30 жовтня намісник відмовився передати владу Українській Національній Раді, і наступного дня Рада та Український військовий комітет розпочали підготовку до повстання. О четвертій годині ранку 1 листопада півтори тисячі вояків і 60 старшин під командуванням сотника Дмитра Вітовського зайняли у Львові ратушу, вокзал, поштамт, банки і казарми, заарештували намісника та коменданта міста. Говорить львівський історик Микола Литвин:
“Листопадовий зрив у Львові і проголошення ЗУНР показав і нашим сусідам, і всьому світові не тільки етнічну, але і державну присутність українців у Центрально-Східній Європі. Організатором перетворень став революційний парламент – Українська Національна Рада. Нова влада прагнула демократії, правопорядку”.
Повстання виявилося майже безкровним – був поранений один поліцейський. На світанку вояки підняли над будівлями ратуші та намісництва українські прапори. О сьомій годині ранку Вітовський здав представнику Української Національної Ради Костю Левицькому рапорт про опанування Львовом. А 13 листопада був ухвалений тимчасовий Основний закон, за яким нова держава стала називатися Західно-Українською Народною Республікою. Говорить київський історик Ігор Гирич:
“Листопадове повстання у Львові показало можливість українців у важкий час зорієнтуватися і організуватися краще, ніж та нація, яка, власне, до цього була найбільше готова. Це повстання показало, що при певній організації меншість може виявитися у більшості і опанувати ситуацію. І українцям це вдалося за дуже короткий термін. І те, що їм вдалося зробити 1 листопада, сьогодні може сприйматись як певне диво. І за це диво ми їм сьогодні повинні подякувати”.