Сергій Рахманін: Доброго усім вечора. Вітаю усіх з новорічними святами, щиро бажаю всіляких гараздів та інших ласощів всю ніч та весь наступний рік.
Все-таки добре, що він настає, цей Новий рік. Тому що це той період, коли всі ми, незалежно від віку, статі, уподобань та рівня статків, очікуємо, якщо не казки, то принаймні якогось дива.
Мені дуже приємно, що саме сьогодні у нашій студії є люди, яких даремно називають диваками. Люди, які, попри всі негаразди, що випали на їхню долю, створили абсолютно дивовижний світ, цілу субкультуру, ціле диво, яке має назву “Маски-шоу”.
Отже, радо вітаю в нашій студії обличчя цього дива.
Гості: Дід Мороз та Снігурочка... Два діда мороза... Ні-ні, Санта Клаус та Дід Мороз.
Сергій Рахманін: Вітаю Георгія Гелієва та Бориса Барського. Доброго вечора.
Борис Барський: Добрий вечір.
Георгій Делієв: Доброго вечора.
Сергій Рахманін: Дивні люди. Справді дивні люди. При чому так завжди буває, що люди, яких бачиш по телевізору, в нормальному житті виявляються абсолютно іншими.
Я не думаю, що є люди, для яких є потреба представляти наших гостей. Але все-таки, як ми сприймаємо тих, ким милуємося по телеекрану.
Отже, які вони - Георгій Делієв та Борис Барський? Це питання ми ставили пересічним киянам на вулицях столиці.
Респондент: Дуже талановитий. У нього є гарні римовані цілі притчі цікаві. Він як актор непоганий. Він же, як я знаю, після Делієва, друга людина в “Масках-шоу”. Дуже іронічний, дуже саркастичний.
Респондентка: Так, я пригадую. Рудий такий, так? Чи чорний? Я пам’ятаю одного рудого, а другого – чорного.
Респондентка: Високий, статний мужчина з такими кльовими вусиками. Мені вусики, до речі, дуже подобаються. У нього дуже специфічне почуття гумову. Завжди на нього дивитися дуже приємно, класно і весело.
Респондентка: Зовні дуже кумедний, а як людина, гадаю, дуже добрий.
Респондентка: Він більш серйозний, аніж на сцені.
Респондент: Це той, хто з вусиками такий? Дідуся завжди грає? Та він може бути і серйозним, насправді він може бути серйозним.
Респондентка: Чорний та руденький. До нас рудий приходив нещодавно, я була на бізнес-вечірці, там вони виступали.
Респондентка: Вірші, по-моєму, пише. Якщо я не помиляюся, деякі слухала кілька разів. Десь маска, десь реальність.
Напевне, від яскравості такого образу можна втомитися. Досить складно підтримувати постійність. Не думаю, що його можна побачити стороннім людям дуже серйозним.
Респондент: Двоє вони виступають на корпоративах, я просто знаю. Зі сцени він насправді дуже кльовий. Знають його багато хто, однак всі напевне його сприймають з гумором, тому що він має такий образ ще з тих часів.
Сергій Рахманін: Необхідне пояснення: насправді людей запитували, хто такий Борис Барський. Бо ми очікували, що до нас завітає лише пан Борис.
Але велике щастя випало на нашу долю, до нас завітав і Георгій Делієв. Як бачите, недаремно, тому що люди, розповідаючи про Барського, неодмінно згадували, як вони казали, рудого.
Георгій Делієв: З причепом... З причепом руденький...
Борис Барський: Бонус. Сьогодні у нас бонус, а взагалі дуже влучно ви сказали, що кумедні, а точніше – “долдуни” на всю голову.
Сергій Рахманін: Дід Мороз і Снігуронька. Хто з вас Дід, а хто Снігуронька? Зазвичай, клоуни є білий і рудий, а у вас зараз – рудий і чорний.
Георгій Делієв: Ну рудий – Снігуронька, звичайно. Дід – Боря Барський, він і дідуся грав у старих “Масках-шоу”, він і вуса має, і сивуваті такі... Особливо непотрібно їх фарбувати.
Борис Барський: А я як в прислів’ї: готуй сани до літа, а лижі - до зими. Мене з молодості дідом завжди одягали, тому вже приклеїлося – дідусь.
Я вже інколи заходжу на вечірку корпоративну, сидять солідні люди, які вже займають певний статус, вони піднімаються і кажуть: “Сідайте будь ласка”.
Георгій Делієв: Це повага, це не до віку.
Сергій Рахманін: Для вас перевтілення – це ваша професія, це ваш фах, якщо хочете. Комусь з вас доводилося грати роль справді на Новий рік Діда Мороза чи Снігуроньки?
Борис Барський: Ми грали і Діда Мороза, і Снігуроньку.
Георгій Делієв: Я – Снігуронька, в Боря – Дід Мороз.
Борис Барський: А я – зачаклований Дід Мороз. Частіше всього – мене зачаклували заздрісники, вони мене врікають, і потім Делієву доводиться яйцем викачувати, знімати з мене вроки.
Георгій Делієв: Якось ми грали дитячу казку, написану Борисом Барським за п’єсою Борі “Дід Мороз та самозванець дід холодильник”.
Я, звісно, грав самозванця-холодильника, але вкінці, адже дітям потрібно, щоб добро перемагало зло, цей холодильник став добрим і просив пробачення.
Але діти рідко прощали. І вже коли Боря, справжній Дід Мороз, просив, тоді діти пробачали.
Борис Барський: Двокамерний холодильник.
Сергій Рахманін: Що ви зазвичай даруєте на Новий рік? Друзям, знайомим? Таке враження, що у таких дивних людей і дарунки мають бути надзвичайними, дивними. Що ви зазвичай даруєте своїм близьким?
Георгій Делієв: Не важливо, що я дарую, але я це роблю це незвичайним способом. Наприклад, вдома даю конвертик. При тому даю його дочці, щоб вона передала мамі 31 грудня. Дружині даю для дочки, там для зятя і так далі. Роздаю всі.
Вони відкривають цей конвертик, а там – як у тих іграх - піди туди, не знаю, куди. Піди в ту кімнату, там знайдеш намальований план. Вони йдуть, в якійсь шафі знаходять якусь коробочку. Відкривають, там загадка. Розгадай її, отримаєш наступний план. Вони так ходять по квартирі і отримують величезне задоволення.
Сергій Рахманін: До Нового року встигають знайти ці подарунки чи ні?
Георгій Делієв: Так, звісно, встигають.
Борис Барський: Кажуть, кращий подарунок – книга. Я, наприклад, дружині завжди книги дарував одні й ті ж. Рецепти рукоділля, рецепти приготування смачної та здорової їжі.
Але вона ніколи не готувала, взагалі, палець об палець. Мені доводить все самому. Я взагалі вдома я сам все роблю.
Я встигаю після гастролей квартиру прибрати, собаку вигуляти, рибок покормити.
Ще в мене кішка є. Хом’ячків завів, щоб прокормити було легше, вони швидко розмножуються, тому. І для кішки цікаво, вона за ними гониться. Тому для кішки найкращий подарунок – хом’ячок. Для рибки найкращий подарунок – вудка і так далі.
Сергій Рахманін: Кожен хоче зустріти саме цей Новий рік так, як ніколи в житті. Кожен справді мріє, що наступний рік буде найщасливішим в його житті.
Але напевне у кожного є Новий рік, який запам’ятався назавжди, на все життя. Ми знову ж таки звернемося до точки зору киян. Ми запитували, який новий рік їм запам’ятався найбільше.
Респондентка: Якось першого січня я поверталася з Нового року, я погано себе дуже почувала. З даху на мене впала людина. Добре, що я була з кимсь, мене відштовхнули. Цей чоловік вижив. Він був настільки п’яний, що не зрозумів, звідки впав.
Респондентка: Найкумедніший Новий рік був, коли наші хлопці ходили в нижній білизні, на них з одягу були лише шапочки. Шапочки Діда Мороза.
Респондент: Цього року я зустрічав танцюючи. Я просто анцюю в шоу-балеті.
Респондентка: У мене було таке, ми в тролейбусі відкривали шампанське.
Респондент: Я такого не пам’ятаю. Звичайно, я нічого не виділяю, таке я тільки в кіно бачив.
Респондент: Кожен Новий рік – окрема історія.
Респондент: Починаєш зустрічати в одному місці, закінчуєш в іншому.
Зустрічав у вагоні поїзда, оскільки нас було двоє, я працював на вантажній станції.
А другий раз зустрічали Новий рік також у вагоні поїзда, але ми стояли на м’ясокомбінаті. Тоді ми назустрічали добре. Це був вантажний поїзд, вагон-холодильник.
Респондентка:
Всі були в масках, роздавали подарунки, зайчики, лисички, діди морози, снігурочки.
Респондент: Одягалися по-різному.
Респондентка: Якщо падати, то в олів’є, якщо стрибати, то обов’язково в воду...
Сергій Рахманін: Різні спогади. Думаю, ми зараз послухаємо ще спогади від Георгія Делієва та Бориса Барського. Я додам, з Вашого дозволу, свій.
У мене найкумедніший Новий рік, напевне, був в армії. Я служив в Білорусі, де були величезні проблеми з алкогольними напоями. Вони не продавалися в крамницях, їх видавали по талонах чи працюючим.
Георгій Делієв: А в армії зараз вже продають?
Борис Барський: Ні, по талонах видають солдатам раз в тиждень дві пляшки горілки.
Сергій Рахманін: Ні-ні, в армії ніколи не продавали.
Ми пішли в село за самогоном, нас схопили і кинули за грати. Тобто Новий рік я зустрічав на гауптвахті. Але найсумніше було не те, що я його зустрічав в камері, а те, що в мене забрали ту пляшку самогону, яку ми міняли на якесь дуже важливе військове майно.
