Доктор слов’янознавчих наук, засновниця і незмінний редактор журналу “Trasitions & Societes” (“Перехідні суспільства”), присвяченого країнам-сусідам Євросоюзу, в тому числі й Україні, Елен Блан є автором кількох книжок про Росію: “Імперія всіх мафій”, “Російське зло” – у співавторстві з дисиденткою Ренатою Лесник, “Спорідненість з КГБ: система Путіна”, “Ч як Чечня”. Вона вважає вбивство Політковської абсолютно передбачуваним і запрограмованим. На її думку, російська журналістка присвятила себе загальному добру і правді, знехтувавши власним життям. Після 6-7 років реальних погроз інакше не могло бути:
“Коли різні інстанції, всі оці, знаєте, темні угруповання, які сьогодні при владі в Росії: таємні служби, армія, найбільші корупціонери, крайні праві, вплив яких став справді загрозливим - і коли всі ці особи оголошують вас “внутрішнім ворогом Росії”, а ваше прізвище фігурує в списках людей, яких треба знищити, то у вас мало шансів уникнути цього”.
Елен Блан процитувала французького філософа Ґлюксмана, який сказав після вбивства Політковської, що вона була “полум’ям, світло від якого осявало Росію і Захід, Європу”.
На моє запитання, чому офіційна Європа і, зокрема, офіційний Париж досить мляво відреагували на цей злочин Кремля, французький експерт зазначила:
“На жаль, ми повністю поглинуті так званою “realpolitik”. Це означає, що економічні інтереси: газ, нафта – а Росія є одним з найбільших постачальників Європи, приблизно 30% - сьогодні превалюють. Дійсність така, що права бізнесу домінують над свободою вислову і над правами людини. Думаю, що наші уряди прекрасно знають, що діється в Росії. Ми повинні б мати трохи врівноваженіші відносини з цією країною. Євросоюз не виробив чіткої політичної лінії стосовно Росії. Було б добре, якби ми мали послідовну спільну політику. Тоді б, мені здається, ми могли б будувати політику дружби з російським народом і цією великою країною на взаємовигідній основі. Якщо ми потребуємо російських газу і нафти, якщо потребуємо політичного чи дипломатичного союзника в позиції щодо Іраку, Ірану чи Північної Кореї, не треба забувати, що Росія також відчуває потребу в наших інвестиціях, наших туристах і наших технологіях. А між тим ми можемо віч-на-віч давати зрозуміти Путіну, що не треба заходити надто далеко і що Росія повертає спину демократичному шляху і залишається державою сили, а не державою права. Те, що наші політики мовчать, стає формою співучасти. Цим самим вони розв’язують руки Володимиру Путіну та його режимові, і дають їм можливість робити все, що вони хочуть, з російським народом”.
Ще одна проблема, сказала доктор слов’янознавчих наук з Парижа Елен Блан, полягає в обережності французьких політологів, які постійно оглядаються на Кремль. Замість того, щоб інформувати громадську думку і владу Заходу, вони їх дезінформують.
“Коли різні інстанції, всі оці, знаєте, темні угруповання, які сьогодні при владі в Росії: таємні служби, армія, найбільші корупціонери, крайні праві, вплив яких став справді загрозливим - і коли всі ці особи оголошують вас “внутрішнім ворогом Росії”, а ваше прізвище фігурує в списках людей, яких треба знищити, то у вас мало шансів уникнути цього”.
Елен Блан процитувала французького філософа Ґлюксмана, який сказав після вбивства Політковської, що вона була “полум’ям, світло від якого осявало Росію і Захід, Європу”.
На моє запитання, чому офіційна Європа і, зокрема, офіційний Париж досить мляво відреагували на цей злочин Кремля, французький експерт зазначила:
“На жаль, ми повністю поглинуті так званою “realpolitik”. Це означає, що економічні інтереси: газ, нафта – а Росія є одним з найбільших постачальників Європи, приблизно 30% - сьогодні превалюють. Дійсність така, що права бізнесу домінують над свободою вислову і над правами людини. Думаю, що наші уряди прекрасно знають, що діється в Росії. Ми повинні б мати трохи врівноваженіші відносини з цією країною. Євросоюз не виробив чіткої політичної лінії стосовно Росії. Було б добре, якби ми мали послідовну спільну політику. Тоді б, мені здається, ми могли б будувати політику дружби з російським народом і цією великою країною на взаємовигідній основі. Якщо ми потребуємо російських газу і нафти, якщо потребуємо політичного чи дипломатичного союзника в позиції щодо Іраку, Ірану чи Північної Кореї, не треба забувати, що Росія також відчуває потребу в наших інвестиціях, наших туристах і наших технологіях. А між тим ми можемо віч-на-віч давати зрозуміти Путіну, що не треба заходити надто далеко і що Росія повертає спину демократичному шляху і залишається державою сили, а не державою права. Те, що наші політики мовчать, стає формою співучасти. Цим самим вони розв’язують руки Володимиру Путіну та його режимові, і дають їм можливість робити все, що вони хочуть, з російським народом”.
Ще одна проблема, сказала доктор слов’янознавчих наук з Парижа Елен Блан, полягає в обережності французьких політологів, які постійно оглядаються на Кремль. Замість того, щоб інформувати громадську думку і владу Заходу, вони їх дезінформують.