Доступність посилання

ТОП новини

Чи стала школа України українською?


           Слухати:

Гості Свободи: Віктор Радченко – заступник директора Інститут інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти; Людмила Паращенко – голова правління Директорату Програм розвитку освіти.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)


Кирило Булкін: Завтра школярі знову повертаються до навчання після літніх канікул. За час незалежності України це 15-те 1-ше вересня.

Який шлях пройшла за ці роки українська школа? Наскільки далеко вона відійшла від школи радянської і в якій бік, якщо відійшла? Отаке загальне коло запитань, але наповнюють його цілком конкретні проблеми, про які ми й поговоримо.

А почнемо з того, наскільки справдилися ті сподівання, які покладали 15 років тому на розвиток української шкільної освіти патріотично налаштовані вчителі й батьки? Порівняйте, будь ласка, тодішні очікування з теперішніми реаліями. Людмила Паращенко: Я донедавна була директором Київського ліцею бізнесу. Це був перший нерадянський заклад, який був заснований у Радянському районі міста Києва в 1991 році разом з незалежністю як альтернатива тій шкільній системі, яка була. Це був рух на створення закладів нового типу, відновлення ліцеїв, гімназій, поява спеціалізованих закладів.

Той час характеризується великим сплеском ентузіазму освітян, тому що виникла можливість...

Кирило Булкін: Якщо сьогодні порівняти з тим, чого очікували, то все-таки сталося?

Людмила Паращенко: Сьогодні, я сказала б, що така хвиля ентузіазму серед освітян також є. Хоча ці 15 років становлення української школи були надзвичайно непростими, так як і в нашого суспільства аналогічно, тому що школа відбиває стан суспільства.

Якщо говорити про основні риси, то що сталося з того, на що сподівалися? Школа не є єдиною і уніфікованою. Ми маємо велике розмаїття різних типів шкіл, можливості реалізації авторських ідей, ми маємо різні методики запроваджені і з кращого світового, і з вітчизняного досвіду. Школа отримала не лише державне управління, але за рахунок ініціатив громади ми маємо державно-громадську модель управління школою.

Що не сталося? Не сталося того, що проголошували і політики усіх урядів, і ВР усіх скликань, що освіта є національним пріоритетом не за словами, а за ділом. Як кажуть, любіть школу не лише до глибини серця, а й до глибини кишені. Так от наше суспільство ще школу до глибини кишені не полюбило, тому ще залишається цілий ряд питань, пов’язаних і з фінансуванням школи, і з реформуванням основних, ключових аспектів.

Віктор Радченко: Що стосується змісту освіти, підручникотворення, то все змінилося насправді дуже сильно. Хоча б підручник з історії. Так багато було подій за ці роки, що підручник можна кожного року переписувати...

Кирило Булкін: Наскільки адекватно і системно, якщо ми про підручник історії говоримо, ці події відбиті в ньому?

Віктор Радченко: Це стосується підручників 10-11 класів, вищої, старшої школи, де підручники йдуть новітньої історії.

Кожен рік, я думаю, що треба було б переписувати підручники, але такої можливості немає, бо у нас і обмежене фінансування, і ми повинні друкувати та видавати ці підручники, які є. Але історію не можна так часто переписувати, як нам здається.

Кирило Булкін: Пане Радченко, чи існує цілісний погляд на українську культуру і літературу? Чи вироблений, власне, український погляд на всесвітню культуру і літературу? Чи цей погляд у фарватері поглядів інших культур?

Віктор Радченко: Я хочу з приводу історії. Скасувати історію ми не можемо, що відбувалося, то вже відбулося. Я так думаю, що дуже цікаво знати і про Велику Вітчизняну війну, і про древню історію, і про сьогоденну історію.

Сьогодні в підручниках і воїни УПА вшановуються, і воїни Радянської Армії, бо ті й інші по-своєму за свободу України і за свободу нашого народу українського воювали і були героями, я так думаю, однаково.

А що стосується інших підручників, то вони взагалі, звичайно, по-новому... Ми не можемо порівняти підручник, що був у радянські часи в СРСР і нової України, бо нове покоління – це зовсім інше. Ви можете і на власному прикладі бачити...

Ви вважаєте, що є певна цілісність і системність?

Віктор Радченко: Я думаю, що є.

Кирило Булкін: Нині говорять про введення християнської етики в школах, водночас у тому ж природознавстві людина все ще походить від мавпи... Такі постулати.

Віктор Радченко: Можна вивчати і не вивчати історію християнської етики – це добровільний предмет і пропонується для вивчення як експеримент. Пройде рік-другий, і ми побачимо, чи потрібно нам це, чи не потрібно.

Людмила Паращенко: Я тут заперечила б пану Вікторові стосовно того, що є така єдина база для підручникотворення, яка проходить червоною ниткою через усі підручника. Немає. Тому на часі сьогодні реформування підручникотворення і випрацювання системи національного підручникотворення. Це і робота з авторами, це і спільна база, за якою подаються різні аспекти різних знань з різних галузей.

Ми як освітяни і як науковці говоримо про те, що такою ідеологією в незалежній Україні має стати українознавство.

У жовтні має відбутися міжнародний конгрес “Українська освіта: стан, проблеми, перспективи”, яку ініціює Інститут українознавства Міністерства освіти і науки. Це буде один із кроків до розробки такої концепції підручникотворення, тому що вона є основною - учень вчиться за підручником, за книжкою, і ця книжка є в родині.

Тому одним із компонентів цієї системної позики, яку надав Світовий банк урядові України, є зміна концепції і напрацювання нового змісту освіти, напрацювання нових навчальних програм і відповідно до цих навчальних програм нових підручників.

На сьогоднішній день у Міносвіти проходить велика робота стосовно вироблення критеріїв до нового українського підручника, тобто як він має писатися, як він має видаватися, як він має надходити до школи, чи він має бути платним, чи безоплатним, єдиним для всіх в усіх регіонах України і для кожного вчителя або ж з історії може бути 5 підручників чи лише один. Ось усі ці питання надзвичайно турбують освітян, батьків.

Громада має висловити свою думку, свою позицію як споживач цих послуг освітніх...

Кирило Булкін: Які механізми у громади можуть бути для висловлення своєї думки?

Людмила Паращенко: Це участь у роботі груп з розробки таких підходів, це участь у громадській дискусії, яка зараз розпочинається, і розпочиналася вона з того, які підручники вийшли для 6 класу. Це абсолютно проголошено, що це є нове покоління підручників. Вперше ми маємо 6 клас, ми перейшли на новий термін навчання, на 12-річне навчання, і це сколихнуло активність і батьків, і вчителів, тому що ці підручники не є досконалими, але вони є новими. Це прекрасно, що вони з’явилися.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG