Аудіозапис програми:
Київ, 30 червня 2006 року.
Звучить пісня у виконанні Інеси Братущик і Ореста Хоми:
Надія Степула: Про три дороги співають Інеса Братущик і Орест Хома, а скільки ще доріг простилаються нині перед тими, хто переступив шкільний поріг, щоб вийти у широкий світ.
Майбутнє. Як його собі уявити? Чи можна його передбачити? Чи вдасться хоч якось спланувати? Ці питання стоять перед сотнями тисяч молодих людей в Україні.
Про дороги в майбутнє новий випуск “Вимірів життя”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі “Свободи”! З вами автор і ведуча Надія Степула.
Можна, звичайно, перечитавши Харрі Харрісона чи Фреда Саберхагена, помріяти про нові світи й позаземні цивілізації. Але стати космонавтом чи дослідником нових планет нині мріють усе менше випускників. Більшість обирає земні, актуальні, а головне, доступні професії для освоєння, враховуючи такі реальні фактори, як, скажімо, плата за навчання, проживання в далекому від рідного дому місті тощо. Адже поняття ”іспити”, “тести”, “конкурс”, “прохідний бал” нині набули дещо іншого змісту, ніж це було ще навіть рік-два тому, не кажучи про минулі десятиліття.
Якщо батькам нинішнім випускників ще могли допомогти при вступі всілякого роду “Похвальні грамоти”, участь у творчих, спортивних і художньо-самодіяльних гуртках, то сьогодні все це – тільки для власного розвитку. А вступні іспити стають усе складнішими та вимагають справдешніх високих знань. Що, мабуть, похвально...
Випускниця київської середньої школи № 155 Олена Станіславська, як і її ровесники, вважає школу “другою домівкою” і намагається бути розважливою, думаючи про майбутнє.
Олена Станіславська: Чесно кажучи, перш за все був дуже великий жаль покидати це місце, тому що школа була для мене, я переконана, як і для більшості випускників, другою домівкою, де ви всіх знаєте, де усі вас люблять і добре до вас ставляться.
І, чесно кажучи, був страх, страх, спровокований невизначеністю, оскільки дуже хочеться знайти не тільки цікаву, але і достойно оплачувану роботу. Бо, як ви, напевно, знаєте, зараз гроші вирішують якщо не все, то майже все.
Продзвенів дзвінок – ви відчули себе вже дорослою людиною. Це велика відповідальність і за власне життя, і за сподівання ваших батьків на вас, які вони покладають. І, звичайно, це можливість зробити усе, як вам подобається. Тобто, це дуже великі можливості на майбутнє.
Надія Степула: Можна порівнювати існуючу в Україні систему вступних іспитів із тими системами, які давно апробовані в світі, можна говорити про недосконалість чи відрегульованість усіх існуючих систем. Але ідеальної все ж досі ніхто не створив.
В Україні, принаймні, кожного року останні кілька літ вступники відчувають на собі намагання чиновників від освіти вдосконалити “вступальний процес”.
Найметкіші подають документи відразу в кілька навчальних закладів, іноді вступаючи бодай у два з них. Дві освіти паралельно – це добра тенденція і світла перспектива. Адже не таємниця, що, обираючи майбутній фах, можна не знати всіх його тонкощів і помилитися у виборі. Коли вибір ширший, то він явно кращий.
Залишаються популярними професії медиків, інженерів, економістів і, здавалося б, навіть такої давньої і традиційної професії, як вчитель.
Мій колега Тарас Марусик спілкувався із трьома випускниками, які розповіли про свої плани на майбутнє.
Тарас Марусик: Всі мої співрозмовники (двоє з Києва і одна зі Львова) планують обрати в майбутньому філологію.
Ось що розповіла випускниця однієї з київських гімназій Олександра про свої відчуття напередодні найважливіших випробувань:
Олександра: Зараз в мене перехідний період. Вже наступного місяця буду намагатися вступити до вищого навчального закладу. Я хочу бути вчителем.
Зараз відчуття найрізноманітніші. Більше того, такий незвичний страх майбутнього життя. Для мене це дуже важливий момент. Майбутнє життя в мене уявляється лише гарним.
Вступний екзамен? Якщо вдасться, то здам, а якщо не вдасться, то буду намагатися в наступному році всіма силами.
Тарас Марусик: Олександра хоче вступити до Київського лінгвістичного університету на факультет французької філології і вивчати там, крім мов, зарубіжну літературу.
Вона зізналася, що саме професія вчителя допоможе здійснити їй одну з мрій – давати дітям знання і допомагати їм пізнавати світ.
Ще одна мрія Олександри – це поїхати до Франції.
Олександра: Як буде можливість, то я дуже хотіла б вивчати там свій профільний предмет – це зарубіжну літературу.
Тарас Марусик: Микола, київський випускник, сказав:
Микола: Я хочу вступати в університет на філологічний факультет. А наступні п’ять років збираюся, мабуть, в школі працювати.
Тарас Марусик: Очевидно, до кінця Микола не впевнений, бо на уточнююче запитання про план на наступні 5 років після навчання він відповів так:
Микола: Це ще дуже далеко дивитися.
Тарас Марусик: В Київському національному університеті імени Шевченка Микола збирається вивчати французьку й англійську мови, а також українську філологію.
А ось як уявляє собі своє майбутнє львівська випускниця Софія:
Софія: Наше життя – це щоденна зміна, тому до змін треба бути готовим, бо зміни неминучі. Закінчивши школу, ми йдемо в інше життя, яке готує нам бар’єри, які потрібно подолати.
Сьогодні моя мрія – це вступити до університету на філологічний факультет, який дасть мені змогу розкрити себе і вчити те, що мені подобається, бо, на жаль, в школі я вчила деякі предмети, які не давали мені задоволення.
За 5 років я вже буду мати роботу та, сподіваюся, українську родину.
Я хочу сказати всім старшокласникам України, щоб вони обирали собі професію за покликанням серця, а не за подихом моди.
Тарас Марусик: Вступатиме Софія у Львівський національний університет імени Франка на факультет української філології.
“Чи ти уявляєш своє майбутнє через десять років,” - запитав я її.
Софія: Через 10 років, напевне, я буду більш досвідченою, більш розумною, буду знати, що я хочу від життя. Більше я не можу сказати, що буде через 10 років. Це один Бог знає.
Надія Степула: Навантаження під час навчання у школі останнім часом спричинюється до неврозів, безсоння, навіть і психічних розладів у школярів. Тому іноді поріг між школою і майбутнім не тільки високий, а й болісний.
Продовжує колега зі Львова Галя Терещук.
Галина Терещук: Одна із мам випускниці розповіла про свій сумний досвід. Донька дуже інтенсивно готувалася до вступних іспитів в музичну академію. Усе супроводжувалося безсонними ночами, сидінням за книгами і грою за фортепіано до пізньої ночі.
Дівчинка стала студенткою. Але з першого вересня потрапила не за студентську лаву, а в шпиталь. У молодої людини від виснаження і недоспаних ночей були нервові зриви.
Як виявляється, 11-класники розповідають одне одному про те, що після сидіння за книгами до пізньої ночі потім вже не можуть заснути.
Увесь пресинг випускного класу і від батьків, і вчителів не під силу витримати юним особам. Випускна і вступна програми, так звані тести, цілком відмінні. Аби подужати сотні запитань, потрібен справді часі витримка.
Випускник 11 класу Тарас, який пройшов шлях репетиторів, поділився своїми думками.
Тарас: Зовсім відрізняються. Тобто, деякі питання, які вчитель може мимоволі опустити, то в університеті можуть надавати велике значення цьому питанню.
Я взагалі не розумію, для чого українська література в університеті приймається, наприклад, зі всіма датами і тому подібне, коли де народився письменник, аспекти його творчості обмежуються, чим він написав і в якому році був виданий.
Галина Терещук: Доволі часто можна почути співчутливе розуміння від знайомих чи малознайомих людей, коли вони довідуються, що чийсь син чи донька навчається в 11 класі. Існує переконання, що останній шкільний рік як для батьків, так і для учнів доволі напружений. Насправді так воно і є. Ба більше того, окрім переживань щодо вступу, 11 клас тягне за собою значні матеріальні видатки.
Нині школа по суті знівельована. Оцінки в атестатах не враховуються при вступі, програми, які подають у школах, не годяться для тестів, вчителі втрачають бажання навчати дітей, а учні не вельми цього прагнуть. До того ж усього, міністерство впроваджує нові експерименти, заявляючи, що освіта стала менш корумпованою.
