У різноманітних навчальних проектах зможуть з того часу брати участь не тільки студенти магістерських програм, як це відбувається нині, але й студенти, які вчаться на бакалавра. Загалом Єврокомісія має виділяти щороку 1000 стипендій для студентів-бакалаврів з України та інших сусідніх країн. Про це повідомив радіо «Свобода» Фелікс Рон – представник Єврокомісії, що відповідає за співпрацю з Україною в галузі освіти.
За даними Фелікса Рона, з європейськими університетами співпрацює ціла низка українських вищих навчальних закладів. Ідеться і про столичні вузи на кшталт Київського національного університету імені Шевченка чи Києво-Могилянської академії і про університети в регіонах – приміром, у Хмельницькому, Житомирі, Тернополі та інші. Фелікс Рон каже, що кілька років тому українські вищі навчальні заклади надавали подекуди неякісні проекти і через це Єврокомісія не могла витратити всі заплановані для університетів України кошти. Але нині картина змінилася. Як саме?
“Я можу нині сказати, що ми більше не турбуємося щодо якості пропозицій, які надходять з українських університетів. Фактично ми могли б фінансувати вдвічі більше проектів, якби в нас був більший бюджет. Торік ми виділили 5 мільйонів євро на співпрацю з українськими університетами, а починаючи з 1994 року на це було витрачено близько 60 мільйонів євро. Але якість – це не єдине питання, яке було вирішене. Дуже важливо, що Україна підписала Болонську декларацію (яка зобов»язує країни реформувати систему освіти до загальноєвропейського рівня). Це був важливий крок для України, її професура вже знала, що таке Болонський процес і чого від нього очікувати”.
Справді, чого ми можемо очікувати від цього?
“Заявки на проекти, як і досі, передбачають якісь зміни в навчальних планах. Але нині університети більше приділяють уваги створенню трьох рівнів навчання – бакалаврів, магістрів і аспірантів. Також створюються спільні дипломи ЄС-Україна, що також підтримується Болонським процесом. Тобто, люди можуть навчатися в певних університетах Європи, а потім повертатися назад в Україну і отримувати подвійний або, навіть краще, спільний диплом”.
Чи означає це, що людина з подвійним українсько-європейським дипломом зможе легше знайти роботу в країнах ЄС, адже її диплом буде там визнаватися?
“ Я не є експертом у визнанні дипломів, це питання є дуже складним і болісним навіть і всередині самого Євросоюзу, якому ще слід багато попрацювати над цим. Але я припускаю, що якщо ви маєте диплом, який визнається, приміром, університетами Німеччини, Нідерландів чи Іспанії, то цей диплом визнають швидше, ніж український”.
Тобто, таким чином Європа хоче залучити більше українських науковців?
“Ідея полягає не в тому, щоб привабити блискучих українських студентів. Я думаю, що більшість як українських, так і західноєвропейських студентів воліють мати досвід за кордоном. Але в кінцевому рахунку переважна їхня більшість повертається додому, до родин і друзів”.
Ви тісно співпрацюєте з українськими університетами. Які переваги і які недоліки мають українські студенти і викладачі?
“ Я бачив, що студенти дуже охоче вчаться. На мою думку, вони є дуже амбітними і працюють важко. Люди хочуть зробити кар»єру, а дехто з них не тільки прагне кар»єри заради грошей, а й відчуває певну відповідальність перед своєю країною і каже: я мушу зробити кар»єру, тому що можу змінити тут щось на краще – чи то в політиці, чи то в бізнесі. Це дуже і дуже добре. Що слід змінити, так це методи навчання студентів. Додам ще і про знання мов, яке є дуже важливим і для професорів, і для студентів. Молоді люди часто говорять іноземними мовами, але з професорами ситуацію слід міняти. Трапляється, що в наших проектах ми плануємо обміни, а потім виникають проблеми, тому що українські партнери не можуть говорити англійською, французькою, німецькою чи іспанською. Адже обмін не має сенсу, якщо люди не розуміють, що ти їм говориш”.
Чи збільшується університетська співпраця між ЄС та Україною після того, як Київ став учасником Європейської політики сусідства?
