Українська школа в Естонії: проблеми сьогодення.

На думку директорки школи – голови Українського товариства “Водограй” Лариси Житник, у майже півторамільйонній Естонії українська громада, яка дорівнює тридцяти тисячам осіб, потребує підтримки національної освіти. Адже у рамках Болонського процесу, який передбачає стандартизацію освіти в європейських державах, перед українською молоддю в Естонії відкриваються гарні перспективи. Недарма, перший випускник українського класу з Сілламяе цього року став студентом одного з українських вузів.

З чого починалася школа, пані Житник розповідає кореспондентці:

- 1999-го року зібрались українці Сілламяе. І першим кроком було визнання того, що у нас були діти, яким ми намагалися дати освіту. І організували школу. Перевезли книжки з України, у кого які були, зібрали дітей. Сприяв цьому от. Олександр, який на той час працював у нашому православному приході міста. А вже потім, коли було створено своє приміщення – воно нам було подаровано, збудовано – і маємо школу, в яку приходять діти, і там також є наш український центр, де ми і працюємо.

- Чи є статистика, скільки українців проживає у Сілламяе, і скільки дітей навчаються в українські школі?

- Сілламяе взагалі невелике місто, усього у ньому – по статистиці – біля шестисот – семисот українців нараховується. До школи недільної приходять до тридцяти дітей. Я не можу сказати, що це дуже багато, але це є якісно у тому плані, що наші діти мають багато можливостей бувати в Україні, приймати участь у різних заходах, які проходять в Естонії і за її межами. І вони дуже багато мають можливостей знайомитися з культурою України.

- Такі поїздки в Україну – результат Вашого ентузіазму чи українсько-естонських домовленостей? І чи мають змогу Ваші діти пізніше продовжити навчання в Україні?

- МИ багато працювали для того, щоб відкрити український клас у загальноосвітній школі. Такий клас ми відкрили, і він єдиний в Естонії, завдяки угоді, яку ухвалив естонський уряд. У цьому класі навчаються десять учнів. І ми вже маємо першого випускника, який за сприяння Міністерства освіти і Міністерства закордонних справ України уже вчиться в Україні. Є така можливість, дійсно, у рамках Болонського процесу так вчити дітей – але немає механізму, як це можна запровадити; повинні бути зроблені такі кроки, як між-університетські угоди. Я знаю, що на сьогодні плідно співпрацюють Політехнічні університети Києва і Таллінна; знаю. Що підписано угоду між Педагогічним університетом ім. Драгоманова у Києві і педуніверситетом Таллінна. Якщо буде запроваджена кредитно-модульна система навчання і будуть визначатися (визнаватися) курси і предмети однією і другою стороною, - я думаю, цей механізм можна буде запровадити і використовувати. Це буде потужна мотивація для розвитку української освіти в Естонії і, можливо, в Європі.