Галина Трохова: Пане Павленко, наскільки комфортно Вам зараз в уряді Януковича? Екс-міністр юстиції Роман Зварич казав вже, що він весь час почував себе некомфортно. Ви як?
Юрій Павленко: Я працюю і, чесно кажучи, навіть не думаю про комфорт, бо говорити, чи комфортно, чи не комфортно тобі працюється, то це достатньо складно.
Моя задача – це те, щоб та політика, за яку я відповідаю, несу персональну відповідальність як міністр, розвивалася і розвивалася позитивними темпами.
- До речі, в якому статусі Ви зараз перебуваєте? Міністр, що написав заяву про відставку...?
- Я зараз перебуваю у статусі міністра України у справах сім’ї, молоді і спорту. Заява моя написана. Вона на розгляді у ВРУ. До моменту ухвалення відповідного рішення ВРУ я є міністром і в повному обсязі виконую свої повноваження, тому що з мене відповідальності ніхто не знімав. Навіть моя заява про відставку не є приводом для мене, щоб не працювати.
- Що станеться, якщо ВРУ не включатиме питання про Вашу відставку в порядок денний?
- Я буду продовжувати працювати. Це, до речі, один із моментів таких, одна із білих плям змін до Конституції, коли поняття такого, як політична відставка просто не існує. Тому, з однієї сторони, так, я заявив свою позицію, я подав у відставку, але при цьому я в повній мірі несу відповідальність за свою роботу. За умови, якщо виникнуть якісь проблеми, я несу і адміністративну, і кримінальну – весь набір відповідальності, передбаченої законодавством.
- Як Ви особисто розцінюєте той факт, що “НУ” перейшла в опозицію, а два міністри, які є її членами, залишаються в уряді?
Я думаю, що це не дуже правильно і логічно, коли так відбувається. Але, знову ж таки, тут є складний момент, однак і я, і Юрій Поляченко працюємо.
- Можна сказати, що ваші міністерства – Міністерство охорони здоров’я і Міністерство сім’ї, молоді і спорту– не є політичними і тому вплив партійний тут не відчувається?
- Це очевидно, що міністерство, яке я очолюю, і сфери, за які я відповідаю, є неполітичними. Більше того, ті рішення і дії, які ми робимо, підтримуються однаково всіма політичними силами, які представлені у ВРУ, незалежно від того, чи це антикризова коаліція, чи це фракції опозиційні. Всі вони підтримують наші дії і щодо захисту прав дитини, і щодо розвитку фізичної культури і спорту, і щодо протидії торгівлі людьми, тендерної рівності, сімейної, молодіжної політики – все це є в пріоритетах діяльності кожної з політичних сил.
А наші рішення відповідають тим принципам, які Україна як держава ратифікувала і взяла на себе зобов’язання згідно з міжнародними угодами, а також у першу чергу, звичайно, виходять із головних потреб, які сьогодні є в українських громадян стосовно влади.
- Пане Павленко, особисто у Вас які відчуття – на наступному тижні Вас відправить ВРУ у відставку чи ні? На що Ви сподіваєтеся?
- Скоріш за все, це так і станеться. Коли я йшов тиждень тому до зали ВРУ, я був переконаний, що буде прийняте рішення. Але ВРУ вирішила по-іншому, дала мені можливість працювати ще 2 тижні. За ці два тижні... Вже за тиждень вдалося немало зробити. І ще тиждень.
Я ніколи не називав ті зміни, які вступили в силу до Конституції з 1 січня, конституційною реформою, тому що це не конституційна реформа, це лише ряд змін, які змінили відносини гілок влади.
Але Україна потребує сьогодні повномасштабної політичної реформи, де чітко були б захищені права і свободи людини-громадянина, де вирішувалося б питання адміністративно-територіальної реформи, питання місцевих бюджетів, питання відповідальності політичних партій і ряд інших важливих проблем, які сьогодні стоять перед Україною.
На жаль, було прийнято ряд змін, причому змін не дуже точних. Скажімо, от з 1 січня практично кожного дня ми стикаємося з прогалинами, з неточностями, з нерозумінням того, як має бути. Тому сьогодні вже є велика кількість звернень до КСУ щодо роз’яснення тієї чи іншої норми.
З результатів уже чітко підготовлених положень до Конституції буде зрозуміло, чи є потреба відміняти ті зміни до Конституції, які вступили в силу 1 січня 2006 року. Можливо, їх певним чином відкорегувати.
- Тобто, Ви проти скасування політичної реформи, яка набула чинності – частина в січні, частина в березні,– але про перегляд і тлумачення...?
- Ще раз кажу: політичної реформи в Україні ніякої не відбулося...
- Добре. Змін до Конституції.