Надія Степула: Ажіотаж під стінами університету чи інституту, схвильовані вступники і ще більше схвильовані батьки, спека і дискомфорт – усе це невдовзі забудеться, залишиться тільки щемний смуток за школою, тепла надія на завтрашній день, незвіданий, але, напевно прекрасний.
А цікаво послухати когось із тих, хто все це вже встиг залишити позаду. Не сьогодні, вчора.
Говорить Анна Шестакова, уже студентка Національного університету імені Драгоманова в Києві, яку слухав колега Павло Вольвач.
Павло Вольвач: Вийшли випускники в дорослий світ. Які тут найголовніші проблеми?
Анна Шестакова: Фінансові проблеми виникають або якісь там з батьками негаразди.
Павло Вольвач: А знання мов впливає якось на просування по життю, на долю?
Анна Шестакова: Англійська, вона стає на рівень із українською і російською мовами, тому що це зараз найвживаніша мова.
Павло Вольвач: А українська державна мова, то якщо хтось із Донбасу чи з півдня поступає у Києві чи в Західному регіоні...
Анна Шестакова: Як на мене, тут взагалі не повинно виникати проблеми, тому що українська мова – це державна. Наприклад, у мене в університеті вчаться з Криму дівчата. І опанували, і пречудово зараз говорять українською мовою.
Павло Вольвач: Простіше кажучи, треба вчити.
А підробити можуть студенти? Взагалі, молодь. Чи молоді важче влаштуватися на роботу?
Анна Шестакова: Я вважаю, що, навпаки, молоді легше знайти собі роботу, тому що це здоров’я ще міцне, енергії багато. Я не можу сказати про таку якусь серйозну роботу. Ні, саме підробіток.
Павло Вольвач: Отже, по завершенню. Як молодь, студентська наразі, дивиться на своє майбутнє, на перспективу?
Анна Шестакова: Я дуже сподіваються на те, що через кілька років, саме коли ми завершимо навчання, будуть краще ставиться до спеціалістів. Тому, якщо людина спеціаліст, вона матиме певні привілеї. Тобто, вона матиме хорошу роботу, хорошу заробітну плату.
Павло Вольвач: По суті, мрії здійсняються?
Анна Шестакова: Я впевнена, що так. Надія Степула: Знання зростають у ціні не тільки в Україні, а й скрізь. У розумінні і переносному, і прямому. І якщо у світі з цим давно все зрозуміло: хтось заробляє на своє навчання, при цьому навчаючись, за когось платять багаті батьки, а хтось має стипендію навчального закладу, то в Україні є, як кажуть, “нюанси”. Деякі престижні навчальні заклади “продають” місце на факультеті дуже дорого, як на статки українські. Тобто, не всі пересічні випускники можуть мріяти, скажімо, про фах дипломата.
Безкоштовно вступити можуть теоретично тільки відмінно підготовлені випускники кращих у країні шкіл чи гімназій. Талановиті діти із віддалених сільських шкіл шансів практично не мають. І це об’єктивно, бо іноді такі випускники ще навіть комп’ютера в очі не бачили, окрім того, загальновідомо, що, крім таланту, у 21 столітті треба ще й високих знань та ерудиції, багато іншого.
Проте є й інший “бік медалі”. На деякі факультети платний набір настільки “необмежений”, що, зібравши кошти і піднатужившись, туди вступають так звані “середнячки”, котрі й у школах “не ловили зірок”. Склавши на “трійочки” і заплативши за семестр чи цілий курс, вони поповнюють загін не “стоїків”, а “прохіднячків”. “Велике щастя” для майбутніх пацієнтів, якщо такі “прохіднячки” майбутні медики.
Та для країни загалом потреба у справжніх фахівцях стоїть надто гостро, щоб у подібні речі життя не внесло корективів.
Не всі випускники шкіл вступлять до вищих чи середніх навчальних закладів, до училищ або технікумів. Хтось піде працювати, плекаючи мрію про навчання згодом.
Але, переступивши поріг школи, всі очікують змін у своєму житті, яке, за великим рахунком, тільки розпочинається: із планами і мріями, досягненнями і здобутками, печалями і радощами, велике, щасливе, ще не швидкоплинне і ще не затьмарене нічим, окрім хіба що смутку за школою.
Хай щастить усім!
Звучить фрагмент пісні “Хай щастить” у виконанні Інеси Братущик і Ореста Хоми:
Надія Степула: Виміри життя відзвучали, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо вам!
Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!
Київ, 30 червня 2006 року.
Звучить пісня у виконанні Інеси Братущик і Ореста Хоми:
Надія Степула: Про три дороги співають Інеса Братущик і Орест Хома, а скільки ще доріг простилаються нині перед тими, хто переступив шкільний поріг, щоб вийти у широкий світ.
Про дороги в майбутнє новий випуск “Вимірів життя”.
Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі “Свободи”! З вами автор і ведуча Надія Степула.
Можна, звичайно, перечитавши Харрі Харрісона чи Фреда Саберхагена, помріяти про нові світи й позаземні цивілізації. Але стати космонавтом чи дослідником нових планет нині мріють усе менше випускників. Більшість обирає земні, актуальні, а головне, доступні професії для освоєння, враховуючи такі реальні фактори, як, скажімо, плата за навчання, проживання в далекому від рідного дому місті тощо. Адже поняття ”іспити”, “тести”, “конкурс”, “прохідний бал” нині набули дещо іншого змісту, ніж це було ще навіть рік-два тому, не кажучи про минулі десятиліття.
Якщо батькам нинішнім випускників ще могли допомогти при вступі всілякого роду “Похвальні грамоти”, участь у творчих, спортивних і художньо-самодіяльних гуртках, то сьогодні все це – тільки для власного розвитку. А вступні іспити стають усе складнішими та вимагають справдешніх високих знань. Що, мабуть, похвально...
Випускниця київської середньої школи № 155 Олена Станіславська, як і її ровесники, вважає школу “другою домівкою” і намагається бути розважливою, думаючи про майбутнє.
Олена Станіславська: Чесно кажучи, перш за все був дуже великий жаль покидати це місце, тому що школа була для мене, я переконана, як і для більшості випускників, другою домівкою, де ви всіх знаєте, де усі вас люблять і добре до вас ставляться.
І, чесно кажучи, був страх, страх, спровокований невизначеністю, оскільки дуже хочеться знайти не тільки цікаву, але і достойно оплачувану роботу. Бо, як ви, напевно, знаєте, зараз гроші вирішують якщо не все, то майже все.
Продзвенів дзвінок – ви відчули себе вже дорослою людиною. Це велика відповідальність і за власне життя, і за сподівання ваших батьків на вас, які вони покладають. І, звичайно, це можливість зробити усе, як вам подобається. Тобто, це дуже великі можливості на майбутнє.
Надія Степула: Можна порівнювати існуючу в Україні систему вступних іспитів із тими системами, які давно апробовані в світі, можна говорити про недосконалість чи відрегульованість усіх існуючих систем. Але ідеальної все ж досі ніхто не створив.
В Україні, принаймні, кожного року останні кілька літ вступники відчувають на собі намагання чиновників від освіти вдосконалити “вступальний процес”.
Найметкіші подають документи відразу в кілька навчальних закладів, іноді вступаючи бодай у два з них. Дві освіти паралельно – це добра тенденція і світла перспектива. Адже не таємниця, що, обираючи майбутній фах, можна не знати всіх його тонкощів і помилитися у виборі. Коли вибір ширший, то він явно кращий.
Залишаються популярними професії медиків, інженерів, економістів і, здавалося б, навіть такої давньої і традиційної професії, як вчитель.
Мій колега Тарас Марусик спілкувався із трьома випускниками, які розповіли про свої плани на майбутнє.
Тарас Марусик: Всі мої співрозмовники (двоє з Києва і одна зі Львова) планують обрати в майбутньому філологію.
Ось що розповіла випускниця однієї з київських гімназій Олександра про свої відчуття напередодні найважливіших випробувань:
Олександра: Зараз в мене перехідний період. Вже наступного місяця буду намагатися вступити до вищого навчального закладу. Я хочу бути вчителем.
Зараз відчуття найрізноманітніші. Більше того, такий незвичний страх майбутнього життя. Для мене це дуже важливий момент. Майбутнє життя в мене уявляється лише гарним.
Вступний екзамен? Якщо вдасться, то здам, а якщо не вдасться, то буду намагатися в наступному році всіма силами.
Тарас Марусик: Олександра хоче вступити до Київського лінгвістичного університету на факультет французької філології і вивчати там, крім мов, зарубіжну літературу.
Вона зізналася, що саме професія вчителя допоможе здійснити їй одну з мрій – давати дітям знання і допомагати їм пізнавати світ.
Ще одна мрія Олександри – це поїхати до Франції.
Олександра: Як буде можливість, то я дуже хотіла б вивчати там свій профільний предмет – це зарубіжну літературу.
Тарас Марусик: Микола, київський випускник, сказав:
Микола: Я хочу вступати в університет на філологічний факультет. А наступні п’ять років збираюся, мабуть, в школі працювати.
Тарас Марусик: Очевидно, до кінця Микола не впевнений, бо на уточнююче запитання про план на наступні 5 років після навчання він відповів так:
Микола: Це ще дуже далеко дивитися.
Тарас Марусик: В Київському національному університеті імени Шевченка Микола збирається вивчати французьку й англійську мови, а також українську філологію.
А ось як уявляє собі своє майбутнє львівська випускниця Софія:
Софія: Наше життя – це щоденна зміна, тому до змін треба бути готовим, бо зміни неминучі. Закінчивши школу, ми йдемо в інше життя, яке готує нам бар’єри, які потрібно подолати.
Сьогодні моя мрія – це вступити до університету на філологічний факультет, який дасть мені змогу розкрити себе і вчити те, що мені подобається, бо, на жаль, в школі я вчила деякі предмети, які не давали мені задоволення.
За 5 років я вже буду мати роботу та, сподіваюся, українську родину.
Я хочу сказати всім старшокласникам України, щоб вони обирали собі професію за покликанням серця, а не за подихом моди.
Тарас Марусик: Вступатиме Софія у Львівський національний університет імени Франка на факультет української філології.
“Чи ти уявляєш своє майбутнє через десять років,” - запитав я її.
Софія: Через 10 років, напевне, я буду більш досвідченою, більш розумною, буду знати, що я хочу від життя. Більше я не можу сказати, що буде через 10 років. Це один Бог знає.
Надія Степула: Навантаження під час навчання у школі останнім часом спричинюється до неврозів, безсоння, навіть і психічних розладів у школярів. Тому іноді поріг між школою і майбутнім не тільки високий, а й болісний.
Продовжує колега зі Львова Галя Терещук.
Галина Терещук: Одна із мам випускниці розповіла про свій сумний досвід. Донька дуже інтенсивно готувалася до вступних іспитів в музичну академію. Усе супроводжувалося безсонними ночами, сидінням за книгами і грою за фортепіано до пізньої ночі.
Дівчинка стала студенткою. Але з першого вересня потрапила не за студентську лаву, а в шпиталь. У молодої людини від виснаження і недоспаних ночей були нервові зриви.
Як виявляється, 11-класники розповідають одне одному про те, що після сидіння за книгами до пізньої ночі потім вже не можуть заснути.
Увесь пресинг випускного класу і від батьків, і вчителів не під силу витримати юним особам. Випускна і вступна програми, так звані тести, цілком відмінні. Аби подужати сотні запитань, потрібен справді часі витримка.
Випускник 11 класу Тарас, який пройшов шлях репетиторів, поділився своїми думками.
Тарас: Зовсім відрізняються. Тобто, деякі питання, які вчитель може мимоволі опустити, то в університеті можуть надавати велике значення цьому питанню.
Я взагалі не розумію, для чого українська література в університеті приймається, наприклад, зі всіма датами і тому подібне, коли де народився письменник, аспекти його творчості обмежуються, чим він написав і в якому році був виданий.
Галина Терещук: Доволі часто можна почути співчутливе розуміння від знайомих чи малознайомих людей, коли вони довідуються, що чийсь син чи донька навчається в 11 класі. Існує переконання, що останній шкільний рік як для батьків, так і для учнів доволі напружений. Насправді так воно і є. Ба більше того, окрім переживань щодо вступу, 11 клас тягне за собою значні матеріальні видатки.
Нині школа по суті знівельована. Оцінки в атестатах не враховуються при вступі, програми, які подають у школах, не годяться для тестів, вчителі втрачають бажання навчати дітей, а учні не вельми цього прагнуть. До того ж усього, міністерство впроваджує нові експерименти, заявляючи, що освіта стала менш корумпованою.
Надія Степула: Ажіотаж під стінами університету чи інституту, схвильовані вступники і ще більше схвильовані батьки, спека і дискомфорт – усе це невдовзі забудеться, залишиться тільки щемний смуток за школою, тепла надія на завтрашній день, незвіданий, але, напевно прекрасний.
