В Національне кадастрове агентство Білорусі поступили документи про перейменування вітебського села Навадруцька в село Париж. Процедура тривала кілька років, вимагала багато затверджень і на місцевому рівні, і в центральному уряді. І ось нарешті в Білорусі з’явилося 400 корінних парижан.
Про реакцію на перейменування говорить одна з місцевих мешканців Алєна Васілєвськая.
Васілєвськая:“Декотрі кажуть, ті котрі приїжджі, ай, яка різниця, хіба ж нам стало легше жити, начебто нам стало краще... А ті, що люблять свій край, люблять свою спадщину, ті – раді”.
Письмові згадки про це село є з 1812 року, в хроніках францусько-російської війни записано, що тут зупинявся імператор Франції Наполеон, якому дуже сподобалися місцеві липові парки, річка Дубовка, фільварок та палац князів Друцьких-Любецьких. “Тут гарно, як в Парижі”,-- сказав тоді Бонапарт і дав князівському селищу таку назву як в столиці Франції. Це було 18 липня 1812 року між 12 та 13 годинами", -- стверджує пані Васілєвськая.
В паспорті Алєни Васілєвської, як і більшості інших місцевих мешканців, як місце народження довгий час було позначено саме Париж.
Її рідне село так називалося до 1973 року, коли комуністичні власті вирішили скасувати “буржуазну” назву соціалістичного села. Секретар Поставського райкому компартії Білорусі Валентина Клочкова обурилася, мовляв, що це за Париж тут, що це географічні новини.
Васілевськая: “Париж – це не модно, перейменування – це історична неминучість, відповіла вона мені, ми відразу ж написали протест на її дії”.
33 роки пані Васілєвськая разом з іншими корінними парижанами намагалася відновити історичну справедливість і повернути стару назву. Багато часу пішло на це змагання, красиве колись село втратило свою привабливість. Тепер в білоруському Парижі немає гарного князівського палацу, немає парків, а річка Дубовка щоліта пересихає. Про перебування тут Наполеона Бонапарта нагадує скромний пам’ятник солдатам війни 1812 року.
І все ж білоруські парижани раді. Це дуже рідкісний випадок повернення історичної назви на мапі Білорусі, багато міст та сел далі носять таки назви як Дзяржинськ чи Октябрськ, не кажучи вже про майдани та вулиці майже у всіх білоруських містах, яки досі зберігають не лише пам’ятники Леніну та Калініну, але і стару радянську міську топоніміку.
Васілєвськая:“Декотрі кажуть, ті котрі приїжджі, ай, яка різниця, хіба ж нам стало легше жити, начебто нам стало краще... А ті, що люблять свій край, люблять свою спадщину, ті – раді”.
Письмові згадки про це село є з 1812 року, в хроніках францусько-російської війни записано, що тут зупинявся імператор Франції Наполеон, якому дуже сподобалися місцеві липові парки, річка Дубовка, фільварок та палац князів Друцьких-Любецьких. “Тут гарно, як в Парижі”,-- сказав тоді Бонапарт і дав князівському селищу таку назву як в столиці Франції. Це було 18 липня 1812 року між 12 та 13 годинами", -- стверджує пані Васілєвськая.
В паспорті Алєни Васілєвської, як і більшості інших місцевих мешканців, як місце народження довгий час було позначено саме Париж.
Її рідне село так називалося до 1973 року, коли комуністичні власті вирішили скасувати “буржуазну” назву соціалістичного села. Секретар Поставського райкому компартії Білорусі Валентина Клочкова обурилася, мовляв, що це за Париж тут, що це географічні новини.
Васілевськая: “Париж – це не модно, перейменування – це історична неминучість, відповіла вона мені, ми відразу ж написали протест на її дії”.
33 роки пані Васілєвськая разом з іншими корінними парижанами намагалася відновити історичну справедливість і повернути стару назву. Багато часу пішло на це змагання, красиве колись село втратило свою привабливість. Тепер в білоруському Парижі немає гарного князівського палацу, немає парків, а річка Дубовка щоліта пересихає. Про перебування тут Наполеона Бонапарта нагадує скромний пам’ятник солдатам війни 1812 року.
І все ж білоруські парижани раді. Це дуже рідкісний випадок повернення історичної назви на мапі Білорусі, багато міст та сел далі носять таки назви як Дзяржинськ чи Октябрськ, не кажучи вже про майдани та вулиці майже у всіх білоруських містах, яки досі зберігають не лише пам’ятники Леніну та Калініну, але і стару радянську міську топоніміку.
