"Завдячуючи козакам, і Дмитро ІІ здобув корону московську, а козацтво в поході до Москви вело себе як будь-який військовий контингент в таких умовах пізнього Середньовіччя. Звичайно, що під час цієї кампанії багато гинуло людей".
У війську польського короля Сиґізмунда Третього, яке 1609 року штурмувало Смоленськ, налічувалося 50 тисяч запорожців. А під час московської кампанії 1611 року тільки на офіційній королівській службі нараховувалося 30 тисяч запорожців. Говорить київський історик Тарас Чухліб:
"Козаки, беручи участь у війні Речі Посполитої проти Москви, тим самим добивалися прав і привілеїв для себе. Вже у 1617 році відбулася так звана Вільшанська угода між представниками короля і козацької старшини. І, власне, дозволили тоді мінімальний реєстр – в тисячу козаків, – але це вже означало леґітимізацію козацького стану в межах Речі Посполитої".
Востаннє запорожці на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним ходили на Москву влітку 1618 року, щоб урятувати з оточення військо королевича Владислава. По дорозі Сагайдачний взяв міста Скопин, Ливни, Ряжськ, Калугу, а перед штурмом Михайлова надіслав його оборонцям попередження:
"Вранці град ваш, як птицю, рукою своєю візьму і на пустку його оберну, і піддам вогню".
У жовтні Сагайдачний керував штурмом Москви і в бою вибив із сідла воєводу Бутурліна. Коли ж козаки висадили у повітря Арбатську браму, московське командування погодилося на переговори. 11 грудня у підмосковному селі Деулині було укладене перемир’я, і військо Сагайдачного вирушило додому.