Френсіс Фукуяма.- Нещодавно Ви зауважили, що найвпливовіша неурядова організація в Україні, якщо послухати самих українців, це мафія. Що змінилося за останній час?
- Що вражає в Україні, так це поява українського громадянського суспільства. Гадаю, що в Росії в 90-их роках були деякі прояви громадянського суспільства – такі як вільна преса, об”єднання громадян, – а в Україні цього було дещо менше. І раптом під час Помаранчевої революції стало очевидно, що є багато груп, які готові обстоювати свої політичні позиції, що призвело до проведення повторних виборів і зміни результату. Це є і позитивною формою соціального капіталу, на відміну від негативних форм, які уособлює мафія.
- Багато людей в Україні нині розчаровані Помаранчевою революцією і не довіряють владі. А партії, які були на чолі тодішніх подій, перейшли в опозицію. Що ж нині діється з громадянським суспільством?
- Очікування, які породила Помаранчева революція, вірогідно були нереалістичні. Україна не може за ніч стати повноцінною ліберальною демократією, для цього потрібен час. Конфлікт інтересів всередині Помаранчевої революції, проблеми лідерства – це можна було передбачити. Тому не дивно, що становище не змінилося так, як люди тоді очікували.
Гадаю, що важливе питання на перспективу таке: чи люди можуть залишатися мобілізованими, щоб далі був тиск на владу, аби та втілювала волю українського народу. Гадаю, що зараз ще не можна стверджувати, що люди знову стають пасивними.
- Як можна примножувати соціальний капітал? Чи можна це робити згори донизу чи з-за кордону?
- Ні, соціальний капітал майже завжди розбудовується знизу догори, коли люди разом співпрацюють, через освіту. Держава може лише створити умови, в яких люди можуть створити соціальний капітал. Держава не повинна надто втручатися і все контролювати, але водночас влада має дбати про безпеку, стабільність, і це інша передумова для створення соціального капіталу.
Антиглобалісти хочуть передати Френсісу Фукуямі
через Віктора Пінчука “Капітал” Маркса.- Це питання треба розглядати у ширшому контексті глобалізації. Багато речей рухаються міжнародними кордонами: гроші, ідеї, інформація. І це неминуче, що люди починають вивчати закордонний досвід, отримують фінансування з-за кордону, щоб формувати власне суспільство. Але врешті-решт, люди самі створюють громадянське суспільство, соціальний капітал і демократію, це не може зробити хтось із з-за кордону.
- Вас часто критикують за культурний детермінізм, думку про те, те, що минула історія визначає цінності у суспільстві. Це далі виклик для України, яка в минулому була частиною різних імперій. Як подолати культурні розбіжності всередині держави?
- Гадаю, що культура змінються з часом, і зараз є зовсім інші умови в світі. Є вплив різних чинників, не лише з околиці, а з Європи, Америки, і тут важливо буди відкритими до інших ідей та моделей. Те, як люди здобувають освіту і знання, також має великий вплив на культуру. Тому, гадаю, що все це впливатиме на українську культуру в майбутньому.
- Вам дорікають за те, що Ваші ідеї про верховенство ліберальної демократії створили клімат, сприятливий для самовпевненої поведінки американської влади на світовій арені. Чи Ви відчуваєте до якоїсь міри інтелектуальну відповідальність за це?
- Ні. Гадаю, що Адміністрація Буша, наскільки вони вважали, що використовують мої ідеї, насправді їх неправильно зрозуміли. Я б сказав, що вони є ленінцями. Вони вірили, що можуть просувати демократію силою. А я завжди був більшим марксистом – у тому сенсі, що вірив: демократія народжується в процесі довготривалого процесу модернізації силами всередині суспільства і цей процес неможливо пришвидшити ззовні.
