“Мені треба було вивчити англійську мову, тому й поїхала до Англії. Також я знала людей, які пройшли навчання за програмою Erasmus, знала, що вона всім дуже подобалася. Там ти знайомишся з багатьма людьми, відвідуєш багато місць”.
Кристина – одна з тих, у кому європейські інтегратори вбачають нове покоління “европейців” – людей, які так окреслюють свою тотожність на додаток до країни походження:
“Ти почуваєшся більш європейцем, бо знайомишся з багатьма людьми з різних країн. Але водночас почуваєшся й більшим патріотом своєї країни. Адже ти починаєш розуміти різницю між лбдьми з власної країни й іншими народами”.
Однак, багато хто вважає, що до ще дуже далеко до того часу, коли народи країн-членів ЄС повністю почуватимуть себе часткою европейської спільноти. Згідно з опитуванням громадської думки 2004 року, понад 90 відсотків європейців почуваються найбільш прив’язаними до своєї власної країни. Але майже 70 відсотків заявили, що також бачать і свій зв''язок з Європою.
Частка проблеми з формуванням тотожности громадянина ЄС полягає у пошуках спільного підґрунтя для нової ідентичности. Дехто вважає, що варто оголосити Унію сім’єю народів, де люди різних національностей вбачають спільне у художніх чи релігійних цінностях, в подібності політичних систем. Проте, іншим такий підхід видається дуже непевним і розмитим. Вони хотіли б визначення ЄС як “демократичної інституції, що ґарантує дотримання громадянських прав і свобод для своїх людей”. Останнє підтримує, зокрема працівник Європейської комісії Міколай Довґєлєвіч:
“Не обов’язково знати, як функціонують європейські інституції. Інституції не важливі. Значно важливіше бути свідомим того, що живеш у Європі. Європа – це частка твого способу життя. І також ти можеш мати особисті переваги від того, що твоя країна є членом ЄС”.
Ці переваги вже одержала згадана Кристина, що після навчання у Кембриджі вільно володіє англійською і може розраховувати на добру роботу як вдома в Ґранаді, так і будь-де у ЄС.