- Внесено ряд змін до Конституції, які є недосконалими, які потребують дуже серйозного удосконалення. Але, знову ж таки, їх не можна виривати із контексту, як це було зроблено в свій час, від єдиної системи політичної реформи.
- “НУ” буде ініціювати подання до КСУ щодо нелегітимності процедури ухвалення цих змін до Конституції?
- Мені важко зараз коментувати можливий перебіг подій і дій “НУ”. Я думаю, що з’їзд дасть відповідь на багато питань, з’їзд, який відбудеться 11 листопада, зокрема, щодо ставлення партії до змін до Конституції, до системи їх ухвалення.
Поки що ті заяви, які лунають від членів партії, можна їх називати особистими думками окремих політиків. Остаточне рішення має увалити з’їзд.
- В суботу може відбутися зміна керівництва “НУ”?
- В суботу обов’язково буде зміна керівництва “НУ”. Я не виключаю, що відбудеться і зміна процедури обрання керівництва партії через зміни до статуту, зокрема, коли і політична рада, і президія, і голова ради будуть обиратися з’їздом.
Але я так само не виключаю, що багато хто із тих, хто сьогодні є в політичній раді партії НСНУ, будуть переобрані на свої посади.
- Ви нещодавно пішли теж з однієї із керівних посад, з МСНУ. Як Ви поясните таке рішення? Чому тільки зараз це зробили, якщо це йшло всупереч Вашій роботі у виконавчій гілці влади?
- МСНУ утворився рік тому, і в мене було доручення від президії партії сприяти цій організації в проведенні з’їзду, організаційно, ідеологічно допомогти молодим людям, які вийшли з ініціативою створити таку організацію. Я надав їм максимальну допомогу, але в силу того, що рік тому організація тільки формувалася, тому з’їзд звернувся до мене, щоб я очолив МСНУ.
Я тоді на з’їзді сказав, що на максимальний термін, на який я можу очолити, то це до наступного з’їзду, коли буде зареєстрована і організація, і зареєстровані місцеві осередки. Крім того, я сказав, що я бачу в цьому конфлікт інтересів, тому всі свої повноваження як голови ради МСНУ я делегував членам президії з тим, щоб не було ніяких звинувачень на мою адресу. І за цей рік не було жодного звинувачення, що якось особливо ставився в порівнянні до інших молодіжних організацій до МСНУ.
Відбувся черговий з’їзд, я виконав свою обіцянку, яку дав делегатам з’їзду, і склав свої повноваження голови ради МСНУ.
Відбулися відкриті вибори, було обране керівництво, політична рада, президія відкритим голосуванням, а голова ради був обраний теж делегатами з’їзду вже таємним голосуванням.
Ця ситуація ніяким чином не пов’язана ні з відставкою, ні з можливим виходом моїм із партії “НУ” або призупиненням членства партії на користь посади міністра.
- Пане Павленко, Ви сказали, що 14 листопада Ви звітуватимете з парламенті. Якими досягненнями Ви особисто пишаєтеся?
- День уряду буде стосуватися розвитку фізичної культури і спорту. Власне, нам є за що звітуватися. Більше того, колегія 30 вересня ухвалила рішення і визнала роботу міністерства як результативну, ефективну і таку, яка відповідає суспільним потребам.
За цей час найголовніше, що вдалося зробити, це зламати тенденцію, коли майже щодня чи щотижня закривали спортивний об’єкт в Україні. Вдалося перевести на систему, коли майже щодня в Україні в тому чи іншому населеному пункті відкривається новий спортивний об’єкт.
Крім того, ми зараз активно включилися в проведення в Україні змагань міжнародного рівня: чемпіонатів Європи, чемпіонатів світу.
- Чи можна говорити, що зараз в Україні використовується ще радянський запас, радянський ресурс? Зокрема, кадровий?
Відбулося певне омолодження тренерського складу. Якщо за попередні 13 років близько 50 кращих тренерів виїхали з країни, до сьогодні за рік вони повертаються в країну. Тобто створені умови.
Відбулося збільшення фінансування тренерів, інструкторів, спортсменів. Воно все відображається на результатах.
У нас є порівняльна таблиця з 2000 року по сьогоднішній день. Ця таблиця показує, що сьогоднішні перемоги – це вже досягнення української незалежної держави, а не спадок, який нам лишився за Радянського Союзу.
- Пане Павленко, чого, на Вашу думку, більше на сучасному етапі в українському спорті: комерції, здоров’я нації чи, наприклад, політики?
- Головне, що відбулося за останній час, це те, що спорт насправді став невід’ємною складовою державної політики. Він став пріоритетом державної політики в Україні. Я думаю, це найголовніше досягнення, яке відбулося за останній час.
- У чому проявляється пріоритет державної політики? Як це можна проілюструвати на прикладах?
- Насамперед це збільшення фінансування, яке відбувається на сферу фізичної культури і спорту останні кілька років.