А цікаво послухати когось із тих, хто все це вже встиг залишити позаду. Не сьогодні, вчора.
Говорить Анна Шестакова, уже студентка Національного університету імені Драгоманова в Києві, яку слухав колега Павло Вольвач.
Павло Вольвач: Вийшли випускники в дорослий світ. Які тут найголовніші проблеми?
Анна Шестакова: Фінансові проблеми виникають або якісь там з батьками негаразди.
Павло Вольвач: А знання мов впливає якось на просування по життю, на долю?
Анна Шестакова: Англійська, вона стає на рівень із українською і російською мовами, тому що це зараз найвживаніша мова.
Павло Вольвач: А українська державна мова, то якщо хтось із Донбасу чи з півдня поступає у Києві чи в Західному регіоні...
Анна Шестакова: Як на мене, тут взагалі не повинно виникати проблеми, тому що українська мова – це державна. Наприклад, у мене в університеті вчаться з Криму дівчата. І опанували, і пречудово зараз говорять українською мовою.
Павло Вольвач: Простіше кажучи, треба вчити.
А підробити можуть студенти? Взагалі, молодь. Чи молоді важче влаштуватися на роботу?
Анна Шестакова: Я вважаю, що, навпаки, молоді легше знайти собі роботу, тому що це здоров’я ще міцне, енергії багато. Я не можу сказати про таку якусь серйозну роботу. Ні, саме підробіток.
Павло Вольвач: Отже, по завершенню. Як молодь, студентська наразі, дивиться на своє майбутнє, на перспективу?
Анна Шестакова: Я дуже сподіваються на те, що через кілька років, саме коли ми завершимо навчання, будуть краще ставиться до спеціалістів. Тому, якщо людина спеціаліст, вона матиме певні привілеї. Тобто, вона матиме хорошу роботу, хорошу заробітну плату.
Павло Вольвач: По суті, мрії здійсняються?
Анна Шестакова: Я впевнена, що так. Надія Степула: Знання зростають у ціні не тільки в Україні, а й скрізь. У розумінні і переносному, і прямому. І якщо у світі з цим давно все зрозуміло: хтось заробляє на своє навчання, при цьому навчаючись, за когось платять багаті батьки, а хтось має стипендію навчального закладу, то в Україні є, як кажуть, “нюанси”. Деякі престижні навчальні заклади “продають” місце на факультеті дуже дорого, як на статки українські. Тобто, не всі пересічні випускники можуть мріяти, скажімо, про фах дипломата.
Безкоштовно вступити можуть теоретично тільки відмінно підготовлені випускники кращих у країні шкіл чи гімназій. Талановиті діти із віддалених сільських шкіл шансів практично не мають. І це об’єктивно, бо іноді такі випускники ще навіть комп’ютера в очі не бачили, окрім того, загальновідомо, що, крім таланту, у 21 столітті треба ще й високих знань та ерудиції, багато іншого.
Проте є й інший “бік медалі”. На деякі факультети платний набір настільки “необмежений”, що, зібравши кошти і піднатужившись, туди вступають так звані “середнячки”, котрі й у школах “не ловили зірок”. Склавши на “трійочки” і заплативши за семестр чи цілий курс, вони поповнюють загін не “стоїків”, а “прохіднячків”. “Велике щастя” для майбутніх пацієнтів, якщо такі “прохіднячки” майбутні медики.
Та для країни загалом потреба у справжніх фахівцях стоїть надто гостро, щоб у подібні речі життя не внесло корективів.
Не всі випускники шкіл вступлять до вищих чи середніх навчальних закладів, до училищ або технікумів. Хтось піде працювати, плекаючи мрію про навчання згодом.
Але, переступивши поріг школи, всі очікують змін у своєму житті, яке, за великим рахунком, тільки розпочинається: із планами і мріями, досягненнями і здобутками, печалями і радощами, велике, щасливе, ще не швидкоплинне і ще не затьмарене нічим, окрім хіба що смутку за школою.
Хай щастить усім!
Звучить фрагмент пісні “Хай щастить” у виконанні Інеси Братущик і Ореста Хоми:
Надія Степула: Виміри життя відзвучали, дорогі слухачі. З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.
Дякуємо вам!
Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!