Доступність посилання

ТОП новини

День Знань – початок навчального року і виклики в царині українського шкільництва.


Надія Степула

Слухати:

Київ, 1 вересня 2006 року.

Надія Степула: “Ми вчимося для школи, на жаль, а не для життя,” - любив казати Луцій (Молодший) Сенека у 4-е столітті до нашої ери.

Відтоді ця теза не раз підтверджувалася самим життям, але часи змінилися. Нині запанувало усвідомлення того, що знання слід здобувати заради успішного буття у великому світі. А починається все знову зі школи, з першого класу, з першого вересня.

Про виклики і проблеми в царині українського шкільництва новий випуск “Вимірів життя”.

Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилі Свободи!

З вами автор і ведуча Надія Степула.

1-ше Вересня.
Цього року вперше за парти сядуть 392 тисячі школярів, на 30 тисяч менше, ніж торік і на 207 тисяч менше, ніж три роки тому. Цифри промовисті. В Україні скорочується не лише кількість першокласників, а й самих шкіл.

Міністерство освіти має намір об’єднувати окремі з них, там, де це доречно і можливо. Тимчасом в окремих віддалених селах до першого класу не йде жодний школяр – нема дітей відповідного віку.

У великому західноукраїнському місті Львові останні чотири роки підряд у перший клас набирають на 400 школярів менше.

У багатьох галицьких сільських школах як і на північних та східних теренах теж взагалі немає першокласників. Це пояснюється вислідом кризової демографічної ситуації 90-х років, а в Галичині ще й масовим виїздом галичан разом з дітьми закордон.

Як стверджують фахівці, така тенденція зберігатиметься ще не один рік.

Варто у зв’язку з цим пригадати, що нинішні першокласники народжені у 1998-1999 роках, коли в Україні спостерігалася економічна криза, дефолт, апатія і зневіра в завтрашній день, тому народжували в ті роки могли тільки відчайдушні та ті, хто мав бодай якусь певність у завтрашньому дні.

Загалом рівень народжуваності в країні має тенденцію до зниження, як стверджують фахівці Інституту демографії і соцдосліджень Національної Академії наук України. Вони ж прогнозують можливе поліпшення ситуації з часом.

Однак все ж закриваються окремі школи, скажімо, у Львові щороку закривається 3 школи, якщо підсумувати скорочення початкових класів.

Конкурси з набору в перший клас, які набули популярності вже в роки незалежності України, сьогодні багато де виглядають просто даниною новим традиціям. Не йдеться про столицю чи великі індустріальні міста, де існує багато і державних, і приватних шкіл, які пропонують нові методики, вивчення кількох іноземних мов та комп’ютеризацію навчання від перших кроків. До таких шкіл конкурси теж уже традиційно високі, а навчання здебільшого платне.

Про ситуацію, яка склалася у Львові та на Львівщині, розповідає колега Галя Терещук.

Галина Терещук: Щороку у школах Львівщини шкільний дзвоник лунає для усе меншої кількості першокласників. Можна зустріти села, де у перший клас іде одна-дві дитини. Відтак постає проблема їхнього навчання. Тому нині у владних коридорах навіть говорять про доцільність створення так званих базових шкіл, до яких би довозили учнів з трьох сіл.

У такій зібраній школі можна було б покращити навчальну базу, принаймні укомплектувати комп’ютерний клас.

Зменшення кількості школярів вивільняє від навантаження і вчителів. Дехто з них поповнює ряди безробітних, а хтось погоджується на півоплати. Зауважив виконувач обов’язків начальника управління освіти Львова Мирон Зелез.

Мирон Зелез: Якщо немає можливості забезпечити вчителя роботою, то один із варіантів, що молодий педагог продовжує відпустку по догляду за дитиною, переводяться з однієї школи в іншу.

У першу чергу ми забезпечуємо роботою тих, хто має вже досвід роботи, або ж скорочуємо, коли немає роботи.