По-друге, спорт і фізична культура підняли до статусу міністерства. Це дало можливості більш оперативно впливати на урядові рішення щодо сфери фізичної культури та спорту.
Вперше створили національну раду фізичної культури та спорту, яку очолив безпосередньо Президент України. Відбулося її перше засідання, за результатами якого ухвалили Указ про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту.
Вперше складова фізичної культури та спорту стала частиною програми соціально-економічного розвитку, який вносить Кабінет Міністрів на розгляд Верховної Ради України.
Цей проект вже внесли, його зараз розглядає Верховна Рада України. І там не тільки є окремий розділ “Фізична культура і спорт”, чого не було ніколи раніше. Там навіть є навіть 15 пунктів визначення соціально-економічного розвитку за 2007 рік, які будуть стосуватися будівництва спортивних об’єктів, кількості тренерів, їхньої заробітної плати.
Це речі, які визначають політику, які говорять, що вона пріоритетна, чи вона є, чи її немає. 2 роки тому, коли я очолив спортивне міністерство, цього не було.
Спорт був на другому рівні, на рівні державного комітету, займався виключно обслуговуванням змагань.
- Чи не вважаєте Ви, що український футбол, наприклад, приватизований олігархами наразі? Можливо, це на шкоду, але...
- Я не вважаю, що український футбол приватизували олігархи. Тому що більша частина українських громадян є вболівальниками і прихильниками футболу.
Щодо розвитку футбольних клубних команд як приватних – це практика в усіх країнах світу.
А щодо національних збірної – це спільна відповідальність органу влади, в даному випадку міністерства, і Федерації футболу України.
І якраз відносини держави і даної Федерації є достатньо успішним прикладом, коли держава за угодою передала на 8 років цілу низку повноважень: формування чемпіонату, проведення кубку і так далі, так далі.
Ми бачимо, що це дало змогу і розвитку футбольної інфраструктури, і приходу в цей вид спорту дуже серйозних інвестицій, спонсорських коштів поза державою.
- Які ще види спорту, окрім футболу, мають шанси на виживання в Україні? А які, можливо, вже відходять в історію?
- Є, звичайно, визначені сьогодні пріоритети, пріоритетні види спорту, які найбільш динамічно розвиваються. Але це також було одне з наших рішень два роки тому, коли ми готувалися до Олімпіади в Турині.
Тому що коштів сьогодні в державному бюджеті недостатньо, щоб рівнозначно підтримувати кожен вид спорту. Їх в Україні близько 200.
Не можна рівно оцінювати вид спорту, який приносить нагороди, і вид спорту, де є 4-5 спортсменів, що виступають на міжнародній арені.
Тому ми запровадили певний рейтинг для видів спорту, де результати спортсменів, результати тренерів є визначальними, з точки зору визначення суми фінансування з державного бюджету.
Але якщо ми говоримо про ігрові види спорту, то вони завжди були сильними в Україні. Україна має дуже добру традицію і величезну перспективу. Крім футболу, це і баскетбол, я вірю в хокей, що нам вдасться вийти з цієї скрутної кризової ситуації, де опинився хокей.
Але тут перше завдання – розвиток інфраструктури, будівництво відповідних льодових майданчиків, де могли б проводитися матчі як національні, так і міжнародні. І такий план на 2007 рік створений.
Сьогодні по 7 основних регіонах заплановане на 2007 рік будівництво льодових спортивних майданчиків. Ми створили сьогодні одну з найкращих у Східній Європі трасу на Тисавці для лижних гонок та біатлону.
- А Ви особисто яким спортом займаєтеся?
- Я стараюся займатися плаванням раз в тиждень. Також частенько трапляється пограти у футбол.
Крім того, для себе за ці два роки я відкрив багато нових видів спорту, бо намагався бути на багатьох змаганнях, знайомитися зі спортсменами. Це зимові види спорту, я спробував себе і в біатлоні, і в лижних гонках.
Це стрільба. Я особисто перевірив кілька тирів в Україні. В принципі, по багатьох видах спорту, зараз з ходу важко навіть згадати.
- Пане Павленко, зараз у суспільстві, в першу чергу політики, дуже жваво обговорюють проект бюджету на наступний рік. Ваше міністерство зараз задовольняють цифри, закладені в проекті?
- Очевидно, як і кожне міністерство, наше міністерство не задовольняють цифри, які є в державному бюджеті. Але ми розуміємо реальність доходної частини, з якої формуються видатки.
Багато наших ініціатив було підтримано в цьому проекті бюджету. Я не виключаю, що частина із неврахованих на стадії першого читання, будуть враховані вже на стадії ухвалення в другому та остаточному затвердженні державного бюджету України.
Бо є підтримка і з боку уряду, і, головне, з боку депутатського корпусу, які внесли дуже багато доповнень до бюджету якраз у сфері фізичної культури і спорту.
- Яке урізання для Вашого відомства може бути найболючішим? Не лише про спорт йдеться.
- Якщо ми говоримо про спорт, я думаю, тут буде збільшення програми підготовки до Олімпійських ігор.
2007 рік – це передолімпійський рік, коли завойовуються основні ліцензії на Олімпійські ігри. А враховуючи, що Олімпіада буде не в Європі, а в Китаї – це перельоти, акліматизація спортсменів, це досить неприродні для українців умови проживання, харчування, клімату і так далі – тут, я думаю, буде значне збільшення.
Буде збільшення програми будівництва і реконструкції об’єктів олімпійської підготовки, буде продовжена програма будівництва спортивних майданчиків для масового спорту.
Якщо ми говоримо по програмі захисту дитинства, то також будуть збережені всі програми. І підтримки прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, і питання подолання дитячої безпритульності, бездоглядності, розвитку соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.
Так само залишаться в повному обсязі програми, спрямовані на підтримку молодіжних організацій, фізкультурно-спортивних громадських організацій. Поки жодних негативних сигналів для нашої сфери в проекті державного бюджету немає.
- Програма при народженні дитини залишається?
- Залишається в повному обсязі, без будь-яких обмежень. Буде діяти і далі.
- Чи відбудеться прогнозований бебі-бум?
- Відбулися зміни, з точки зору державної політики, стосовно до дітей, до сім’ї, молоді. І воно підтверджується простими, сухими, здавалося б, статистичними даними.
Наприклад, зріст народжуваності, якщо порівняти перше півріччя 2005 року та перше півріччя 2006 року, – це плюс 7%. Вперше за всі роки незалежності відбувся зріст і відразу на 7%.
- Завдяки чому?
- Завдяки багатьом факторам. Але, зокрема, і програмі допомоги при народженні дитини.
Крім того, нам вдалося зменшити кількість дітей на вулиці не менше, ніж на 20%. Треба розуміти, що приблизно 30% дітей вулиці – це діти, які офіційно числяться в інтернатних закладах. Вони є вихованцями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Тому робота по реформуванню інтернатних закладів вплинула на якість роботи і ставлення до дітей в інтернатних закладах. Вони звідти почали менше тікати.
- Це третина дітей, які перебувають на вулиці. А решта дві третини?
- Майже половина дітей – це діти, які формально живуть у сім’ях. Тобто, в яких є мама і тато або тато і мама. Але в силу різних обставинах вони змушені жити на вулиці. Тікають, відпрацьовують – і так далі, і так далі. Або їх хтось використовує.
- Чи можна прогнозувати, що наступного року взагалі не буде безпритульних на київських вулицях?
- Це неможливо.
- Чи можливо взагалі ліквідувати таке явище як безпритульні діти?
- Можна, звичайно. Програма, затверджена в цьому році, розрахована на 2006-2010 роки. Ми поставили для себе завдання на 2010 рік – позбутися масового явища безпритульних бездоглядних дітей.
- Пане Павленко, якщо бути відвертим перед самим собою, чого Вам так і не вдалося за ці два роки зробити на посаді міністра?
- Я думаю, краще експертам та громадянам оцінювати перемоги і невдачі. Але що стосується невдач, то хай краще опоненти про це говорять.
Хоча не вдалося довести до фіналу, до реального результату дуже багато програм, які були започатковані.
Тому що постійні зміни в уряді, відсутність стабільної роботи уряду досить негативно впливають на розвиток будь-якої сфери. Спорт, захист дитинства, державна молодіжна політика, сімейна політика тут не є винятком.
- Ви змінилися за час перебування на посаді? Посада Вас змінила?
- Це з якого боку дивитися. З точки зору відповідальності, то вона, звичайно, зросла. Тому що посада міністра дещо відрізняється, скажімо, від посади народного депутата. Так як є більше відповідальності за багато дуже конкретних речей.
Крім того, скажу вам відверто, я ж працюю достатньо динамічно, весь час не сиджу в кріслі. Тому впродовж всієї роботи намагаюсь бути і бачити безпосередні результати своєї роботи.
За цей час побачив, увібрав у себе дуже багато людського горя, яке так само впливає на внутрішній світ, навіть на бачення того, що і як ти повинен робити, як ти повинен ставитися до країни, до своєї роботи.
- Часу на родину вистачає?
- Не вистачає, на жаль.
- Як часто Ви бачите своїх дітей і можете приділити їм свій час?
- У зв’язку з тим, що вони у мене ранні, прокидаються дуже рано, як тільки прокинулися, мене відразу піднімають, а це десь починаючи із 6 години ранку, то з шостої до пів на восьму – це наш з ними час залізно.
Часом трапляється ввечері, хоча частіше за все коли я повертаюся додому, вони вже сплять. І неділю я стараюся присвятити все ж таки родині, це наш день. Діти з нетерпінням чекають неділі.
- Дякую за інтерв’ю, пане Павленко.
Моя задача – це те, щоб та політика, за яку я відповідаю, несу персональну відповідальність як міністр, розвивалася і розвивалася позитивними темпами.
- До речі, в якому статусі Ви зараз перебуваєте? Міністр, що написав заяву про відставку...?
- Я зараз перебуваю у статусі міністра України у справах сім’ї, молоді і спорту. Заява моя написана. Вона на розгляді у ВРУ. До моменту ухвалення відповідного рішення ВРУ я є міністром і в повному обсязі виконую свої повноваження, тому що з мене відповідальності ніхто не знімав. Навіть моя заява про відставку не є приводом для мене, щоб не працювати.
- Що станеться, якщо ВРУ не включатиме питання про Вашу відставку в порядок денний?
- Я буду продовжувати працювати. Це, до речі, один із моментів таких, одна із білих плям змін до Конституції, коли поняття такого, як політична відставка просто не існує. Тому, з однієї сторони, так, я заявив свою позицію, я подав у відставку, але при цьому я в повній мірі несу відповідальність за свою роботу. За умови, якщо виникнуть якісь проблеми, я несу і адміністративну, і кримінальну – весь набір відповідальності, передбаченої законодавством.
- Як Ви особисто розцінюєте той факт, що “НУ” перейшла в опозицію, а два міністри, які є її членами, залишаються в уряді?
Я думаю, що це не дуже правильно і логічно, коли так відбувається. Але, знову ж таки, тут є складний момент, однак і я, і Юрій Поляченко працюємо.
- Можна сказати, що ваші міністерства – Міністерство охорони здоров’я і Міністерство сім’ї, молоді і спорту– не є політичними і тому вплив партійний тут не відчувається?
- Це очевидно, що міністерство, яке я очолюю, і сфери, за які я відповідаю, є неполітичними. Більше того, ті рішення і дії, які ми робимо, підтримуються однаково всіма політичними силами, які представлені у ВРУ, незалежно від того, чи це антикризова коаліція, чи це фракції опозиційні. Всі вони підтримують наші дії і щодо захисту прав дитини, і щодо розвитку фізичної культури і спорту, і щодо протидії торгівлі людьми, тендерної рівності, сімейної, молодіжної політики – все це є в пріоритетах діяльності кожної з політичних сил.
А наші рішення відповідають тим принципам, які Україна як держава ратифікувала і взяла на себе зобов’язання згідно з міжнародними угодами, а також у першу чергу, звичайно, виходять із головних потреб, які сьогодні є в українських громадян стосовно влади.
- Пане Павленко, особисто у Вас які відчуття – на наступному тижні Вас відправить ВРУ у відставку чи ні? На що Ви сподіваєтеся?
- Скоріш за все, це так і станеться. Коли я йшов тиждень тому до зали ВРУ, я був переконаний, що буде прийняте рішення. Але ВРУ вирішила по-іншому, дала мені можливість працювати ще 2 тижні. За ці два тижні... Вже за тиждень вдалося немало зробити. І ще тиждень.
Я ніколи не називав ті зміни, які вступили в силу до Конституції з 1 січня, конституційною реформою, тому що це не конституційна реформа, це лише ряд змін, які змінили відносини гілок влади.
Але Україна потребує сьогодні повномасштабної політичної реформи, де чітко були б захищені права і свободи людини-громадянина, де вирішувалося б питання адміністративно-територіальної реформи, питання місцевих бюджетів, питання відповідальності політичних партій і ряд інших важливих проблем, які сьогодні стоять перед Україною.
На жаль, було прийнято ряд змін, причому змін не дуже точних. Скажімо, от з 1 січня практично кожного дня ми стикаємося з прогалинами, з неточностями, з нерозумінням того, як має бути. Тому сьогодні вже є велика кількість звернень до КСУ щодо роз’яснення тієї чи іншої норми.
З результатів уже чітко підготовлених положень до Конституції буде зрозуміло, чи є потреба відміняти ті зміни до Конституції, які вступили в силу 1 січня 2006 року. Можливо, їх певним чином відкорегувати.
- Тобто, Ви проти скасування політичної реформи, яка набула чинності – частина в січні, частина в березні,– але про перегляд і тлумачення...?
- Ще раз кажу: політичної реформи в Україні ніякої не відбулося...
- Добре. Змін до Конституції.
- Внесено ряд змін до Конституції, які є недосконалими, які потребують дуже серйозного удосконалення. Але, знову ж таки, їх не можна виривати із контексту, як це було зроблено в свій час, від єдиної системи політичної реформи.
- “НУ” буде ініціювати подання до КСУ щодо нелегітимності процедури ухвалення цих змін до Конституції?
