Фестиваль вірменського кіно в Україні відкрили фільмом Сергія Параджанова «Колір граната», знятим у кінці шістдесятих років минулого століття. Окрім того, гостям фестивалю покажуть дві повнометражні стрічки – «Щоденник Хрестокрада» Ґрача Кешишяна та «Lovember» Тиґрана Хзмаляна, а також низку короткометражних та документальних фільмів.
Коли відбирали стрічки, які поїдуть в Україну, звертали увагу на дві речі: по-перше, щоб це була творчість режисерів різних генерацій, а по-друге, хотілось показати українцям образне, авторське вірменське кіно, зазначає один із організаторів фестивалю Тиґран Аракелян. У рамках фестивалю заплановані також майстер-класи вірменських режисерів для київських студентів, що, за словами Аракеляна, є цікавим досвідом для кіномитців обох країн.
«Тут не в тому питання, яка школа краща, – говорить він. – Питання в тому, що існують різні менталітети, абсолютно різні стилі, і обмін інформацією тут завжди є корисним».
Українці і вірмени обміняються рецептами виживання кінематографу у своїх країнах
Сучасне вірменське кіно – справа ентузіастів, зазначає режисер Тиґран Хзмалян. За його словами, стрічка «Lovember», з якою режисер приїхав до Києва, – останній фільм, профінансований державою.
Та й зараз стрічка існує тільки у вигляді робочої копії. Це – не фільм, це – тінь фільму, говорить Хзмалян.
На думку режисера, кіно у Вірменії знімають усупереч усьому, адже майже не лишилось кіностудій і навіть кінотеатрів.
«У нас у країні було 320 кінотеатрів, я дізнавався нещодавно. Лишився один – у Єревані, і ще один – у місті Ґюмрі, колишньому Ленінакані», – зауважує Тиґран Хзмалян.
Українським кінематографістам варто повчитись у вірмен пошуку стратегій виживання авторського кіно, адже українська тенденція до масового переходу митців у телеіндустрію насправді доволі згубно впливає на якість продукту, вважає український кінокритик Олег Вергеліс.
Однак, на його думку, для кіно окремих країн часто важлива не кількість стрічок, що виходять у прокат, а їхня якість. Як приклад Олег Вергеліс наводить творчість Ларса фон Трієра, через фільми якого передусім світ знайомиться із сучасним данським кіно: «Іншому світові абсолютно байдуже, чи є у Данії Спілка кінематографістів, – там є геній. Іноді кіно – це не тільки підтримка держави, це присутність генія».
Вірменські гості фестивалю висловили сподівання, що пізніше він стане двостороннім, тобто і до Вірменії поїдуть українські стрічки, з якими тамтешній глядач сьогодні майже не знайомий.
Коли відбирали стрічки, які поїдуть в Україну, звертали увагу на дві речі: по-перше, щоб це була творчість режисерів різних генерацій, а по-друге, хотілось показати українцям образне, авторське вірменське кіно, зазначає один із організаторів фестивалю Тиґран Аракелян. У рамках фестивалю заплановані також майстер-класи вірменських режисерів для київських студентів, що, за словами Аракеляна, є цікавим досвідом для кіномитців обох країн.
«Тут не в тому питання, яка школа краща, – говорить він. – Питання в тому, що існують різні менталітети, абсолютно різні стилі, і обмін інформацією тут завжди є корисним».
Українці і вірмени обміняються рецептами виживання кінематографу у своїх країнах
Сучасне вірменське кіно – справа ентузіастів, зазначає режисер Тиґран Хзмалян. За його словами, стрічка «Lovember», з якою режисер приїхав до Києва, – останній фільм, профінансований державою.
Та й зараз стрічка існує тільки у вигляді робочої копії. Це – не фільм, це – тінь фільму, говорить Хзмалян.
На думку режисера, кіно у Вірменії знімають усупереч усьому, адже майже не лишилось кіностудій і навіть кінотеатрів.
«У нас у країні було 320 кінотеатрів, я дізнавався нещодавно. Лишився один – у Єревані, і ще один – у місті Ґюмрі, колишньому Ленінакані», – зауважує Тиґран Хзмалян.
Українським кінематографістам варто повчитись у вірмен пошуку стратегій виживання авторського кіно, адже українська тенденція до масового переходу митців у телеіндустрію насправді доволі згубно впливає на якість продукту, вважає український кінокритик Олег Вергеліс.
Однак, на його думку, для кіно окремих країн часто важлива не кількість стрічок, що виходять у прокат, а їхня якість. Як приклад Олег Вергеліс наводить творчість Ларса фон Трієра, через фільми якого передусім світ знайомиться із сучасним данським кіно: «Іншому світові абсолютно байдуже, чи є у Данії Спілка кінематографістів, – там є геній. Іноді кіно – це не тільки підтримка держави, це присутність генія».
Вірменські гості фестивалю висловили сподівання, що пізніше він стане двостороннім, тобто і до Вірменії поїдуть українські стрічки, з якими тамтешній глядач сьогодні майже не знайомий.
