- На мою думку, питання стоїть не про те, чи слід приймати Україну до НАТО, а про те, коли це треба зробити. Ніхто не сумнівається в тому, що Україна повинна отримати таку перспективу. Але американський тиск щодо швидкого прийняття України до альянсу зашкодить не тільки НАТО, але й самій Україні. Події останніх тижнів засвідчили, що ця країна ще не має політичної зрілості, необхідної для набуття членства в НАТО.
- Якщо Ви говорите, що передчасне членство України в НАТО зашкодить також альянсу, то що Ви при цьому маєте на увазі?
- Приймаючи до НАТО нових членів, інколи не замислюються над тим, яку користь матиме альянс від нових кандидатів. Під час останнього розширення, коли до НАТО приєдналися відразу сім країн, не кожний з нових членів був здатний зробити свій внесок у подальший розвиток дієздатності альянсу. Не слід забувати, що НАТО – це вже не європейська оборонна організація, а світовий союз у сфері безпеки, якому потрібні збройні сили, які можна було б направити в будь-яку точку планети. Небагато з нових членів мають такі можливості.
- Пане Камп, а що в такому разі дасть членство України в НАТО?
- Тут виникає питання про те, кому саме. Для України, звичайно, дуже важливо мати таку політичну перспективу як символ того, що вона нарешті теж належить до Заходу. Звичайно, Україна – це дуже важливий стратегічний фактор. Але з іншого боку, в цьому полягає також недолік, оскільки, враховуючи розміри України, в разі її прийому НАТО доведеться зайнятися перетравленням такого розширення.
- Тобто, це означає, що не доводиться розраховувати на прийом України до НАТО разом з балканськими країнами - Хорватією, Македонією та Албанією?
- У цьому й полягає велика проблема. Ці три балканські країни вже давно стоять у черзі. Якщо до них додати ще Грузію та Україну, тоді під час наступного кола розширення доведеться мати справу вже з п’ятьма кандидатами. А це вже занадто багато для альянсу, якому нещодавно необхідно було інтегрувати до своїх структур сім нових країн. Але кінець-кінцем все залежатиме від поступу у виконанні необхідних критеріїв. І це вже політичне питання, чи вдасться в альянсі зібрати більшість на користь тієї чи іншої країни.
- Чи не стане на заваді набуття Україною членства в НАТО те, що в Києві тепер державні посади можуть обійняти люди, які свою політичну кар’єру розпочали ще за часів Радянського Союзу?
- Звичайно, такий фактор заважатиме. Але річ у тім, що така проблема існувала й раніше. Адже й після Помаранчевої революції не відбулося кадрових змін на всіх щаблях урядового апарату. До речі, з подібною проблемою нам довелося зіштовхнутися також у деяких країнах, які ми прийняли до НАТО під час останнього кола розширення. Йдеться передусім про такі питання, як безпека інформації, безпека секретних даних, якими володіє військовий альянс. Тут не кожний новий член НАТО може гарантувати належний рівень безпеки. В Україні нам так чи інакше довелося б мати справу з цією проблемою, але якщо до складу уряду увійдуть комуністи, то вона постане ще гостріше.
- На початку нашої розмови Ви сказали, що питання полягає не в тому, потрібно чи ні приймати Україну до НАТО, а в тому, коли треба зробити такий крок. Ваш прогноз: коли Україна може стати членом альянсу?
- Останні кола розширення відбувалися з інтервалом у чотири роки. Кожні два роки проводиться саміт НАТО. Досі на таких зустрічах кандидатам видавали запрошення. Кожного разу перед набуттям членства ще два роки витрачалися на переговори. Якщо під час наступного саміту, який має відбутися цього року, Україна не отримає запрошення, тоді вона може розраховувати на запрошення лише 2008-го року. Це означатиме, що надання їй членства відсунеться до 2010-го року. Залежно від політичного розвитку в Україні її прийняття до НАТО можуть кожного разу переносити на два подальші роки.
- Якщо Ви говорите, що передчасне членство України в НАТО зашкодить також альянсу, то що Ви при цьому маєте на увазі?
- Приймаючи до НАТО нових членів, інколи не замислюються над тим, яку користь матиме альянс від нових кандидатів. Під час останнього розширення, коли до НАТО приєдналися відразу сім країн, не кожний з нових членів був здатний зробити свій внесок у подальший розвиток дієздатності альянсу. Не слід забувати, що НАТО – це вже не європейська оборонна організація, а світовий союз у сфері безпеки, якому потрібні збройні сили, які можна було б направити в будь-яку точку планети. Небагато з нових членів мають такі можливості.
- Пане Камп, а що в такому разі дасть членство України в НАТО?
- Тут виникає питання про те, кому саме. Для України, звичайно, дуже важливо мати таку політичну перспективу як символ того, що вона нарешті теж належить до Заходу. Звичайно, Україна – це дуже важливий стратегічний фактор. Але з іншого боку, в цьому полягає також недолік, оскільки, враховуючи розміри України, в разі її прийому НАТО доведеться зайнятися перетравленням такого розширення.
- Тобто, це означає, що не доводиться розраховувати на прийом України до НАТО разом з балканськими країнами - Хорватією, Македонією та Албанією?
- У цьому й полягає велика проблема. Ці три балканські країни вже давно стоять у черзі. Якщо до них додати ще Грузію та Україну, тоді під час наступного кола розширення доведеться мати справу вже з п’ятьма кандидатами. А це вже занадто багато для альянсу, якому нещодавно необхідно було інтегрувати до своїх структур сім нових країн. Але кінець-кінцем все залежатиме від поступу у виконанні необхідних критеріїв. І це вже політичне питання, чи вдасться в альянсі зібрати більшість на користь тієї чи іншої країни.
- Чи не стане на заваді набуття Україною членства в НАТО те, що в Києві тепер державні посади можуть обійняти люди, які свою політичну кар’єру розпочали ще за часів Радянського Союзу?
- Звичайно, такий фактор заважатиме. Але річ у тім, що така проблема існувала й раніше. Адже й після Помаранчевої революції не відбулося кадрових змін на всіх щаблях урядового апарату. До речі, з подібною проблемою нам довелося зіштовхнутися також у деяких країнах, які ми прийняли до НАТО під час останнього кола розширення. Йдеться передусім про такі питання, як безпека інформації, безпека секретних даних, якими володіє військовий альянс. Тут не кожний новий член НАТО може гарантувати належний рівень безпеки. В Україні нам так чи інакше довелося б мати справу з цією проблемою, але якщо до складу уряду увійдуть комуністи, то вона постане ще гостріше.
- На початку нашої розмови Ви сказали, що питання полягає не в тому, потрібно чи ні приймати Україну до НАТО, а в тому, коли треба зробити такий крок. Ваш прогноз: коли Україна може стати членом альянсу?
- Останні кола розширення відбувалися з інтервалом у чотири роки. Кожні два роки проводиться саміт НАТО. Досі на таких зустрічах кандидатам видавали запрошення. Кожного разу перед набуттям членства ще два роки витрачалися на переговори. Якщо під час наступного саміту, який має відбутися цього року, Україна не отримає запрошення, тоді вона може розраховувати на запрошення лише 2008-го року. Це означатиме, що надання їй членства відсунеться до 2010-го року. Залежно від політичного розвитку в Україні її прийняття до НАТО можуть кожного разу переносити на два подальші роки.