- Мені важко зараз коментувати можливий перебіг подій і дій “НУ”. Я думаю, що з’їзд дасть відповідь на багато питань, з’їзд, який відбудеться 11 листопада, зокрема, щодо ставлення партії до змін до Конституції, до системи їх ухвалення.
Поки що ті заяви, які лунають від членів партії, можна їх називати особистими думками окремих політиків. Остаточне рішення має увалити з’їзд.
- В суботу може відбутися зміна керівництва “НУ”?
- В суботу обов’язково буде зміна керівництва “НУ”. Я не виключаю, що відбудеться і зміна процедури обрання керівництва партії через зміни до статуту, зокрема, коли і політична рада, і президія, і голова ради будуть обиратися з’їздом.
Але я так само не виключаю, що багато хто із тих, хто сьогодні є в політичній раді партії НСНУ, будуть переобрані на свої посади.
- Ви нещодавно пішли теж з однієї із керівних посад, з МСНУ. Як Ви поясните таке рішення? Чому тільки зараз це зробили, якщо це йшло всупереч Вашій роботі у виконавчій гілці влади?
- МСНУ утворився рік тому, і в мене було доручення від президії партії сприяти цій організації в проведенні з’їзду, організаційно, ідеологічно допомогти молодим людям, які вийшли з ініціативою створити таку організацію. Я надав їм максимальну допомогу, але в силу того, що рік тому організація тільки формувалася, тому з’їзд звернувся до мене, щоб я очолив МСНУ.
Я тоді на з’їзді сказав, що на максимальний термін, на який я можу очолити, то це до наступного з’їзду, коли буде зареєстрована і організація, і зареєстровані місцеві осередки. Крім того, я сказав, що я бачу в цьому конфлікт інтересів, тому всі свої повноваження як голови ради МСНУ я делегував членам президії з тим, щоб не було ніяких звинувачень на мою адресу. І за цей рік не було жодного звинувачення, що якось особливо ставився в порівнянні до інших молодіжних організацій до МСНУ.
Відбувся черговий з’їзд, я виконав свою обіцянку, яку дав делегатам з’їзду, і склав свої повноваження голови ради МСНУ.
Відбулися відкриті вибори, було обране керівництво, політична рада, президія відкритим голосуванням, а голова ради був обраний теж делегатами з’їзду вже таємним голосуванням.
Ця ситуація ніяким чином не пов’язана ні з відставкою, ні з можливим виходом моїм із партії “НУ” або призупиненням членства партії на користь посади міністра.
- Пане Павленко, Ви сказали, що 14 листопада Ви звітуватимете з парламенті. Якими досягненнями Ви особисто пишаєтеся?
- День уряду буде стосуватися розвитку фізичної культури і спорту. Власне, нам є за що звітуватися. Більше того, колегія 30 вересня ухвалила рішення і визнала роботу міністерства як результативну, ефективну і таку, яка відповідає суспільним потребам.
За цей час найголовніше, що вдалося зробити, це зламати тенденцію, коли майже щодня чи щотижня закривали спортивний об’єкт в Україні. Вдалося перевести на систему, коли майже щодня в Україні в тому чи іншому населеному пункті відкривається новий спортивний об’єкт.
Крім того, ми зараз активно включилися в проведення в Україні змагань міжнародного рівня: чемпіонатів Європи, чемпіонатів світу.
- Чи можна говорити, що зараз в Україні використовується ще радянський запас, радянський ресурс? Зокрема, кадровий?
Відбулося певне омолодження тренерського складу. Якщо за попередні 13 років близько 50 кращих тренерів виїхали з країни, до сьогодні за рік вони повертаються в країну. Тобто створені умови.
Відбулося збільшення фінансування тренерів, інструкторів, спортсменів. Воно все відображається на результатах.
У нас є порівняльна таблиця з 2000 року по сьогоднішній день. Ця таблиця показує, що сьогоднішні перемоги – це вже досягнення української незалежної держави, а не спадок, який нам лишився за Радянського Союзу.
- Пане Павленко, чого, на Вашу думку, більше на сучасному етапі в українському спорті: комерції, здоров’я нації чи, наприклад, політики?
- Головне, що відбулося за останній час, це те, що спорт насправді став невід’ємною складовою державної політики. Він став пріоритетом державної політики в Україні. Я думаю, це найголовніше досягнення, яке відбулося за останній час.
- У чому проявляється пріоритет державної політики? Як це можна проілюструвати на прикладах?
- Насамперед це збільшення фінансування, яке відбувається на сферу фізичної культури і спорту останні кілька років.
По-друге, спорт і фізична культура підняли до статусу міністерства. Це дало можливості більш оперативно впливати на урядові рішення щодо сфери фізичної культури та спорту.
