Іван МарчукР.С.: Пане Марчук, Ви сказали про запах України. Але ж по цілій Європі він є, тисячі українців у пошуках заробітку виїхали в економічно розвинені держави...
І.М.: Від України все, як то кажуть «по-руськи», «ускользает». Зникає! Ото як вода як десь несе намули, вимиває – вимиває все краще. Україну можна назвати найбільшим паразитом стосовно своїх же талантів. Тому що середнячки тут можуть жити, і чорна заздрість, і все. І Україна намагається, щоб кращі таланти зникли звідси. Чому зараз мільйони людей на заробітках? А для того, щоб менше людей тут було, вони тут не потрібні. А тим більше, що багато свідомих людей виїжджає, он уся Західна Україна виїхала, зі Сходу менше їде. І для чого це робиться? Щоб не було ніякої України взагалі – у далекому майбутньому чи десь років за 50, можливо, навіть поміняють назву цієї країни. З одного боку, це дуже добре – відкрили трохи “тюрму”, відкрили брамку – їдьте люди, куди хочете.
Р.С.: А у Вас не виникало бажання знову десь поїхати, туди, де, так би мовити, краще живеться?
І.М.: Я настільки самодостатній, розумієте, що я себе «усюди вожу», як кажуть, що я від себе не втечу. Який є – такий є, і де б не був – в Австралії чи Новій Зеландії, Америці чи Канаді, чи в Аргентині, де завгодно – я увесь свій багаж із собою вожу. Мені не треба шукати (місце) для творчості, десь їхати у конкретне місце, аби конкретне щось зробити.
У кожному разі, Іван Марчук живе нині у Києві, працює у своїй майстерні, з якої видно київське небо і київські дахи. Художник часто виїздить «на природу» – поза місто, шукає та знаходить свою Україну, яка усе ще не вміщається в урбаністичні пейзажі...