Галина Терещук: Ганна - молода учителька історії. Вона, немов першокласниця, вперше як вчитель переступить поріг однієї зі львівських шкіл 1 вересня. Жінка отримуватиме мінімальну зарплату, оскільки їй не вистачає годин викладання.

За словами Ганни, чимало у школі їй не подобається. Коли вона сама була школяркою, то після цього у неї залишився сумний спомин про школу, зокрема ставлення вчителів до своїх вихованців.

Анна: Я не хочу, щоб моя дитина була закомплексованою після школи, як колись я. Знаєте, зробили щеплення від мови, літератури, математики.

Мені здається, що у нас добра основа в освіті, але хочеться, щоб учителі не ставили на учнях власних експериментів. Кожна дитина – це особистість. Я б хотіла, щоб дитина себе вільніше почувала.

Галина Терещук: Натомість пані Ольга, яка свою дитину віддаватиме до школи у Німеччині, де й проживає, навпаки зауважила, що німецькій школі бракує дисципліни такої, як в Україні. А тому жінка свою дитину віддає у єдину в Німеччині британську школу.

Пані Ольга: Я можу порівняти. Я ходила в українську школу і в німецьку і можу сказати, що дисципліна у школі дуже потрібна. Вона в українській школі більша, аніж у німецькій.

Галина Терещук: За рік, коли дитина має йти у школу, для багатьох батьків це справжній клопіт. Передусім більшість не може визначитись, у яку саме школу віддати своє дитя.

У так звані елітні дитину потрібно добре готувати, щоб вона пройшла тести. Дітям з малозабезпечених родин місця, як правило, у цих школах немає. Оскільки упродовж усіх років навчання потрібно здавати певні суми грошей у фонд школи і на презенти педагогам, відповідно одягати дитину і купувати кращі речі.

Восьмикласник: У нас у класі, якщо дівчинка якась погано вбрана, то з нею не спілкуються.

Такого хизування не побачиш у багатьох галицьких, а тим паче волинських селах, де батьки ледве дають раду, аби зібрати дитину до школи.

Цього року селяни Волині масово, цілими родинами від найменшого до найстаршого кинулись збирати чорниці. На ягодах кожен удень міг заробити від 70 до 100 гривень. Такий заробіток суттєво допоміг сім’ям залатати деякі матеріальні діри, а першокласники підготувались до школи за зароблені власною працею гроші.

Надія Степула: Першокласники і старшокласники можуть, хоч і не всі і не скрізь, заробити власними силами на зошити, олівці та інші дрібниці, але заробити, скажімо, на такий музичний інструмент, як бандура, вартістю кілька тисяч гривень, навряд чи дітям під силу.

Питання про придбання подібних інструментів гостро постало перед початком нового навчального року в одній із музичних шкіл Івано-Франківська.

Леся Данилюк, директорка Центру бандурного мистецтва 1-шої музичної школи в Івано-Франківську, нарікає, що 1 вересня не кожна дитина матиме змогу тримати у руках інструмент, оскільки інструментарій дитячих музичних шкіл, центрів застарілий, виробництво народних інструментів як бандури і кобзи, припинене.

Леся Данилюк далі.

Леся Данилюк: У грудні цього року ми святкуємо 105-річчя нашої школи.

Робота наша така з дітьми - ми їх вчимо перших музичних знань. Ми працюємо з дітьми, формуємо їх трошки як людей, розумними щоб вони були, мислячими і на цей світ щоб дивилися не просто так, з такого погляду посереднього, а трошки вище стояли. Як я кажу, ми, музиканти, завше трохи вище стоїмо, над землею літаємо.

Я керую у нашій школі ансамблем бандуристів уже багато років. Діти є різні. Але, ясна річ, ми відбираємо здібних дітей.

Бандура – то такий інструмент, який супроводжує нашу пісню. Ми, бандуристи, може, трошки багатші від інших музикантів тим, що маємо пісню.

