Сапармурат Ніязов народився 66 років тому в Ашгабаді, батька свого не пам’ятає - той загинув на фронті; мати і двоє братів загинули під час землетрусу 1948 року - десять років тому пам‘ятник матері Президента усіх туркменів відкрили у центрі Ашгабаду. Вихованець дитячого інтернату і випускник Ленінградського політехнічного інституту став першим секретарем ЦК Компартії Туркменістану, а після розвалу СРСР – Президентом цієї країни. На цій посаді йому вже не заважали ані вказівки Москви, ані другий секретар ЦК, який завжди призначався Москвою з числа етнічних росіян. З усім іншим Ніязов швидко розібрався – як пишуть західні журналісти він розігнав опозицію, залякав політикум і “підгріб під себе” економіку і фінанси держави. Апофеозом стало рішення Народної ради (парламенту) Туркменістану зробити президентський термін Ніязова пожиттєвим. “Вічний Президент” запропонував туркменам “культурно-моральний кодекс нації” “Рухнаме”, обов‘язковий для вивчення у середніх школах і вузах країни, а також принагідно ліквідував оперу й балет, які на думку “батька всіх туркмен” суперечать туркменським традиціям. Заяви, дії та декрети Сапармурата Ніязова часом настільки оживляють в пам’яті твори Орвела, що Туркменбаші на Заході став героєм багатьох карикатур та анекдотів.
Коли в Західній Європі розрекламували фарбу для волосся, якою понад три роки користується туркменський Президент, той образився.
Тим часом, як відзначає туркменський журналіст Фарід Тукбатуллін:
“Знаєте, відвідуючи Європу, я зрозумів, що там люди майже нічого не знають не лише про Туркменістан, але і про інші країни колишнього СРСР. На жаль, західні мас медіа малюють Туркменістан державою, що нею керує божевільний Президент. Журналісти створили нам такий імідж, що у людей просто нема бажання дізнатися про нашу країну”.
Однак ситуація в Туркменістані не дає підстав для жартів: економічна і соціальна криза, тотальне порушення прав людей, насильство над опозицією... Як стверджує Еліссон Гілл, голова московського представництва міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch’s,
“Належної уваги висвітленню правозахисних проблем у Туркменістані не приділено. Більшість людей взагалі забули про існування Туркменістану, або уявляють оригінальну країну, якою керує смішний Президент, який щороку додає собі все більше повноважень і створив культ своєї особистості. Але я не бачу нічого смішного у тому, що відбувається у Туркменістані”, каже пані Гілл, і додає: "Виглядає так, що сатира на Сапармурата Ніязова – чудове прикриття для світових ЗМІ, які шукають нових вражень від Туркменбаши, забуваючи про мільйони знедолених його співвітчизників".
Коли в Західній Європі розрекламували фарбу для волосся, якою понад три роки користується туркменський Президент, той образився.
Тим часом, як відзначає туркменський журналіст Фарід Тукбатуллін:
“Знаєте, відвідуючи Європу, я зрозумів, що там люди майже нічого не знають не лише про Туркменістан, але і про інші країни колишнього СРСР. На жаль, західні мас медіа малюють Туркменістан державою, що нею керує божевільний Президент. Журналісти створили нам такий імідж, що у людей просто нема бажання дізнатися про нашу країну”.
Однак ситуація в Туркменістані не дає підстав для жартів: економічна і соціальна криза, тотальне порушення прав людей, насильство над опозицією... Як стверджує Еліссон Гілл, голова московського представництва міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch’s,
“Належної уваги висвітленню правозахисних проблем у Туркменістані не приділено. Більшість людей взагалі забули про існування Туркменістану, або уявляють оригінальну країну, якою керує смішний Президент, який щороку додає собі все більше повноважень і створив культ своєї особистості. Але я не бачу нічого смішного у тому, що відбувається у Туркменістані”, каже пані Гілл, і додає: "Виглядає так, що сатира на Сапармурата Ніязова – чудове прикриття для світових ЗМІ, які шукають нових вражень від Туркменбаши, забуваючи про мільйони знедолених його співвітчизників".