Передусім німців цікавить, чому Ґюнтер Ґрасс, який неодноразово виступав проти замовчування минулого, сам так пізно розповів про свою службу в СС. Таким було перше запитання, з яким до письменника звернувся ведучий німецького телеканалу ARD Ульріх Віккерт. На що письменник відпові.
“Якихось конкретних причин я не можу назвати точно. Це питання мене завжди хвилювало. Я гадав, що достатньо того, що я роблю як письменник, як громадянин країни. Адже все це є протилежністю до того, що впливало на мене в молоді роки за часів націонал-соціалізму. Я не відчував вини за собою: коли мене взяли на службу в СС, то я не брав участі в жодних злочинах. Але в мене завжди була потреба докладніше розповісти про той час. Так склалося, що саме зараз я подолав внутрішній опір стосовно автобіографічної книги і тематизував молоді роки мого життя”.
Під час інтерв''ю німецький журналіст, намагаючись все-таки зрозуміти, чому Ґрасс так довго мовчав про свою службу в СС, запитав, чи не було замовчування своєрідним феноменом того часу. При цьому він згадав про зґвалтування радянськими солдатами в Ґданську матері, а можливо й сестри письменника. В родині Ґрасса про це мовчали. Лише згодом його сестра розповіла йому, що трапилося з матір’ю. “Тоді були речі, про які просто не говорили”, - відповів письменник. Ґрасс спокійно поставився до критичних зауважень про те, що йому слід було раніше розказати про свою молодість. “Тут я не збираюся захищатися”, - сказав він.
Водночас Ґрасс відмовився добровільно повернути титул почесного громадянина Ґданська, що вимагає екс-президента Польщі Лех Валенса. В інтерв’ю телеканалу ARD письменник сказав:
„Гадаю, таке почесне звання я тоді отримав за те, що у своїх книгах, у своїх політичних переконаннях, як громадянин своєї країни, я вже дуже рано став містком між Німеччиною та Польщею, і зробив свій внесок у порозуміння, в діалог, який тоді тільки починався. Все це відбувалося за вкрай складних умов, коли в Польщі панував комунізм. Питання про повернення титутулу почесного громадянина має вирішувати президент країни. Я погоджуся з будь-яким рішенням, також з тим варіантом, який запропонував Лех Валенса. Але я не бачу підстав для того, щоб відмовлятися від цього звання.”
“Якихось конкретних причин я не можу назвати точно. Це питання мене завжди хвилювало. Я гадав, що достатньо того, що я роблю як письменник, як громадянин країни. Адже все це є протилежністю до того, що впливало на мене в молоді роки за часів націонал-соціалізму. Я не відчував вини за собою: коли мене взяли на службу в СС, то я не брав участі в жодних злочинах. Але в мене завжди була потреба докладніше розповісти про той час. Так склалося, що саме зараз я подолав внутрішній опір стосовно автобіографічної книги і тематизував молоді роки мого життя”.
Під час інтерв''ю німецький журналіст, намагаючись все-таки зрозуміти, чому Ґрасс так довго мовчав про свою службу в СС, запитав, чи не було замовчування своєрідним феноменом того часу. При цьому він згадав про зґвалтування радянськими солдатами в Ґданську матері, а можливо й сестри письменника. В родині Ґрасса про це мовчали. Лише згодом його сестра розповіла йому, що трапилося з матір’ю. “Тоді були речі, про які просто не говорили”, - відповів письменник. Ґрасс спокійно поставився до критичних зауважень про те, що йому слід було раніше розказати про свою молодість. “Тут я не збираюся захищатися”, - сказав він.
Водночас Ґрасс відмовився добровільно повернути титул почесного громадянина Ґданська, що вимагає екс-президента Польщі Лех Валенса. В інтерв’ю телеканалу ARD письменник сказав:
„Гадаю, таке почесне звання я тоді отримав за те, що у своїх книгах, у своїх політичних переконаннях, як громадянин своєї країни, я вже дуже рано став містком між Німеччиною та Польщею, і зробив свій внесок у порозуміння, в діалог, який тоді тільки починався. Все це відбувалося за вкрай складних умов, коли в Польщі панував комунізм. Питання про повернення титутулу почесного громадянина має вирішувати президент країни. Я погоджуся з будь-яким рішенням, також з тим варіантом, який запропонував Лех Валенса. Але я не бачу підстав для того, щоб відмовлятися від цього звання.”