Вперше створили національну раду фізичної культури та спорту, яку очолив безпосередньо Президент України. Відбулося її перше засідання, за результатами якого ухвалили Указ про національний план дій щодо реалізації державної політики у сфері фізичної культури та спорту.
Вперше складова фізичної культури та спорту стала частиною програми соціально-економічного розвитку, який вносить Кабінет Міністрів на розгляд Верховної Ради України.
Цей проект вже внесли, його зараз розглядає Верховна Рада України. І там не тільки є окремий розділ “Фізична культура і спорт”, чого не було ніколи раніше. Там навіть є навіть 15 пунктів визначення соціально-економічного розвитку за 2007 рік, які будуть стосуватися будівництва спортивних об’єктів, кількості тренерів, їхньої заробітної плати.
Це речі, які визначають політику, які говорять, що вона пріоритетна, чи вона є, чи її немає. 2 роки тому, коли я очолив спортивне міністерство, цього не було.
Спорт був на другому рівні, на рівні державного комітету, займався виключно обслуговуванням змагань.
- Чи не вважаєте Ви, що український футбол, наприклад, приватизований олігархами наразі? Можливо, це на шкоду, але...
- Я не вважаю, що український футбол приватизували олігархи. Тому що більша частина українських громадян є вболівальниками і прихильниками футболу.
Щодо розвитку футбольних клубних команд як приватних – це практика в усіх країнах світу.
А щодо національних збірної – це спільна відповідальність органу влади, в даному випадку міністерства, і Федерації футболу України.
І якраз відносини держави і даної Федерації є достатньо успішним прикладом, коли держава за угодою передала на 8 років цілу низку повноважень: формування чемпіонату, проведення кубку і так далі, так далі.
Ми бачимо, що це дало змогу і розвитку футбольної інфраструктури, і приходу в цей вид спорту дуже серйозних інвестицій, спонсорських коштів поза державою.
- Які ще види спорту, окрім футболу, мають шанси на виживання в Україні? А які, можливо, вже відходять в історію?
- Є, звичайно, визначені сьогодні пріоритети, пріоритетні види спорту, які найбільш динамічно розвиваються. Але це також було одне з наших рішень два роки тому, коли ми готувалися до Олімпіади в Турині.
Тому що коштів сьогодні в державному бюджеті недостатньо, щоб рівнозначно підтримувати кожен вид спорту. Їх в Україні близько 200.
Не можна рівно оцінювати вид спорту, який приносить нагороди, і вид спорту, де є 4-5 спортсменів, що виступають на міжнародній арені.
Тому ми запровадили певний рейтинг для видів спорту, де результати спортсменів, результати тренерів є визначальними, з точки зору визначення суми фінансування з державного бюджету.
Але якщо ми говоримо про ігрові види спорту, то вони завжди були сильними в Україні. Україна має дуже добру традицію і величезну перспективу. Крім футболу, це і баскетбол, я вірю в хокей, що нам вдасться вийти з цієї скрутної кризової ситуації, де опинився хокей.
Але тут перше завдання – розвиток інфраструктури, будівництво відповідних льодових майданчиків, де могли б проводитися матчі як національні, так і міжнародні. І такий план на 2007 рік створений.
Сьогодні по 7 основних регіонах заплановане на 2007 рік будівництво льодових спортивних майданчиків. Ми створили сьогодні одну з найкращих у Східній Європі трасу на Тисавці для лижних гонок та біатлону.
- А Ви особисто яким спортом займаєтеся?
- Я стараюся займатися плаванням раз в тиждень. Також частенько трапляється пограти у футбол.
Крім того, для себе за ці два роки я відкрив багато нових видів спорту, бо намагався бути на багатьох змаганнях, знайомитися зі спортсменами. Це зимові види спорту, я спробував себе і в біатлоні, і в лижних гонках.
Це стрільба. Я особисто перевірив кілька тирів в Україні. В принципі, по багатьох видах спорту, зараз з ходу важко навіть згадати.
- Пане Павленко, зараз у суспільстві, в першу чергу політики, дуже жваво обговорюють проект бюджету на наступний рік. Ваше міністерство зараз задовольняють цифри, закладені в проекті?
- Очевидно, як і кожне міністерство, наше міністерство не задовольняють цифри, які є в державному бюджеті. Але ми розуміємо реальність доходної частини, з якої формуються видатки.
Багато наших ініціатив було підтримано в цьому проекті бюджету. Я не виключаю, що частина із неврахованих на стадії першого читання, будуть враховані вже на стадії ухвалення в другому та остаточному затвердженні державного бюджету України.
Бо є підтримка і з боку уряду, і, головне, з боку депутатського корпусу, які внесли дуже багато доповнень до бюджету якраз у сфері фізичної культури і спорту.
- Яке урізання для Вашого відомства може бути найболючішим? Не лише про спорт йдеться.
- Якщо ми говоримо про спорт, я думаю, тут буде збільшення програми підготовки до Олімпійських ігор.
2007 рік – це передолімпійський рік, коли завойовуються основні ліцензії на Олімпійські ігри. А враховуючи, що Олімпіада буде не в Європі, а в Китаї – це перельоти, акліматизація спортсменів, це досить неприродні для українців умови проживання, харчування, клімату і так далі – тут, я думаю, буде значне збільшення.
Буде збільшення програми будівництва і реконструкції об’єктів олімпійської підготовки, буде продовжена програма будівництва спортивних майданчиків для масового спорту.
Якщо ми говоримо по програмі захисту дитинства, то також будуть збережені всі програми. І підтримки прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, і питання подолання дитячої безпритульності, бездоглядності, розвитку соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді.
Так само залишаться в повному обсязі програми, спрямовані на підтримку молодіжних організацій, фізкультурно-спортивних громадських організацій. Поки жодних негативних сигналів для нашої сфери в проекті державного бюджету немає.
- Програма при народженні дитини залишається?
- Залишається в повному обсязі, без будь-яких обмежень. Буде діяти і далі.
- Чи відбудеться прогнозований бебі-бум?
- Відбулися зміни, з точки зору державної політики, стосовно до дітей, до сім’ї, молоді. І воно підтверджується простими, сухими, здавалося б, статистичними даними.
Наприклад, зріст народжуваності, якщо порівняти перше півріччя 2005 року та перше півріччя 2006 року, – це плюс 7%. Вперше за всі роки незалежності відбувся зріст і відразу на 7%.
- Завдяки чому?
- Завдяки багатьом факторам. Але, зокрема, і програмі допомоги при народженні дитини.
Крім того, нам вдалося зменшити кількість дітей на вулиці не менше, ніж на 20%. Треба розуміти, що приблизно 30% дітей вулиці – це діти, які офіційно числяться в інтернатних закладах. Вони є вихованцями шкіл-інтернатів для дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
Тому робота по реформуванню інтернатних закладів вплинула на якість роботи і ставлення до дітей в інтернатних закладах. Вони звідти почали менше тікати.
- Це третина дітей, які перебувають на вулиці. А решта дві третини?
- Майже половина дітей – це діти, які формально живуть у сім’ях. Тобто, в яких є мама і тато або тато і мама. Але в силу різних обставинах вони змушені жити на вулиці. Тікають, відпрацьовують – і так далі, і так далі. Або їх хтось використовує.
- Чи можна прогнозувати, що наступного року взагалі не буде безпритульних на київських вулицях?
- Це неможливо.
- Чи можливо взагалі ліквідувати таке явище як безпритульні діти?
- Можна, звичайно. Програма, затверджена в цьому році, розрахована на 2006-2010 роки. Ми поставили для себе завдання на 2010 рік – позбутися масового явища безпритульних бездоглядних дітей.
- Пане Павленко, якщо бути відвертим перед самим собою, чого Вам так і не вдалося за ці два роки зробити на посаді міністра?
- Я думаю, краще експертам та громадянам оцінювати перемоги і невдачі. Але що стосується невдач, то хай краще опоненти про це говорять.
Хоча не вдалося довести до фіналу, до реального результату дуже багато програм, які були започатковані.
Тому що постійні зміни в уряді, відсутність стабільної роботи уряду досить негативно впливають на розвиток будь-якої сфери. Спорт, захист дитинства, державна молодіжна політика, сімейна політика тут не є винятком.
- Ви змінилися за час перебування на посаді? Посада Вас змінила?
- Це з якого боку дивитися. З точки зору відповідальності, то вона, звичайно, зросла. Тому що посада міністра дещо відрізняється, скажімо, від посади народного депутата. Так як є більше відповідальності за багато дуже конкретних речей.
Крім того, скажу вам відверто, я ж працюю достатньо динамічно, весь час не сиджу в кріслі. Тому впродовж всієї роботи намагаюсь бути і бачити безпосередні результати своєї роботи.
За цей час побачив, увібрав у себе дуже багато людського горя, яке так само впливає на внутрішній світ, навіть на бачення того, що і як ти повинен робити, як ти повинен ставитися до країни, до своєї роботи.
- Часу на родину вистачає?
- Не вистачає, на жаль.
- Як часто Ви бачите своїх дітей і можете приділити їм свій час?
- У зв’язку з тим, що вони у мене ранні, прокидаються дуже рано, як тільки прокинулися, мене відразу піднімають, а це десь починаючи із 6 години ранку, то з шостої до пів на восьму – це наш з ними час залізно.
Часом трапляється ввечері, хоча частіше за все коли я повертаюся додому, вони вже сплять. І неділю я стараюся присвятити все ж таки родині, це наш день. Діти з нетерпінням чекають неділі.
- Дякую за інтерв’ю, пане Павленко.