Хочу в історію увійти. У 1962 році приїхали до нас сподвижники бандурного мистецтва, мої вчителі Богдан Дибенко та Ірина Стефанович. Вони приїхали з Луцька. Приїхали підіймати бандуру на Україні. Тобто, досі кадри є. Потужно все працює.

Але у нас у школі бандури останні закуплені десь у 1985 – 87 рр. Чернігівська фабрика у нас була, яка випускала музичні інструменти. Потім у Львові почали займатися випуском бандур.

На сьогоднішній день у нас катастрофічне становище з нашими інструментами. Діти є, викладачі є (хороші, розумні, кваліфіковані), так що все є, сили є, а вчитися... На чому вчитися?

На сьогоднішній день якимись правдами - неправдами ми ті старенькі інструменти збираємо, переходять вони з рук у руки. Щоб придбати собі новий інструмент, то батьки не в змозі. Різні там ціни ходять. Часто воно коштує дві – дві з половиною тисячі гривень.

Бандура – то такий інструмент, що за специфікою виробництва тріскає, рветься. Ми, вчителі, працюємо у державній установі і не в змозі фінансувати державну установу за свій рахунок.

Звертаємося у керівництво своє. Кошти не виділяються. А такий нюанс: струни, які рік – два пропрацювали, програлося на них - і все. Струни – це ще таке.. Інструменти, бандури... Не можуть їх батьки самі придбати, бо цей наш мінімум на 400-500 грн. - а як бандура коштує дві з половиною тисячі? А дитинка ж вчиться!

Надія Степула: Виклики та проблеми, які з’являються щороку з початком нового навчального року, стосуються не тільки початкової освіти. Проте саме готовність шкіл прийняти в свої обійми першокласників, надати їм змогу зробити перші успішні кроки у світ знань, забезпечити їх не тільки підручниками, а й “укомплектувати” школи фахівцями, вчителями високого класу – це один із основних викликів.

На провінційних теренах усе це постає набагато гостріше, ніж у столиці, де, скажімо, першокласників повністю забезпечили абетками та всіма іншими підручниками, а всі без винятку навчальні заклади інтерактивними дошками. Учнів 1-5 класів повністю забезпечено підручниками на Волині та ще в кількох областях.

Перед першим вересневим днем по всій країні завершилися ремонтні та будівельні роботи, в “он-лайновому” режимі працювали пожежні та санепідеміологічні служби.

Відшуміли галасливі шкільні базари, на яких було куплено найнеобхідніше, зокрема, шкільну форму.

Щоправда, дискусії щодо тієї ж форми досі не вщухли, тому єдиної уніфікованої одежі для школярів так і не існує. Це один із викликів, який поки що залишається.

Як залишаються надії та сподівання на те, що початок нового навчального року стане добрим стартом для сотень тисяч малюків і старшокласників, котрі сядуть за парти, щоб набиратися нових знань. І дивуватися - як багато, виявляється, треба дізнаватися, щоб довідатися, зрештою, що знаєш надто мало! І з’ясувати до класу десятого, що справді нема міцнішої і тривкішої опори, ніж сильні знання для щасливого, успішного майбутнього.

“Виміри життя” відзвучали, шановні слухачі!

Пісня “Вчителько моя” на слова Андрія Малишка (музика Майбороди) прозвучала у виконанні Миколи Кондратюка, пригадуючи кожному дорослому ті непроминальні дні, коли саме перша вчителька брала за рученятко і вчила писати найкращі в світі слова: “мама”, “земля”, “Вітчизна”. Перша вчителька була тією світлою “зорею світовою”.

Цю давню вже пісню співають знову сьогодні, в час нових технологій та вирішальних перемін. І пісня ця звучить, як маленький символічний “гімн” 1-му вересню.

Дякуємо за увагу, дорогі слухачі!

З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Радійте життю і залишайтеся зі Свободою!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG