на квартал нам виділяють гроші, а ми купуємо за них книги, ми самі відбираємо цю літературу, купуємо диски, купуємо відеокасети. Все це у нас приймається на облік, так як і у всіх московських бібліотеках.
У нас є дуже багато хороших зв’язків з нашими українськими видавництвами, з нашими бібліотеками. “Укркнига” завжди нам допомагає, вони складають нам списки, і ми купуємо цю літературу в Україні.
Юрій Кононенко: - Ми дуже багато, я сказав би, що більше 50% отримуємо як дарунки від видавництв України, від книготорговельних організацій, від бібліотек.
- А книжки українською мовою чи не тільки?
Валентина Слюсарчук: - Більшість, звичайно, українською мовою, але ми також купуємо ті книжки, які розповідають про Україну російською або іншими мовами.
Юрій Кононенко: - Ми створюємо сучасну бібліотеку. Тобто, буквально днями, тижнями буде забезпечений доступ і до Інтернету, і до українських телевізійних радіоканалів, буде значний вибір джерел інформації.
- Фактично у вас буде така західна бібліотека: з телебаченням, радіо і інтернетом?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно. Тим більше, що ми зараз зробили у нас у бібліотеці відділ “Медіатека”, де ми можемо нашим читачам забезпечити доступ до інтернету.
Так само у нас є індивідуальні робочі місця, де вони можуть подивитися наші відеопрограми.
- Ви розташувались на проспекті Миру. Це не центр Москви, але там живуть люди, які звикли до своїх якихось установ, до своїх бібліотек. І раптом вони бачать, що в них така велика вивіска “Бібліотека української літератури в Москві”...
Приходять місцеві мешканці, цікавляться, що в них таке відбулося? Як реагують?
Валентина Слюсарчук: - Приходять. Реагують поки що добре. Приходять взагалі і юні читачі, які просять у нас книжки про вивчення української мови самостійно.
Перший день всі бібліотекарі дуже хвилювалися. Я з ними там стояла на абонементі. Питали Гоголя українською мовою, Пушкіна українською мовою ті читачі, які живуть в тому будинку, де міститься бібліотека.
- Москва – це місто великих відстаней. Я розумію, коли люди, які живуть у тих будинках, туди приходять. Я не розумію, як про цю бібліотеку дізнаються, як потраплять люди, які живуть десь в годині подорожі?
Юрій Кононенко: - По-перше, метро “Ризька” чи Ризький вокзал – це не Червона Площа. Але це все ж таки центр. Це дуже зручно в транспортному відношенні. І набагато зручніше, ніж було раніше. Тому ми розраховуємо, що читачів буде дуже багато. Принаймні, перші дні показують, що інтерес дуже великий.
Валентина Слюсарчук: - У нас зроблений спеціальний дитячий відділ, який буде займатися з дітьми, будуть приходити вчителі, які будуть займатися з дітьми і українською мовою, і історією України, і народознавством.
Ми навіть зробили клуб “Українська казка”, який буде розказувати про українські і російські казки, які подібні між собою.
Сподіваємося, що таким чином будуть вивчати українську мову потрошку.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)
Київ, 7 червня 2006 року.
Віталій Портников: - В ефірі “Вечірня Свобода”!
Добрий вечір, шановні слухачі, на хвилях Радіо Свобода!
Сьогодні програма з московського бюро нашої радіостанції. Присвячена вона відкриттю Бібліотеки української літератури у російській столиці, першої такої державної установи, яка присвячена саме українській культурі, українській літературі.
Мої гості такі: директор Бібліотеки української літератури Валентина Слюсарчук і працівник цієї ж бібліотеки, заступник голови Об’єднання українців у Росії Юрій Кононенко. Добрий вечір вам!
Ми поговоримо про те, наскільки нова установа зможе допомогти російським українцям зберегти зв’язки з рідною мовою, з рідною культурою, з державою, яка саме зараз може звернути більшу увагу на діаспору і використати свої можливості для її підтримки.
Державна бібліотека української літератури. Чим вона відрізняється від громадської бібліотеки? Чому так довго була мова про те, що потрібна саме така установа російським українцям?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно, що потрібна, тому що ця бібліотека не тільки для українців, вона й для росіян, які цікавляться українською культурою, українською історією.
У нас дуже багато літератури, дуже багато музики. Ми всіх запрошуємо до нас у гості.
- Юрію, Ви довгий час займалися громадською бібліотекою, яка існувала, здається з 1988 року чи з 1989 року...
Юрій Кононенко: - Це все ж було поєднання громадського початку і державного.
Справа в тому, що в 1989 році, коли лише в Українському клубі народилася ця ідея і товариство української культури “Славутич” тут у Москві, то, враховуючи ті умови, які склалися в СРСР на той час, зараз у Росії, було відразу вирішено, що треба робити таке поєднання, тобто і громадського початку, і державного, тому що зараз сама українська громада не може утримувати бібліотеку, як не може, на жаль, і багато чого іншого. Тому державна підтримка безумовно потрібна.
Що стосується бібліотеки, то слід тут зауважити, що держава, в даному випадку російська держава...
- Російська держава чи московський уряд?
Юрій Кононенко: - Московський уряд, але ж у структурі російської держави. Я якраз хотів сказати, що російська держава і московський уряд забезпечують дотримання загальноприйнятих правил збереження бібліотечних фондів, що є дуже важливим.
Тобто, державний статус – це запорука того, що бібліотека буде існувати довго.
- А от чи будуть виділятися гроші на закупівлю нових книжок, на ці музичні фонди? Як це все відбувається формально? Якими ви тут правами користуєтеся: як звичайна міська московська бібліотека, як районна, а чи є якийсь особливий статус?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно, ми так комплектуємося, як звичайна московська бібліотека. Тобто, раз на квартал нам виділяють гроші, а ми купуємо за них книги, ми самі відбираємо цю літературу, купуємо диски, купуємо відеокасети. Все це у нас приймається на облік, так як і у всіх московських бібліотеках.
У нас є дуже багато хороших зв’язків з нашими українськими видавництвами, з нашими бібліотеками. “Укркнига” завжди нам допомагає, вони складають нам списки, і ми купуємо цю літературу в Україні.
Юрій Кононенко: - Ми дуже багато, я сказав би, що більше 50% отримуємо як дарунки від видавництв України, від книготорговельних організацій, від бібліотек.
- А книжки українською мовою чи не тільки?
Валентина Слюсарчук: - Більшість, звичайно, українською мовою, але ми також купуємо ті книжки, які розповідають про Україну російською або іншими мовами.
Юрій Кононенко: - Ми створюємо сучасну бібліотеку. Тобто, буквально днями, тижнями буде забезпечений доступ і до Інтернету, і до українських телевізійних радіоканалів, буде значний вибір джерел інформації.
- Фактично у вас буде така західна бібліотека: з телебаченням, радіо і інтернетом?
Валентина Слюсарчук: - Звичайно. Тим більше, що ми зараз зробили у нас у бібліотеці відділ “Медіатека”, де ми можемо нашим читачам забезпечити доступ до інтернету.
Так само у нас є індивідуальні робочі місця, де вони можуть подивитися наші відеопрограми.
- Ви розташувались на проспекті Миру. Це не центр Москви, але там живуть люди, які звикли до своїх якихось установ, до своїх бібліотек. І раптом вони бачать, що в них така велика вивіска “Бібліотека української літератури в Москві”...
Приходять місцеві мешканці, цікавляться, що в них таке відбулося? Як реагують?
Валентина Слюсарчук: - Приходять. Реагують поки що добре. Приходять взагалі і юні читачі, які просять у нас книжки про вивчення української мови самостійно.
Перший день всі бібліотекарі дуже хвилювалися. Я з ними там стояла на абонементі. Питали Гоголя українською мовою, Пушкіна українською мовою ті читачі, які живуть в тому будинку, де міститься бібліотека.
- Москва – це місто великих відстаней. Я розумію, коли люди, які живуть у тих будинках, туди приходять. Я не розумію, як про цю бібліотеку дізнаються, як потраплять люди, які живуть десь в годині подорожі?
Юрій Кононенко: - По-перше, метро “Ризька” чи Ризький вокзал – це не Червона Площа. Але це все ж таки центр. Це дуже зручно в транспортному відношенні. І набагато зручніше, ніж було раніше. Тому ми розраховуємо, що читачів буде дуже багато. Принаймні, перші дні показують, що інтерес дуже великий.
Валентина Слюсарчук: - У нас зроблений спеціальний дитячий відділ, який буде займатися з дітьми, будуть приходити вчителі, які будуть займатися з дітьми і українською мовою, і історією України, і народознавством.
Ми навіть зробили клуб “Українська казка”, який буде розказувати про українські і російські казки, які подібні між собою.
Сподіваємося, що таким чином будуть вивчати українську мову потрошку.