“ Це ми побачимо в майбутньому, тому що такі програми розпочнуться наступного року. До того часу співпраця розвивалася за, так би мовити, старими рамками. Але починаючи з 2007-го року, ми матимемо програми, які будуть зроблені більше на замовлення”.
За даними Фелікса Рона, з європейськими університетами співпрацює ціла низка українських вищих навчальних закладів. Ідеться і про столичні вузи на кшталт Київського національного університету імені Шевченка чи Києво-Могилянської академії і про університети в регіонах – приміром, у Хмельницькому, Житомирі, Тернополі та інші. Фелікс Рон каже, що кілька років тому українські вищі навчальні заклади надавали подекуди неякісні проекти і через це Єврокомісія не могла витратити всі заплановані для університетів України кошти. Але нині картина змінилася. Як саме?
“Я можу нині сказати, що ми більше не турбуємося щодо якості пропозицій, які надходять з українських університетів. Фактично ми могли б фінансувати вдвічі більше проектів, якби в нас був більший бюджет. Торік ми виділили 5 мільйонів євро на співпрацю з українськими університетами, а починаючи з 1994 року на це було витрачено близько 60 мільйонів євро. Але якість – це не єдине питання, яке було вирішене. Дуже важливо, що Україна підписала Болонську декларацію (яка зобов»язує країни реформувати систему освіти до загальноєвропейського рівня). Це був важливий крок для України, її професура вже знала, що таке Болонський процес і чого від нього очікувати”.
Справді, чого ми можемо очікувати від цього?
“Заявки на проекти, як і досі, передбачають якісь зміни в навчальних планах. Але нині університети більше приділяють уваги створенню трьох рівнів навчання – бакалаврів, магістрів і аспірантів. Також створюються спільні дипломи ЄС-Україна, що також підтримується Болонським процесом. Тобто, люди можуть навчатися в певних університетах Європи, а потім повертатися назад в Україну і отримувати подвійний або, навіть краще, спільний диплом”.
Чи означає це, що людина з подвійним українсько-європейським дипломом зможе легше знайти роботу в країнах ЄС, адже її диплом буде там визнаватися?
“ Я не є експертом у визнанні дипломів, це питання є дуже складним і болісним навіть і всередині самого Євросоюзу, якому ще слід багато попрацювати над цим. Але я припускаю, що якщо ви маєте диплом, який визнається, приміром, університетами Німеччини, Нідерландів чи Іспанії, то цей диплом визнають швидше, ніж український”.
Тобто, таким чином Європа хоче залучити більше українських науковців?
“Ідея полягає не в тому, щоб привабити блискучих українських студентів. Я думаю, що більшість як українських, так і західноєвропейських студентів воліють мати досвід за кордоном. Але в кінцевому рахунку переважна їхня більшість повертається додому, до родин і друзів”.
Ви тісно співпрацюєте з українськими університетами. Які переваги і які недоліки мають українські студенти і викладачі?
“ Я бачив, що студенти дуже охоче вчаться. На мою думку, вони є дуже амбітними і працюють важко. Люди хочуть зробити кар»єру, а дехто з них не тільки прагне кар»єри заради грошей, а й відчуває певну відповідальність перед своєю країною і каже: я мушу зробити кар»єру, тому що можу змінити тут щось на краще – чи то в політиці, чи то в бізнесі. Це дуже і дуже добре. Що слід змінити, так це методи навчання студентів. Додам ще і про знання мов, яке є дуже важливим і для професорів, і для студентів. Молоді люди часто говорять іноземними мовами, але з професорами ситуацію слід міняти. Трапляється, що в наших проектах ми плануємо обміни, а потім виникають проблеми, тому що українські партнери не можуть говорити англійською, французькою, німецькою чи іспанською. Адже обмін не має сенсу, якщо люди не розуміють, що ти їм говориш”.
Чи збільшується університетська співпраця між ЄС та Україною після того, як Київ став учасником Європейської політики сусідства?
“ Це ми побачимо в майбутньому, тому що такі програми розпочнуться наступного року. До того часу співпраця розвивалася за, так би мовити, старими рамками. Але починаючи з 2007-го року, ми матимемо програми, які будуть зроблені більше на замовлення”.