Борис Барський: На чоботи...
Сергій Рахманін: І тут сталося справжнє новорічне диво. За 5 хвилин до 12-ї відчинилися двері, зайшов хлопець, який був в караулі, з пляшкою шампанського.
Йому було сумно і він вирішив зустріти Новий рік в компанії. Ми пили шампанське. Тобто самогон у мене забрали, але Новий рік я зустрів із шампанським, але за гратами. Напевне це найхимерніший Новий рік.
Георгій Делієв: І найсмачніше шампанське.
Борис Барський: Я пам’ятаю, як відкрилися двері, і зайшли три снігурочки лише в шапочках. Більше на них взагалі нічого не було.
Сергій Рахманін: Ви будете сміятися, я про це тоді подумав, але ця частина моєї мрії не здійснилася.
Георгій Делієв: Значить, є до чого ще прагнути.
Сергій Рахманін: А у вас, Борисе та Георгію?
Георгій Делієв: Багато було забавних історій. В новорічну ніч ми, як правило, працюємо. Відпрацювавши в одному клубі, в іншому (це було в Одесі), ми з друзями пішли продовжувати гуляти в тому ж клубі, де востаннє працювали. Потім пішли по барах, під ранок, годині о 5-6... Вже світало.
Ми засиділися в одному з одеських барів, там було достатньо відвідувачів. Хтось кинув репліку: Жорік, а слабо стриптиз зараз виконати? Там була стійка. Я кажу: “Та легко, звісно”. Я топлес виконав. Зрозуміло, так? Все зняв, крім...
Сергій Рахманін: Гроші давали?
Борис Барський: Чи печиво?..
Георгій Делієв: Напхали стільки грошей, я такої кількості ще не бачив. І гривні, і долари, у мене були такі трусики... От якби були здорові, сімейні...
Ну напхали, у мене там все випирало, вже не було, куди.
Ми висунули ці гроші, трохи щось ще замовили, пригостили інших... Потім, прокидаючись першого січня, я думаю, що там жорстко мені спати? Що це мені давить? Так ми не всі ще ці гроші дістали, в ліжку було кілька купюр.
Жінка каже: “Не зрозуміла, а звідки тут гроші?” Я їй, типу, ти пам’ятаєш? А вона: “А-а, так-так-так”. От така-от цікава історія.
Борис Барський: У мене також карма така. По-перше, кажуть в Новий рік і у свята працюють лише “шофёри, воры и актёры”. За цією кармою ми й рухаємося, кожного нового року працюємо. Але я думаю, це навіть не біда, це на щастя.
В іншому доля так складається, що постійно приходиться Новий рік зустрічати і День народження Делієва одночасно. Його батьки якраз взяли і народили саме в новорічну ніч.
Георгій Делієв: З 31-го на 1 січня.
Борис Барський: Напевне, це подарунок і батькам, і усьому людству – Георгій Делієв - від Діда Мороза і від Снігурочки. Приходиться зараз щороку на Новий рік думати, який подарунок Делієву робити.
Георгій Делієв: Ламати голову. Ламай-ламай...
Борис Барський: Можливо, тобі посох і рукавички подарувати? А може запряжку оленів? А тебе милок? А тебе - мелок.
Сергій Рахманін: Ще з одним питанням ми звернулися до киян: як би саме ви не хотіли зустрічати Новий рік? Що вони відповіли, почуємо зараз.
Респондентка: В Арктиці, на Північному полюсі. Там дуже холодно, а я тепло люблю. Хотілося б напевне в Африці зустрітися Новий рік.
Респондент: На роботі.
Респондент: В лікарні – не прикольно.
Респондент: На роботі як неприкольно, ай-ай-ай... Пити не можна.
Респондент: Класно зустріти Новий рік в літаку, щоб побачити салют знизу. Тільки, щоб не підбили.
Респондент: Під кригою Льодовитого океану... Не хотів би там, звичайно, бути. Некомфортно і холодно. І це треба спеціальне обладнання мати, щоб там його зустріти.
А от на Місяці я б не проти зустріти Новий рік. Але я вже не здатний до цього ні фінансово, ні по здоров’ю.
Респондентка: Я б ніколи не хотіла святкувати Новий рік одна. Це найстрашніше, що може уявити.
Респондентка: На Півночі, напевне. Там дуже холодно.
Респондентка: Я б ніколи не хотіла зустрічати Новий рік в якомусь заторі. І самій не хотілося б зустрічати.
Респондент: На Хрещатику, чесно кажучи, взагалі не хотів би. Було б класно в Карпатах відсвяткувати, на катері ми думали.
В теплі країни можна поїхати на Новий рік. Це також незвичайно, коли пісок, пляж, а ти стоїш в новорічній шапці.
Сергій Рахманін: Один знайомий депутат казав, що менше за все він хотів би зустріти Новий рік у залі Верховної Ради, ухвалюючи бюджет.
Хоча, думаю, серед киян багато є тих, хто мріяв би, щоб депутати зустріли Новий рік, і не тільки Новий рік, у залі Верховної ради, і взагалі рідше звідти виходили.
Де б ви не хотіли зустріти Новий рік?
Георгій Делієв: Я б не хотів на гауптвахті, як ви зустрічали колись...
Сергій Рахманін: Насправді це було красиво.
Борис Барський: На кордоні - також. Зрозуміло, що хтось повинен наші кордони захищати, але ж хоча б із собакою тоді, щоб не одному. Тому що було б образливо.
Георгій Делієв: У лікарні, у в’язниці, в трупарні не хотілося б...
Борис Барський: Ні, у в’язниці жіночій можна було б це відзначити... Нормально було б.
Дуже добре сказала одна дівчина – дуже не хотілося б у дурній компанії. Дурній мало в світі, але вони розставлені так, що завжди доводиться з ними зустрічатися. Щоб рідше з дурнями зустрічатися і все.
Сергій Рахманін: До речі, про жіночу в’язницю. Я б вам не радив так кидатися подібними заявами. Я в своїй довгій журналістській діяльності де тільки не був. Зокрема, був у жіночій в’язниці.
Недалеко від Одеси вона називалася дуже красиво “Учреждение юг”. Це була жіноча в’язниця. Я там був єдиним чоловіком, бо там навіть керівник в’язниці – жінка. На вежах з автоматами також стояли жіночки.
Так я ніколи не відчував себе таким незахищеним. Коли я проходив повз колони жінок, які тебе їли поглядами...
Георгій Делієв: Страшно було, так?
Сергій Рахманін: Абсолютно. Мені ніколи не було так жахливо, як у жіночій в’язниці.
Борис Барський: Тоді викреслюємо.
Сергій Рахманін: Я б не хотів зустрічати Новий рік у жіночій в’язниці.
Що ви зазвичай бажаєте на Новий рік? Знаю, що Борис Барський хотів побажати (не знаю, чи він виконає свою обіцянку) слухачам зустріти Новий рік з лижами.
Борис Барський: Звичайно, добре було б. Навіть не на Новий рік, а перед Новим роком взяти палки, лижі, вийти на вулицю, і хоча б навколо кварталу свого об’їхати.
Якщо вже без лиж, то хоча б з палками обійти. В крайньому разі, щоб ніхто не приставав, можна відбиватися
Георгій Делієв: А я відповім віршами Бориса Барського. От він поруч зі мною сидить.
Всех с Новым годом поздравляю, От всей души, я не шучу, И всем снегурочек желаю И сам Снегурочку хочу.
Сергій Рахманін: Маю надію, що Борис Барський отримає свою Снігуроньку на Новий рік. Саме таку, яку він захоче...
Борис Барський: (шепоче) З подружкою... Ще Жорику подружку...
Сергій Рахманін: Кожна людина в дитинстві мріє про щось. Наприклад, я мріяв, коли був маленьким, стати танкістом. Трохи пізніше я мріяв стати журналістом.
Борис Барський: Напевне фільмів надивився... (співає)
Сергій Рахманін: Так, “Чотири танкісти і пес” - феноменальний фільм був свого часу, кінокомедія насправді.
Борис Барський: Там всі дівчата були закохані в Янека, тому що він – головний танкіст, красень, секс-символ польського народу.
А всі хлопці були закохані в руду Марусю, але її потім вбили. Та все одно любили Шаріка, тому що кожен хлопчик мріяв про собаку.
Сергій Рахманін: У мене справді здійснилися обидві мрії. Коли в радянському війську я вперше сів у танк Т-72, відчув себе, фактично, як у труні, то зрозумів, що ніколи в житті не думав, що здійснення мрій буває таким жахливим.
Про що ви мріяли в дитинстві? Ким ви мріяли стати? Чи здійснилися ваші мрії? Я далекий від думки, що ви стали саме тим, ким хотіли з дитинства стати. Чи може я помиляюся?
Георгій Делієв: Я хотів стати космонавтом, моя мрія не збулася.
Борис Барський: Я хотів бути клоуном, у мене вийшло. Але багато, ким хотів. Я і клоуном хотів, і космонавтом, і міліціонером.
Мріяв бути піратом, дуже хотів. Я прочитав книжку “Одисея капітана Блада”, я себе уявляв флібустьєром, який плентається по морях та океанах, захищає прекрасних жінок від бандитів, хуліганів, шахраїв.
Георгій Делієв: Якісь у тебе агресивні мрії – міліціонером, піратом...
Борис Барський: Мрія стати міліціонером у мене навіть не зовсім нещодавно, але мені вдалося зіграти в команді КВК “Відкрийте, міліція”.
Сергій Рахманін: Тобто і ця мрія здійснилася?
Борис Барський: Так.
Сергій Рахманін: Ви – абсолютно щаслива людина.
Про що ви мрієте на Новий рік? Ви загадуєте бажання? Я знаю, що абсолютно дорослі, солідні люди, у яких начебто все є, все одно щось пишуть записочки, їх рвуть, кидають у келих із шампанським, ковтають...
Борис Барський: Є гарна китайська притча. У новорічну ніч за 12 ударів годинника необхідно знайти в залі прекрасну дівчину, продивитися їй в ліве око і загадати її. Тоді вона обов’язково дасть. По щоці – точно може дати.
Звісно, кожна людина повинна про щось мріяти, до чогось прагнути. Новий рік – це віха, яка дає можливість, якщо в минулому році не вийшло, в наступному році обов’язково трапиться те, про що я мрію, що я собі бажаю.
А останній 12-й удар годинника – це той рубіж, з якого все почне виходити. А людина без мрій, вже казали, як собака без крил.
Тому кожного Нового року ми щось собі загадуємо, Потім, напевне, воно навіть трапляється, ми просто забуваємо, що загадуємо.
Це як в політиці. Ми голосуємо за якогось політика, а потім вибирають його чи не вибирають, у нас вже плутанина в голові, і за кого ми голосувати? Хтозна, ніхто не пам’ятає.
Сергій Рахманін: Ви самі згадали, що в новорічну ніч працюють “шофёри, вори та актёри”. Я так розумію, вам доволі часто доводиться зустрічати Новий рік не в затишку сімейному, а десь на гастролях, корпоративних вечірках, в клубах. Так?
Борис Барський: Так. Це ми суміщаємо приємне з корисним. На шару погуляєш, заодно тобі і грошей за це заплатять.
Сергій Рахманін: А не хочеться інколи плюнути і зустріти свято під сімейним родинним дахом, біля каміну з келихом шампанського? Чи ви вже звикли до того, що вам доводиться зустрічати на ногах?
Борис Барський: Важко сказати. Інколи моя жінка говорить, давай підемо кудись, посидимо.
Я відповідаю, для чому йти в ресторан, якщо у тебе це по житті в роботі цих ресторанів стільки було! Я пропоную посидіти біля каміну. Вона відповідає, що ні, хочеться в ресторан.
Просто у кого що болить, той про те і говорить. Мені подобається “А в ресторане, а в ресторане, поют цигане, едят тараньку...”
Вибач, Юрка, це я твою, ти повинен був її співати. Я раніше часу...
Георгій Делієв: Я зазвичай будую творчі плани, що стосується мрій. Тобто якісь намітки роблю, і зовсім не обов’язково, що вони збуваються і саме таким чином. Частіше іншим чином.
Щодо відпочинку. Позаминулого року я був в Амстердамі на гастролях. У нас в новорічну ніч не було роботи, ми зустрічали на даху готелю. В номері величезному була ялинка, багато подарунків.
Борис Барський: І плювали в перехожих...
Георгій Делієв: Не плювали, ми запускали петарди. Тому що в Амстердамі з 10 вечора до 5 ранку першого січня безперервно небо світиться ракетами, феєрверками. Тобто світло, як вдень.
Борис Барський: В Амстердамі нормальні петарди, не китайські, не ліві... Дуже хочеться в новорічну ніч усім побажати, щоб менше лівих петард запускали, тому що вони літають разом з пальцями.
Георгій Делієв: Ліві, вони ліві. У них, знаєш, пальців значно більше літає, ніж у наших, тому що більше петард. У них там постійно по десять людей поранених, вбитих виносять, як після війни. Але люди настільки життєрадісні, настільки веселі, що їх це не лякає.
Борис Барський: Зате голландців в бані легко визначити в усьому світі. Якщо бачите, щоб без пальця йде, значить голландець.
Сергій Рахманін: Знаєте, вважається, що люди, для яких веселощі є роботою, вони в нормальному житті є людьми сумними. Бо вони втомлюються постійно жартувати і насправді сумні.
Якщо від щирого серця, наскільки ви веселі люди в повсякденному житті?
Борис Барський: У нас був життєвий випадок. Коли ми знімали “Маски в тролейбусі”, тролейбус дійсно їздив по місту і зупинився, була зміна світла та акторів була.
Йде молода людина з тим же питанням. Він наближається до мене і запитує, от скажіть, кажуть, що коміки... Він не встигає договорити, я вже розумію, про що він хоче запитати.
Тут йде назустріч старенький-старенький дідусь. Молодий чоловік не встигає договорити питання, старець замість мене починає відповідати.
Він каже, ні, це залежить від людини. Яка людина від природи, така вона і в житті. Я від природи дуже веселий, я із західної України, мене завжди дражнили бандерівцем на заводі, де я працював.
І в нас там є душові, де багато поливальних штучок, але розпилювачів немає, лиш вода струменем стікає. Я до нього підхожу помитися після роботи, а один такий здоровий чоловік каже, ану йди звідси, бандерівець.
Я думаю, ну я тобі зроблю. Я взяв непомітно, коли його не було, набрав синьки в цей розпилювач і закрутив його. Перед ним підхожу, а він мене відганяє і відкриває кран. Весь синій, аж блакитний. Так його всі й називали потім – голубий.
Так що все залежить від людини. Я гадаю, це неправильне ставлення, якщо комік на сцені, то в житті ні. Просто він не сумний по житті, він зібраний і не хоче витрачати себе.
Колись був гарний жарт про Висоцького. Коли він їхав у потягові, до нього підійшов майор і каже: ти Висоцький, заспівай що-небудь. Висоцький йому відповідає: а ти ж майор, постріляй. Це те ж саме.
Сергій Рахманін: Розіграші, які були з вами. Чи були випадки, коли ваші знайомі чи колеги по трупі вас розігрували?
Борис Барський: Дуже часто. Телефонують і на самому хворому місці ловлять. Мені, наприклад, часто друзі дзвонять, підробляють голос і кажуть: Доброго дня. Ви Борис Барський?
Я відповідаю: так.
Вони: Ми хотіли б вас запросити на вечірку, але вона буде на Маямі. Якщо ви не проти, звісно, літак за наш рахунок, якщо вас влаштує 20-30 тисяч доларів?
Я звісно розкатую губу, починаю рахувати, куди ці 20 чи 30 тисяч вкладу, скільки я дам податковій, скільки я дружині віддам, яку суму для себе приховаю. Потім стає зрозуміло, хто дзвонив.
Сергій Рахманін: Ви не вбили їх?
Борис Барський: А ще телефонували... У Жорика Делієва є брат Львова, він дуже любить жартувати.
Він зазвичай телефонує в прямі ефіри, каже: от скажіть, Борисе, я дуже люблю вашу творчість, але дайте відповідь, для чого ви щодня підпалюєте у моїй поштовій скриньці газети? І тут я починаю придумувати, дійсно, для чого це я підпалюю газети в його поштовому ящику.
Хоча в мене якось вже була ідея прийти до нього і підпалити газети у поштовій скриньці.
Сергій Рахманін: Георгію, а Вас колись розігрувати. Так, щоб згадати, щоб це запам’яталось на все життя?
Георгій Делієв: Так. Першого квітня це частіше буває. Але частіше я розіграші готую. При чому люди, які знають, що це перше квітня, чого від мене можна очікувати, вони купуються відсотків на 90.
Між виступами першого квітня буквально кожні дві години потрібно було їхати по місту. Між виступами, щоб прикрасити якось життя, я брав телефон, телефонував Борису, ми передавали трубку.
Дзвоню Наташі, директору. Кажу: Наталю, немає Борі Барського, нам виступати, ми вже годину чекаємо.
Через дві хвилини передзвонює Борис і говорить сп’янілим голосом: Наталю, я тут приїхав на Куликове поле, хлопців з інституту зустрів...
Вона йому: Борєнька, ти що, ти ж там потрібен, ти що, п’яний?
Він: ні, який я п’яний? Я тверезий!
Я їй знову передзвонюю: ми тут робочого переодягнули в Борін костюм, вуса приклеїли, він читає вірші. Давай щось придумаємо.
Тут Боря передзвонює: слухай, Наталко, я приїхав сюди, на Донську площу...
Вона: як, ти щойно був п’яний!
Він: та ні, ми трішки там випили, я тверезий, ти не хвилюйся.
Борис Барський: Вона тоді запитує: чому ти тоді приїхав на Донську площу, тобі потрібно було бути біля пам’ятника Дюку.
Георгій Делієв: Я передзвонюю Наташі: приїжджай швидше, тут мої приїхали друзі, олігархи, вони дуже багаті люди, мультимільярдери. Вони хочуть рекламувати жіночу білизну, а я їм обіцяв, що гроші з них не візьму. Я пообіцяв, що ти сфотографуєшся для реклами в купальнику.
Вона: як, ти що?
Я: будь ласка, я тебе прошу, приїдь.
Вона: потрібно, щоб мені авто прислати.
Я: слухай, у них машини немає, візьми таксі за свій рахунок і приїжджай. І візьми купальник якийсь.
Вона: я не знаю, який колір купальника. Це ж дизайнер повинен бути.
Я: та візьми якийсь.
Потім передзвонюю через дві хвилини: Наташо, значить бери свою собаку Ліму , у неї лабрадор, і купальник. І ми твою собаку в купальнику сфотографуємо.
Борис Барський: В купальнику, тому що їй тепліше буде...
Георгій Делієв: Вона: Як? Яку собаку? Мені нема з ким дитину лишити. Мені потрібно няньку.
Я: Давай за няньку ми пришлемо зараз олігарха, він мультимільярдер, він посидить з твоєю дитиною. Ти собаку не бери, ми кішку знайшли. Привозь купальник свій, сфотографуємось.
Вона: Я не знаю, як же?
Перше квітня. Вірять люди, купуються...
Сергій Рахманін: Ви згадали Наталю Бусько. Я колись читав її інтерв’ю, де вона згадувала, що хто їй тільки не писав, що їй тільки не пропонував.
Особливо її зворушив лист від хлопця у місцях позбавлення волі. Він казав, що закохався, і коли вийде з в’язниці, неодмінно відшукає її і одружиться.
Я не знаю, що вона відчувала, коли читала ці рядки. А хто вам пише і що пропонує?
Георгій Делієв: Раніше присилали листи, до того, як був Інтернет, коли виходили перші програми.
Переважно це були лайливі листи. Люди ображалися, коли показували про лікарів, про музикантів. Писали, як ви можете?
Сергій Рахманін: Невже багато листів, де люди ображалися?
Георгій Делієв: Так, в основному, ображалися. Це першим часом.
А потім, коли програма стала дуже популярною, вони звикли до цього цинізму, вже не сприймали це як блюзнірство, а як нормальний, здоровий гумор. Тобто потім почали писати психічно здорові лікарі.
Але стали писати рідше, тому що, на жаль, більшість тих, хто хоче погане сказати, вони знаходять час, щоб писати. А позитивних менше.
А зараз є можливість присилати на сайт Інтернету www.maski.com.ua та на мій сайт www.deliev.com. Це чудові листи, це листи вдячності. Тобто поганого листа зараз практично не можливо знайти.
Сергій Рахманін: Знаю, наші гості є дуже талановиті. Вони не лише листи пишуть, не лише виступають.
Наприклад, Георгій Делієв – непересічний, я б сказав, співак. Я вітаю його з виходом нового альбому з незвичною назвою “Дубда”.
Щоб ви пересвідчилися, наскільки геніальна людина сидить просто зараз поруч зі мною, пропоную послухати пісню, яка стала титульною в альбомі.
(Пісня)
Сергій Рахманін: Після цього мені лишається запропонувати Борису Барському прочитати вірша. Бо це було б принаймні не чемно не скористатися такою ногодою - не почути класика.
Борис Барський: Я багато написав віршів, але таке коротке.
Ты по лестнице бежала и меня обворожила, Ты коленки обнажала и мне голову вскружила. Всё во мне вдруг задрожало, В одном месте, будто шило Переума помешала, Переума потрошила. Чертовщина, ну ей богу, Перекрыла мне дышало. Вот бы ты сломала ногу и у ног моих лежала, Прислонил тетя бы к стенке И ещё б поиздевался, Я б штаны свои к коленкам Закатал и пробежался. Что бы ты когда сказала? Стой, куда ты? Убежала.
Сергій Рахманін: Не можу скористатися нагодою знову ж таки. Є напевне у кожного з вас улюблений новорічний тост, непересічний, грандіозний.
Георгій Делієв: Заготовок немає, завжди так народжується...
Борис Барський: Неочікувано, звичайно.
Георгій Делієв: Я можу просто побажати усім радіослухачам. Наш світ, на жаль, має білі і чорні хвилі. Що б не відбувалося навколо, бажаю вам гарного настрою, оптимізму, будьте щасливі завжди, що б не відбувалося навколо.
Адже щастя – це стан душі, це внутрішня якість. Можна бути щасливими безперервно, тобто можна про це не забувати.
Як казав Кузьма Прудков, хочеш бути щасливим, будь ним.
Борис Барський: Я ще додам. В Одесі кажуть, будьте щасливі при найменшій можливості.
Сергій Рахманін: Чим ви будете тішити своїх численних палких прихильників в Новому році?
Напевне, є якісь творчі плани? Не запитати про творчі плани в переддень Нового року я не можу. Що в планах?
Георгій Делієв: По-перше, у Борі цього року вийшов перший спектакль за його ж п’єсою. Це вже сьомий спектакль нашого театру. Боря - режисер-постановник цього спектаклю. “Орфей і Еврідіка” – чудовий спектакль, який зараз він повезе у Сполучені Штати. Крім того, ми будемо його грати, прокатувати.
Дуже великі плани на наш спільний з Борею спектакль “Нічна симфонія”. Це сюрреалістична комедія, дуже незвична, з трюками, трохи ляклива, смішна, глибока. Мені б хотілося, щоб якомога більше людей його подивилися.
Щодо живих виступів. Звісно, будемо гастролювати з іншими програмами.
Є деякі плани знімальні. Я поки про них не буду говорити, зараз ведуться переговори з продюсерами про те, що Маски повернуться на екран у новій якості. Це не так просто - знайти фінансування, домовитися.
Сергій Рахманін: Ви відчуваєте, що треба дещо змінювати? Все-таки призвичаїли ви свого численного глядача до певного формату виступів. Щось змінити не хочеться радикально?
Георгій Делієв: Так, це буде нова форма в мистецькому плані. Поки не хочу пояснювати, потрібно побачити. Одне можу сказати, що це не буде відповідати звичним форматам, які існують на телебаченні. Ми якось в них не попадаємо.
Але це буде наша нова форма, яку телебачення буде вимушене взяти. Ми зробимо таку пропозицію, від якої неможливо буде відмовитися. Власне, на рік немало.
Сергій Рахманін: Надзвичайно цікаву оцінку колись прочитав у пресі, коли йшов на один з ваших виступів. Не пам’ятаю, де.
Там було написано, що комік-трупа “Маски-шоу” довела свою геніальність тим, що вона довела, що можна жартувати, оминаючи політику і політиків.
Вважається, що це найлегший спосіб – “постьогничать”, насміхаючись над вадами нашого політикуму. Ви цього, фактично, не робите, за що вам велика людська дяка від глядача на прізвище Рахманін.
Мені цікаво, чому ви цього не робите? Ви навмисне оминаєте цю тематику чи не вбачаєте в ній нічого смішного? Чим вам просто це не подобається?
Георгій Делієв: Навмисне. Хоча, повинен вам сказати, цього року під час передвиборної кампанії-2006 ми випустили проект “Маски на виборах”, який безпосередньо стосувався лише політики.
Але це був такий експеримент. Довгі роки, 15 років, скільки “Маски-шоу” як телевізійний продукт існує, ми навмисне оминали політику. Тому що це те, що в цю хвилину.
Нам хочеться, щоб загальнолюдські теми, зрозумілі, пізнавані були відображені у репризах-жартах, щоб це було глибоко, по-філософськи, схоже на притчі. Щоб ми могли дивитися не лише через 15 років, але й довше. Оскільки заборонені плоди солодкі, коли тобі всі кажуть, слухай, а чому? Тому був такий експеримент, просто вирішили ми пограти в цю гру.
Сергій Рахманін: На вашу думку, експеримент “Маски на виборах” вдалий вийшов?
Георгій Делієв: Мені здається, так. Тому що глядачі дуже позитивно сприйняли. Всі про це говорили. Інша справа, що дуже швидко забули, як це і повинно було бути.
Це був такий грандіозний сплеск під час передвиборної кампанії. Тому що скрізь йшла серйозна політична реклама, атмосфера була політизована.
Ми дали потужну розрядку. Хоч це було трохи цинічно, з точки зору офіційної.
Сергій Рахманін: В принципі, там певні речі були абсолютно професійно показані.
Борис Барський: Часто запитують, що от ви знімали маски там, маски тут, а чи не хотіли б зняти “Маски в нашому місті”?
А це має значення, яке місто. Мають значення персонажі і ті події, які відбуваються з цими персонажами. А на фоні одного чи іншого міста це знімається - це абсолютно немає ніякого значення.
І от ця спроба посміятися з політикою, я потім обдумував, що це та ж життєва ситуація, просто прив’язана до костюмів чи до образів політиків.
Тому що, наприклад, коли старенька спіткнеться і впаде, це не смішно. А коли молода людина, здорова, спортсмен впаде - це смішно.
Георгій Делієв: Чому це старенька не смішно? Це й як смішно! Що це ти за дурниці кажеш?
Борис Барський: Коли дві здорові людини підставляють одна одній підніжку, це знайоме та близьке не лише в житті, але і в політиці. Так само можна і підніжку підставити, і пня дати.
Георгій Делієв: Пня дати старенькі значно смішніше. І дитину штурхнути...
Борис Барський: Звісно, смішніше. Вони щодня отримують, в принципі, вдячність, що вони все життя на цю державу відпрацювали і отримують пні...
Георгій Делієв: В житті це не смішно, а на екрані це дуже смішно.
Сергій Рахманін: Але ви маєте і власний досвід співпраці з політиками і невеличкий досвід в політиці. Свого часу ви ж мали досвід роботи з міськрадою, це багатьох здивувало.
Георгій Делієв: Я - депутат Одеської міської ради.
Сергій Рахманін: Політика не розчарувала, коли ви з нею стикаєтеся? Для пересічного глядача це було абсолютно дивним. Але напевне в цьому є певний сенс, коли такі різні люди, зокрема актори, приходять до політики, до управління.
Георгій Делієв: Справа в тому, що Одеська міськрада, як будь-яка міськрада, це значно далі від політики, ніж Верховна Рада.
Тому що там загалом вирішують проблеми громадян, депутати вирішують проблеми безпосередньо свого округу.
Сергій Рахманін: Але воно Вас не розчарувало?
Георгій Делієв: Мене розчарувала швидше моя неможливість щось змінити. Тому що настільки багато проблем. Я зрозумів, що це, як маленька ковдра, коли тобі холодно і ти намагаєшся накрити ноги, тобі мерзне тіло...
Звісно, грошей, як не крути, не вистачає. Потрібно сто гривень, а їх насправді є п’ять гривень. Це значить, хто у кого видере з бюджету. Якщо у когось ремонт зробили, це значить, що комусь його не зроблять.
Інша справа, так, де знайти ці гроші, як дати можливість людям їх заробити, дати можливість людям жити так, як вони хочуть. Я не знаю таких методів.
Сергій Рахманін: Кажуть, для творчих людей найскладніше – пошук нових образів. Спілкування з політиками, нехай і не загальноукраїнського, а міського штибу, допомогло вам відшукати нові образи, про які Ви раніше не думали, з якими раніше не стикалися?
Георгій Делієв: Дуже багаті образи Леніна, Сталіна, Брежнєва особливо гарні. Тому вони відображені в анекдотах. Це Чапаєв, Штірліц.
Але вони вже забуваються. Тобто сучасне покоління, яке не виховувалося на цій серйозній культурі, на такому формулюванні поглядів, у них це вже не так. Це, швидше, як клоун, як Мікі Маус, Телепузик... Вони яскравіші за Леніна.
Борис Барський: Ну бувають Чебурашка, крокодил Гена, доктор Ватсон, Шерлок Холмс.
Нещодавно розповіли анекдот. Коли Шерлок Холмс з доктором Ватсоном покурили, Холмс кричить: “Ватсон, а чому у вас таке смішне ім’я – Доктор?”
Сергій Рахманін: Останнє питання. Яку маску на Новий рік одягнуть дві провідні постаті у комік-трупі “Маски-шоу”?
Георгій Делієв: Я буду в червоному костюмі зі срібним орлом на спині. У мене будуть червоні довгоносі чоботи, руде волосся на голові...
Борис Барський: Ще б пак!
Георгій Делієв: Вибілене обличчя буде, блакитні очі з чорними бровами. Брови будиночком, червоні губи, бакенбарди пофарбовані.
Борис Барський: А я навпаки, буду красень двометрового росту, блондин. Так що всі глядачки в залі будуть в мене закохуватися і кричати: “Барський – красень! Хочу дитину від Барського!” От такий я буду.
Сергій Рахманін: Тобто на країну чекає черговий демографічний вибух...
Що ж, це була програма “Звуки життя: дійова особа” – спільний проект Радіо Свобода та “Наше Радіо”.
Вдягайте на Новий рік маски і не забувайте знімати їх після новорічної ночі. Нехай вам щастить!
Все-таки добре, що він настає, цей Новий рік. Тому що це той період, коли всі ми, незалежно від віку, статі, уподобань та рівня статків, очікуємо, якщо не казки, то принаймні якогось дива.
Мені дуже приємно, що саме сьогодні у нашій студії є люди, яких даремно називають диваками. Люди, які, попри всі негаразди, що випали на їхню долю, створили абсолютно дивовижний світ, цілу субкультуру, ціле диво, яке має назву “Маски-шоу”.
Отже, радо вітаю в нашій студії обличчя цього дива.
Гості: Дід Мороз та Снігурочка... Два діда мороза... Ні-ні, Санта Клаус та Дід Мороз.
Сергій Рахманін: Вітаю Георгія Гелієва та Бориса Барського. Доброго вечора.
Борис Барський: Добрий вечір.
Георгій Делієв: Доброго вечора.
Сергій Рахманін: Дивні люди. Справді дивні люди. При чому так завжди буває, що люди, яких бачиш по телевізору, в нормальному житті виявляються абсолютно іншими.
Я не думаю, що є люди, для яких є потреба представляти наших гостей. Але все-таки, як ми сприймаємо тих, ким милуємося по телеекрану.
Отже, які вони - Георгій Делієв та Борис Барський? Це питання ми ставили пересічним киянам на вулицях столиці.
Респондент: Дуже талановитий. У нього є гарні римовані цілі притчі цікаві. Він як актор непоганий. Він же, як я знаю, після Делієва, друга людина в “Масках-шоу”. Дуже іронічний, дуже саркастичний.
Респондентка: Так, я пригадую. Рудий такий, так? Чи чорний? Я пам’ятаю одного рудого, а другого – чорного.
Респондентка: Високий, статний мужчина з такими кльовими вусиками. Мені вусики, до речі, дуже подобаються. У нього дуже специфічне почуття гумову. Завжди на нього дивитися дуже приємно, класно і весело.
Респондентка: Зовні дуже кумедний, а як людина, гадаю, дуже добрий.
Респондентка: Він більш серйозний, аніж на сцені.
Респондент: Це той, хто з вусиками такий? Дідуся завжди грає? Та він може бути і серйозним, насправді він може бути серйозним.
Респондентка: Чорний та руденький. До нас рудий приходив нещодавно, я була на бізнес-вечірці, там вони виступали.
Респондентка: Вірші, по-моєму, пише. Якщо я не помиляюся, деякі слухала кілька разів. Десь маска, десь реальність.
Напевне, від яскравості такого образу можна втомитися. Досить складно підтримувати постійність. Не думаю, що його можна побачити стороннім людям дуже серйозним.
Респондент: Двоє вони виступають на корпоративах, я просто знаю. Зі сцени він насправді дуже кльовий. Знають його багато хто, однак всі напевне його сприймають з гумором, тому що він має такий образ ще з тих часів.
Сергій Рахманін: Необхідне пояснення: насправді людей запитували, хто такий Борис Барський. Бо ми очікували, що до нас завітає лише пан Борис.
Але велике щастя випало на нашу долю, до нас завітав і Георгій Делієв. Як бачите, недаремно, тому що люди, розповідаючи про Барського, неодмінно згадували, як вони казали, рудого.
Георгій Делієв: З причепом... З причепом руденький...
Борис Барський: Бонус. Сьогодні у нас бонус, а взагалі дуже влучно ви сказали, що кумедні, а точніше – “долдуни” на всю голову.
Сергій Рахманін: Дід Мороз і Снігуронька. Хто з вас Дід, а хто Снігуронька? Зазвичай, клоуни є білий і рудий, а у вас зараз – рудий і чорний.
Георгій Делієв: Ну рудий – Снігуронька, звичайно. Дід – Боря Барський, він і дідуся грав у старих “Масках-шоу”, він і вуса має, і сивуваті такі... Особливо непотрібно їх фарбувати.
Борис Барський: А я як в прислів’ї: готуй сани до літа, а лижі - до зими. Мене з молодості дідом завжди одягали, тому вже приклеїлося – дідусь.
Я вже інколи заходжу на вечірку корпоративну, сидять солідні люди, які вже займають певний статус, вони піднімаються і кажуть: “Сідайте будь ласка”.
Георгій Делієв: Це повага, це не до віку.
Сергій Рахманін: Для вас перевтілення – це ваша професія, це ваш фах, якщо хочете. Комусь з вас доводилося грати роль справді на Новий рік Діда Мороза чи Снігуроньки?
Борис Барський: Ми грали і Діда Мороза, і Снігуроньку.
Георгій Делієв: Я – Снігуронька, в Боря – Дід Мороз.
Борис Барський: А я – зачаклований Дід Мороз. Частіше всього – мене зачаклували заздрісники, вони мене врікають, і потім Делієву доводиться яйцем викачувати, знімати з мене вроки.
Георгій Делієв: Якось ми грали дитячу казку, написану Борисом Барським за п’єсою Борі “Дід Мороз та самозванець дід холодильник”.
Я, звісно, грав самозванця-холодильника, але вкінці, адже дітям потрібно, щоб добро перемагало зло, цей холодильник став добрим і просив пробачення.
Але діти рідко прощали. І вже коли Боря, справжній Дід Мороз, просив, тоді діти пробачали.
Борис Барський: Двокамерний холодильник.
Сергій Рахманін: Що ви зазвичай даруєте на Новий рік? Друзям, знайомим? Таке враження, що у таких дивних людей і дарунки мають бути надзвичайними, дивними. Що ви зазвичай даруєте своїм близьким?
Георгій Делієв: Не важливо, що я дарую, але я це роблю це незвичайним способом. Наприклад, вдома даю конвертик. При тому даю його дочці, щоб вона передала мамі 31 грудня. Дружині даю для дочки, там для зятя і так далі. Роздаю всі.
Вони відкривають цей конвертик, а там – як у тих іграх - піди туди, не знаю, куди. Піди в ту кімнату, там знайдеш намальований план. Вони йдуть, в якійсь шафі знаходять якусь коробочку. Відкривають, там загадка. Розгадай її, отримаєш наступний план. Вони так ходять по квартирі і отримують величезне задоволення.
Сергій Рахманін: До Нового року встигають знайти ці подарунки чи ні?
Георгій Делієв: Так, звісно, встигають.
Борис Барський: Кажуть, кращий подарунок – книга. Я, наприклад, дружині завжди книги дарував одні й ті ж. Рецепти рукоділля, рецепти приготування смачної та здорової їжі.
Але вона ніколи не готувала, взагалі, палець об палець. Мені доводить все самому. Я взагалі вдома я сам все роблю.
Я встигаю після гастролей квартиру прибрати, собаку вигуляти, рибок покормити.
Ще в мене кішка є. Хом’ячків завів, щоб прокормити було легше, вони швидко розмножуються, тому. І для кішки цікаво, вона за ними гониться. Тому для кішки найкращий подарунок – хом’ячок. Для рибки найкращий подарунок – вудка і так далі.
Сергій Рахманін: Кожен хоче зустріти саме цей Новий рік так, як ніколи в житті. Кожен справді мріє, що наступний рік буде найщасливішим в його житті.
Але напевне у кожного є Новий рік, який запам’ятався назавжди, на все життя. Ми знову ж таки звернемося до точки зору киян. Ми запитували, який новий рік їм запам’ятався найбільше.
Респондентка: Якось першого січня я поверталася з Нового року, я погано себе дуже почувала. З даху на мене впала людина. Добре, що я була з кимсь, мене відштовхнули. Цей чоловік вижив. Він був настільки п’яний, що не зрозумів, звідки впав.
Респондентка: Найкумедніший Новий рік був, коли наші хлопці ходили в нижній білизні, на них з одягу були лише шапочки. Шапочки Діда Мороза.
Респондент: Цього року я зустрічав танцюючи. Я просто анцюю в шоу-балеті.
Респондентка: У мене було таке, ми в тролейбусі відкривали шампанське.
Респондент: Я такого не пам’ятаю. Звичайно, я нічого не виділяю, таке я тільки в кіно бачив.
Респондент: Кожен Новий рік – окрема історія.
Респондент: Починаєш зустрічати в одному місці, закінчуєш в іншому.
Зустрічав у вагоні поїзда, оскільки нас було двоє, я працював на вантажній станції.
А другий раз зустрічали Новий рік також у вагоні поїзда, але ми стояли на м’ясокомбінаті. Тоді ми назустрічали добре. Це був вантажний поїзд, вагон-холодильник.
Респондентка:
Всі були в масках, роздавали подарунки, зайчики, лисички, діди морози, снігурочки.
Респондент: Одягалися по-різному.
Респондентка: Якщо падати, то в олів’є, якщо стрибати, то обов’язково в воду...
Сергій Рахманін: Різні спогади. Думаю, ми зараз послухаємо ще спогади від Георгія Делієва та Бориса Барського. Я додам, з Вашого дозволу, свій.
У мене найкумедніший Новий рік, напевне, був в армії. Я служив в Білорусі, де були величезні проблеми з алкогольними напоями. Вони не продавалися в крамницях, їх видавали по талонах чи працюючим.
Георгій Делієв: А в армії зараз вже продають?
Борис Барський: Ні, по талонах видають солдатам раз в тиждень дві пляшки горілки.
Сергій Рахманін: Ні-ні, в армії ніколи не продавали.
Ми пішли в село за самогоном, нас схопили і кинули за грати. Тобто Новий рік я зустрічав на гауптвахті. Але найсумніше було не те, що я його зустрічав в камері, а те, що в мене забрали ту пляшку самогону, яку ми міняли на якесь дуже важливе військове майно.
Борис Барський: На чоботи...
Сергій Рахманін: І тут сталося справжнє новорічне диво. За 5 хвилин до 12-ї відчинилися двері, зайшов хлопець, який був в караулі, з пляшкою шампанського.
Йому було сумно і він вирішив зустріти Новий рік в компанії. Ми пили шампанське. Тобто самогон у мене забрали, але Новий рік я зустрів із шампанським, але за гратами. Напевне це найхимерніший Новий рік.
Георгій Делієв: І найсмачніше шампанське.
Борис Барський: Я пам’ятаю, як відкрилися двері, і зайшли три снігурочки лише в шапочках. Більше на них взагалі нічого не було.
Сергій Рахманін: Ви будете сміятися, я про це тоді подумав, але ця частина моєї мрії не здійснилася.
Георгій Делієв: Значить, є до чого ще прагнути.
Сергій Рахманін: А у вас, Борисе та Георгію?
Георгій Делієв: Багато було забавних історій. В новорічну ніч ми, як правило, працюємо. Відпрацювавши в одному клубі, в іншому (це було в Одесі), ми з друзями пішли продовжувати гуляти в тому ж клубі, де востаннє працювали. Потім пішли по барах, під ранок, годині о 5-6... Вже світало.
Ми засиділися в одному з одеських барів, там було достатньо відвідувачів. Хтось кинув репліку: Жорік, а слабо стриптиз зараз виконати? Там була стійка. Я кажу: “Та легко, звісно”. Я топлес виконав. Зрозуміло, так? Все зняв, крім...
Сергій Рахманін: Гроші давали?
Борис Барський: Чи печиво?..
Георгій Делієв: Напхали стільки грошей, я такої кількості ще не бачив. І гривні, і долари, у мене були такі трусики... От якби були здорові, сімейні...
Ну напхали, у мене там все випирало, вже не було, куди.
Ми висунули ці гроші, трохи щось ще замовили, пригостили інших... Потім, прокидаючись першого січня, я думаю, що там жорстко мені спати? Що це мені давить? Так ми не всі ще ці гроші дістали, в ліжку було кілька купюр.
Жінка каже: “Не зрозуміла, а звідки тут гроші?” Я їй, типу, ти пам’ятаєш? А вона: “А-а, так-так-так”. От така-от цікава історія.
Борис Барський: У мене також карма така. По-перше, кажуть в Новий рік і у свята працюють лише “шофёри, воры и актёры”. За цією кармою ми й рухаємося, кожного нового року працюємо. Але я думаю, це навіть не біда, це на щастя.
В іншому доля так складається, що постійно приходиться Новий рік зустрічати і День народження Делієва одночасно. Його батьки якраз взяли і народили саме в новорічну ніч.
Георгій Делієв: З 31-го на 1 січня.
Борис Барський: Напевне, це подарунок і батькам, і усьому людству – Георгій Делієв - від Діда Мороза і від Снігурочки. Приходиться зараз щороку на Новий рік думати, який подарунок Делієву робити.
Георгій Делієв: Ламати голову. Ламай-ламай...
Борис Барський: Можливо, тобі посох і рукавички подарувати? А може запряжку оленів? А тебе милок? А тебе - мелок.
Сергій Рахманін: Ще з одним питанням ми звернулися до киян: як би саме ви не хотіли зустрічати Новий рік? Що вони відповіли, почуємо зараз.
Респондентка: В Арктиці, на Північному полюсі. Там дуже холодно, а я тепло люблю. Хотілося б напевне в Африці зустрітися Новий рік.
Респондент: На роботі.
Респондент: В лікарні – не прикольно.
Респондент: На роботі як неприкольно, ай-ай-ай... Пити не можна.
Респондент: Класно зустріти Новий рік в літаку, щоб побачити салют знизу. Тільки, щоб не підбили.
Респондент: Під кригою Льодовитого океану... Не хотів би там, звичайно, бути. Некомфортно і холодно. І це треба спеціальне обладнання мати, щоб там його зустріти.
А от на Місяці я б не проти зустріти Новий рік. Але я вже не здатний до цього ні фінансово, ні по здоров’ю.
Респондентка: Я б ніколи не хотіла святкувати Новий рік одна. Це найстрашніше, що може уявити.
Респондентка: На Півночі, напевне. Там дуже холодно.
Респондентка: Я б ніколи не хотіла зустрічати Новий рік в якомусь заторі. І самій не хотілося б зустрічати.
Респондент: На Хрещатику, чесно кажучи, взагалі не хотів би. Було б класно в Карпатах відсвяткувати, на катері ми думали.
В теплі країни можна поїхати на Новий рік. Це також незвичайно, коли пісок, пляж, а ти стоїш в новорічній шапці.
Сергій Рахманін: Один знайомий депутат казав, що менше за все він хотів би зустріти Новий рік у залі Верховної Ради, ухвалюючи бюджет.
Хоча, думаю, серед киян багато є тих, хто мріяв би, щоб депутати зустріли Новий рік, і не тільки Новий рік, у залі Верховної ради, і взагалі рідше звідти виходили.
Де б ви не хотіли зустріти Новий рік?
Георгій Делієв: Я б не хотів на гауптвахті, як ви зустрічали колись...
Сергій Рахманін: Насправді це було красиво.
Борис Барський: На кордоні - також. Зрозуміло, що хтось повинен наші кордони захищати, але ж хоча б із собакою тоді, щоб не одному. Тому що було б образливо.
Георгій Делієв: У лікарні, у в’язниці, в трупарні не хотілося б...
Борис Барський: Ні, у в’язниці жіночій можна було б це відзначити... Нормально було б.
Дуже добре сказала одна дівчина – дуже не хотілося б у дурній компанії. Дурній мало в світі, але вони розставлені так, що завжди доводиться з ними зустрічатися. Щоб рідше з дурнями зустрічатися і все.
Сергій Рахманін: До речі, про жіночу в’язницю. Я б вам не радив так кидатися подібними заявами. Я в своїй довгій журналістській діяльності де тільки не був. Зокрема, був у жіночій в’язниці.
Недалеко від Одеси вона називалася дуже красиво “Учреждение юг”. Це була жіноча в’язниця. Я там був єдиним чоловіком, бо там навіть керівник в’язниці – жінка. На вежах з автоматами також стояли жіночки.
Так я ніколи не відчував себе таким незахищеним. Коли я проходив повз колони жінок, які тебе їли поглядами...
Георгій Делієв: Страшно було, так?
Сергій Рахманін: Абсолютно. Мені ніколи не було так жахливо, як у жіночій в’язниці.
Борис Барський: Тоді викреслюємо.
Сергій Рахманін: Я б не хотів зустрічати Новий рік у жіночій в’язниці.
Що ви зазвичай бажаєте на Новий рік? Знаю, що Борис Барський хотів побажати (не знаю, чи він виконає свою обіцянку) слухачам зустріти Новий рік з лижами.
Борис Барський: Звичайно, добре було б. Навіть не на Новий рік, а перед Новим роком взяти палки, лижі, вийти на вулицю, і хоча б навколо кварталу свого об’їхати.
Якщо вже без лиж, то хоча б з палками обійти. В крайньому разі, щоб ніхто не приставав, можна відбиватися
Георгій Делієв: А я відповім віршами Бориса Барського. От він поруч зі мною сидить.
Всех с Новым годом поздравляю, От всей души, я не шучу, И всем снегурочек желаю И сам Снегурочку хочу.
Сергій Рахманін: Маю надію, що Борис Барський отримає свою Снігуроньку на Новий рік. Саме таку, яку він захоче...
Борис Барський: (шепоче) З подружкою... Ще Жорику подружку...
Сергій Рахманін: Кожна людина в дитинстві мріє про щось. Наприклад, я мріяв, коли був маленьким, стати танкістом. Трохи пізніше я мріяв стати журналістом.
Борис Барський: Напевне фільмів надивився... (співає)
Сергій Рахманін: Так, “Чотири танкісти і пес” - феноменальний фільм був свого часу, кінокомедія насправді.
Борис Барський: Там всі дівчата були закохані в Янека, тому що він – головний танкіст, красень, секс-символ польського народу.
А всі хлопці були закохані в руду Марусю, але її потім вбили. Та все одно любили Шаріка, тому що кожен хлопчик мріяв про собаку.
Сергій Рахманін: У мене справді здійснилися обидві мрії. Коли в радянському війську я вперше сів у танк Т-72, відчув себе, фактично, як у труні, то зрозумів, що ніколи в житті не думав, що здійснення мрій буває таким жахливим.
Про що ви мріяли в дитинстві? Ким ви мріяли стати? Чи здійснилися ваші мрії? Я далекий від думки, що ви стали саме тим, ким хотіли з дитинства стати. Чи може я помиляюся?
Георгій Делієв: Я хотів стати космонавтом, моя мрія не збулася.
Борис Барський: Я хотів бути клоуном, у мене вийшло. Але багато, ким хотів. Я і клоуном хотів, і космонавтом, і міліціонером.
Мріяв бути піратом, дуже хотів. Я прочитав книжку “Одисея капітана Блада”, я себе уявляв флібустьєром, який плентається по морях та океанах, захищає прекрасних жінок від бандитів, хуліганів, шахраїв.
Георгій Делієв: Якісь у тебе агресивні мрії – міліціонером, піратом...
Борис Барський: Мрія стати міліціонером у мене навіть не зовсім нещодавно, але мені вдалося зіграти в команді КВК “Відкрийте, міліція”.
Сергій Рахманін: Тобто і ця мрія здійснилася?
Борис Барський: Так.
Сергій Рахманін: Ви – абсолютно щаслива людина.
Про що ви мрієте на Новий рік? Ви загадуєте бажання? Я знаю, що абсолютно дорослі, солідні люди, у яких начебто все є, все одно щось пишуть записочки, їх рвуть, кидають у келих із шампанським, ковтають...
Борис Барський: Є гарна китайська притча. У новорічну ніч за 12 ударів годинника необхідно знайти в залі прекрасну дівчину, продивитися їй в ліве око і загадати її. Тоді вона обов’язково дасть. По щоці – точно може дати.
Звісно, кожна людина повинна про щось мріяти, до чогось прагнути. Новий рік – це віха, яка дає можливість, якщо в минулому році не вийшло, в наступному році обов’язково трапиться те, про що я мрію, що я собі бажаю.
А останній 12-й удар годинника – це той рубіж, з якого все почне виходити. А людина без мрій, вже казали, як собака без крил.
Тому кожного Нового року ми щось собі загадуємо, Потім, напевне, воно навіть трапляється, ми просто забуваємо, що загадуємо.
Це як в політиці. Ми голосуємо за якогось політика, а потім вибирають його чи не вибирають, у нас вже плутанина в голові, і за кого ми голосувати? Хтозна, ніхто не пам’ятає.
Сергій Рахманін: Ви самі згадали, що в новорічну ніч працюють “шофёри, вори та актёри”. Я так розумію, вам доволі часто доводиться зустрічати Новий рік не в затишку сімейному, а десь на гастролях, корпоративних вечірках, в клубах. Так?
Борис Барський: Так. Це ми суміщаємо приємне з корисним. На шару погуляєш, заодно тобі і грошей за це заплатять.
Сергій Рахманін: А не хочеться інколи плюнути і зустріти свято під сімейним родинним дахом, біля каміну з келихом шампанського? Чи ви вже звикли до того, що вам доводиться зустрічати на ногах?
Борис Барський: Важко сказати. Інколи моя жінка говорить, давай підемо кудись, посидимо.
Я відповідаю, для чому йти в ресторан, якщо у тебе це по житті в роботі цих ресторанів стільки було! Я пропоную посидіти біля каміну. Вона відповідає, що ні, хочеться в ресторан.
Просто у кого що болить, той про те і говорить. Мені подобається “А в ресторане, а в ресторане, поют цигане, едят тараньку...”
Вибач, Юрка, це я твою, ти повинен був її співати. Я раніше часу...
Георгій Делієв: Я зазвичай будую творчі плани, що стосується мрій. Тобто якісь намітки роблю, і зовсім не обов’язково, що вони збуваються і саме таким чином. Частіше іншим чином.
Щодо відпочинку. Позаминулого року я був в Амстердамі на гастролях. У нас в новорічну ніч не було роботи, ми зустрічали на даху готелю. В номері величезному була ялинка, багато подарунків.
Борис Барський: І плювали в перехожих...
Георгій Делієв: Не плювали, ми запускали петарди. Тому що в Амстердамі з 10 вечора до 5 ранку першого січня безперервно небо світиться ракетами, феєрверками. Тобто світло, як вдень.
Борис Барський: В Амстердамі нормальні петарди, не китайські, не ліві... Дуже хочеться в новорічну ніч усім побажати, щоб менше лівих петард запускали, тому що вони літають разом з пальцями.
Георгій Делієв: Ліві, вони ліві. У них, знаєш, пальців значно більше літає, ніж у наших, тому що більше петард. У них там постійно по десять людей поранених, вбитих виносять, як після війни. Але люди настільки життєрадісні, настільки веселі, що їх це не лякає.
Борис Барський: Зате голландців в бані легко визначити в усьому світі. Якщо бачите, щоб без пальця йде, значить голландець.
Сергій Рахманін: Знаєте, вважається, що люди, для яких веселощі є роботою, вони в нормальному житті є людьми сумними. Бо вони втомлюються постійно жартувати і насправді сумні.
Якщо від щирого серця, наскільки ви веселі люди в повсякденному житті?
Борис Барський: У нас був життєвий випадок. Коли ми знімали “Маски в тролейбусі”, тролейбус дійсно їздив по місту і зупинився, була зміна світла та акторів була.
Йде молода людина з тим же питанням. Він наближається до мене і запитує, от скажіть, кажуть, що коміки... Він не встигає договорити, я вже розумію, про що він хоче запитати.
Тут йде назустріч старенький-старенький дідусь. Молодий чоловік не встигає договорити питання, старець замість мене починає відповідати.
Він каже, ні, це залежить від людини. Яка людина від природи, така вона і в житті. Я від природи дуже веселий, я із західної України, мене завжди дражнили бандерівцем на заводі, де я працював.
І в нас там є душові, де багато поливальних штучок, але розпилювачів немає, лиш вода струменем стікає. Я до нього підхожу помитися після роботи, а один такий здоровий чоловік каже, ану йди звідси, бандерівець.
Я думаю, ну я тобі зроблю. Я взяв непомітно, коли його не було, набрав синьки в цей розпилювач і закрутив його. Перед ним підхожу, а він мене відганяє і відкриває кран. Весь синій, аж блакитний. Так його всі й називали потім – голубий.
Так що все залежить від людини. Я гадаю, це неправильне ставлення, якщо комік на сцені, то в житті ні. Просто він не сумний по житті, він зібраний і не хоче витрачати себе.
Колись був гарний жарт про Висоцького. Коли він їхав у потягові, до нього підійшов майор і каже: ти Висоцький, заспівай що-небудь. Висоцький йому відповідає: а ти ж майор, постріляй. Це те ж саме.
Сергій Рахманін: Розіграші, які були з вами. Чи були випадки, коли ваші знайомі чи колеги по трупі вас розігрували?
Борис Барський: Дуже часто. Телефонують і на самому хворому місці ловлять. Мені, наприклад, часто друзі дзвонять, підробляють голос і кажуть: Доброго дня. Ви Борис Барський?
Я відповідаю: так.
Вони: Ми хотіли б вас запросити на вечірку, але вона буде на Маямі. Якщо ви не проти, звісно, літак за наш рахунок, якщо вас влаштує 20-30 тисяч доларів?
Я звісно розкатую губу, починаю рахувати, куди ці 20 чи 30 тисяч вкладу, скільки я дам податковій, скільки я дружині віддам, яку суму для себе приховаю. Потім стає зрозуміло, хто дзвонив.
Сергій Рахманін: Ви не вбили їх?
Борис Барський: А ще телефонували... У Жорика Делієва є брат Львова, він дуже любить жартувати.
Він зазвичай телефонує в прямі ефіри, каже: от скажіть, Борисе, я дуже люблю вашу творчість, але дайте відповідь, для чого ви щодня підпалюєте у моїй поштовій скриньці газети? І тут я починаю придумувати, дійсно, для чого це я підпалюю газети в його поштовому ящику.
Хоча в мене якось вже була ідея прийти до нього і підпалити газети у поштовій скриньці.
Сергій Рахманін: Георгію, а Вас колись розігрувати. Так, щоб згадати, щоб це запам’яталось на все життя?
Георгій Делієв: Так. Першого квітня це частіше буває. Але частіше я розіграші готую. При чому люди, які знають, що це перше квітня, чого від мене можна очікувати, вони купуються відсотків на 90.
Між виступами першого квітня буквально кожні дві години потрібно було їхати по місту. Між виступами, щоб прикрасити якось життя, я брав телефон, телефонував Борису, ми передавали трубку.
Дзвоню Наташі, директору. Кажу: Наталю, немає Борі Барського, нам виступати, ми вже годину чекаємо.
Через дві хвилини передзвонює Борис і говорить сп’янілим голосом: Наталю, я тут приїхав на Куликове поле, хлопців з інституту зустрів...
Вона йому: Борєнька, ти що, ти ж там потрібен, ти що, п’яний?
Він: ні, який я п’яний? Я тверезий!
Я їй знову передзвонюю: ми тут робочого переодягнули в Борін костюм, вуса приклеїли, він читає вірші. Давай щось придумаємо.
Тут Боря передзвонює: слухай, Наталко, я приїхав сюди, на Донську площу...
Вона: як, ти щойно був п’яний!
Він: та ні, ми трішки там випили, я тверезий, ти не хвилюйся.
Борис Барський: Вона тоді запитує: чому ти тоді приїхав на Донську площу, тобі потрібно було бути біля пам’ятника Дюку.
Георгій Делієв: Я передзвонюю Наташі: приїжджай швидше, тут мої приїхали друзі, олігархи, вони дуже багаті люди, мультимільярдери. Вони хочуть рекламувати жіночу білизну, а я їм обіцяв, що гроші з них не візьму. Я пообіцяв, що ти сфотографуєшся для реклами в купальнику.
Вона: як, ти що?
Я: будь ласка, я тебе прошу, приїдь.
Вона: потрібно, щоб мені авто прислати.
Я: слухай, у них машини немає, візьми таксі за свій рахунок і приїжджай. І візьми купальник якийсь.
Вона: я не знаю, який колір купальника. Це ж дизайнер повинен бути.
Я: та візьми якийсь.
Потім передзвонюю через дві хвилини: Наташо, значить бери свою собаку Ліму , у неї лабрадор, і купальник. І ми твою собаку в купальнику сфотографуємо.
Борис Барський: В купальнику, тому що їй тепліше буде...
Георгій Делієв: Вона: Як? Яку собаку? Мені нема з ким дитину лишити. Мені потрібно няньку.
Я: Давай за няньку ми пришлемо зараз олігарха, він мультимільярдер, він посидить з твоєю дитиною. Ти собаку не бери, ми кішку знайшли. Привозь купальник свій, сфотографуємось.
Вона: Я не знаю, як же?
Перше квітня. Вірять люди, купуються...
Сергій Рахманін: Ви згадали Наталю Бусько. Я колись читав її інтерв’ю, де вона згадувала, що хто їй тільки не писав, що їй тільки не пропонував.
Особливо її зворушив лист від хлопця у місцях позбавлення волі. Він казав, що закохався, і коли вийде з в’язниці, неодмінно відшукає її і одружиться.
Я не знаю, що вона відчувала, коли читала ці рядки. А хто вам пише і що пропонує?
Георгій Делієв: Раніше присилали листи, до того, як був Інтернет, коли виходили перші програми.
Переважно це були лайливі листи. Люди ображалися, коли показували про лікарів, про музикантів. Писали, як ви можете?
Сергій Рахманін: Невже багато листів, де люди ображалися?
Георгій Делієв: Так, в основному, ображалися. Це першим часом.
А потім, коли програма стала дуже популярною, вони звикли до цього цинізму, вже не сприймали це як блюзнірство, а як нормальний, здоровий гумор. Тобто потім почали писати психічно здорові лікарі.
Але стали писати рідше, тому що, на жаль, більшість тих, хто хоче погане сказати, вони знаходять час, щоб писати. А позитивних менше.
А зараз є можливість присилати на сайт Інтернету www.maski.com.ua та на мій сайт www.deliev.com. Це чудові листи, це листи вдячності. Тобто поганого листа зараз практично не можливо знайти.
Сергій Рахманін: Знаю, наші гості є дуже талановиті. Вони не лише листи пишуть, не лише виступають.
Наприклад, Георгій Делієв – непересічний, я б сказав, співак. Я вітаю його з виходом нового альбому з незвичною назвою “Дубда”.
Щоб ви пересвідчилися, наскільки геніальна людина сидить просто зараз поруч зі мною, пропоную послухати пісню, яка стала титульною в альбомі.
(Пісня)
Сергій Рахманін: Після цього мені лишається запропонувати Борису Барському прочитати вірша. Бо це було б принаймні не чемно не скористатися такою ногодою - не почути класика.
Борис Барський: Я багато написав віршів, але таке коротке.
Ты по лестнице бежала и меня обворожила, Ты коленки обнажала и мне голову вскружила. Всё во мне вдруг задрожало, В одном месте, будто шило Переума помешала, Переума потрошила. Чертовщина, ну ей богу, Перекрыла мне дышало. Вот бы ты сломала ногу и у ног моих лежала, Прислонил тетя бы к стенке И ещё б поиздевался, Я б штаны свои к коленкам Закатал и пробежался. Что бы ты когда сказала? Стой, куда ты? Убежала.
Сергій Рахманін: Не можу скористатися нагодою знову ж таки. Є напевне у кожного з вас улюблений новорічний тост, непересічний, грандіозний.
Георгій Делієв: Заготовок немає, завжди так народжується...
Борис Барський: Неочікувано, звичайно.
Георгій Делієв: Я можу просто побажати усім радіослухачам. Наш світ, на жаль, має білі і чорні хвилі. Що б не відбувалося навколо, бажаю вам гарного настрою, оптимізму, будьте щасливі завжди, що б не відбувалося навколо.
Адже щастя – це стан душі, це внутрішня якість. Можна бути щасливими безперервно, тобто можна про це не забувати.
Як казав Кузьма Прудков, хочеш бути щасливим, будь ним.
Борис Барський: Я ще додам. В Одесі кажуть, будьте щасливі при найменшій можливості.
Сергій Рахманін: Чим ви будете тішити своїх численних палких прихильників в Новому році?
Напевне, є якісь творчі плани? Не запитати про творчі плани в переддень Нового року я не можу. Що в планах?
Георгій Делієв: По-перше, у Борі цього року вийшов перший спектакль за його ж п’єсою. Це вже сьомий спектакль нашого театру. Боря - режисер-постановник цього спектаклю. “Орфей і Еврідіка” – чудовий спектакль, який зараз він повезе у Сполучені Штати. Крім того, ми будемо його грати, прокатувати.
Дуже великі плани на наш спільний з Борею спектакль “Нічна симфонія”. Це сюрреалістична комедія, дуже незвична, з трюками, трохи ляклива, смішна, глибока. Мені б хотілося, щоб якомога більше людей його подивилися.
Щодо живих виступів. Звісно, будемо гастролювати з іншими програмами.
Є деякі плани знімальні. Я поки про них не буду говорити, зараз ведуться переговори з продюсерами про те, що Маски повернуться на екран у новій якості. Це не так просто - знайти фінансування, домовитися.
Сергій Рахманін: Ви відчуваєте, що треба дещо змінювати? Все-таки призвичаїли ви свого численного глядача до певного формату виступів. Щось змінити не хочеться радикально?
Георгій Делієв: Так, це буде нова форма в мистецькому плані. Поки не хочу пояснювати, потрібно побачити. Одне можу сказати, що це не буде відповідати звичним форматам, які існують на телебаченні. Ми якось в них не попадаємо.
Але це буде наша нова форма, яку телебачення буде вимушене взяти. Ми зробимо таку пропозицію, від якої неможливо буде відмовитися. Власне, на рік немало.
Сергій Рахманін: Надзвичайно цікаву оцінку колись прочитав у пресі, коли йшов на один з ваших виступів. Не пам’ятаю, де.
Там було написано, що комік-трупа “Маски-шоу” довела свою геніальність тим, що вона довела, що можна жартувати, оминаючи політику і політиків.
Вважається, що це найлегший спосіб – “постьогничать”, насміхаючись над вадами нашого політикуму. Ви цього, фактично, не робите, за що вам велика людська дяка від глядача на прізвище Рахманін.
Мені цікаво, чому ви цього не робите? Ви навмисне оминаєте цю тематику чи не вбачаєте в ній нічого смішного? Чим вам просто це не подобається?
Георгій Делієв: Навмисне. Хоча, повинен вам сказати, цього року під час передвиборної кампанії-2006 ми випустили проект “Маски на виборах”, який безпосередньо стосувався лише політики.
Але це був такий експеримент. Довгі роки, 15 років, скільки “Маски-шоу” як телевізійний продукт існує, ми навмисне оминали політику. Тому що це те, що в цю хвилину.
Нам хочеться, щоб загальнолюдські теми, зрозумілі, пізнавані були відображені у репризах-жартах, щоб це було глибоко, по-філософськи, схоже на притчі. Щоб ми могли дивитися не лише через 15 років, але й довше. Оскільки заборонені плоди солодкі, коли тобі всі кажуть, слухай, а чому? Тому був такий експеримент, просто вирішили ми пограти в цю гру.
Сергій Рахманін: На вашу думку, експеримент “Маски на виборах” вдалий вийшов?
Георгій Делієв: Мені здається, так. Тому що глядачі дуже позитивно сприйняли. Всі про це говорили. Інша справа, що дуже швидко забули, як це і повинно було бути.
Це був такий грандіозний сплеск під час передвиборної кампанії. Тому що скрізь йшла серйозна політична реклама, атмосфера була політизована.
Ми дали потужну розрядку. Хоч це було трохи цинічно, з точки зору офіційної.
Сергій Рахманін: В принципі, там певні речі були абсолютно професійно показані.
Борис Барський: Часто запитують, що от ви знімали маски там, маски тут, а чи не хотіли б зняти “Маски в нашому місті”?
А це має значення, яке місто. Мають значення персонажі і ті події, які відбуваються з цими персонажами. А на фоні одного чи іншого міста це знімається - це абсолютно немає ніякого значення.
І от ця спроба посміятися з політикою, я потім обдумував, що це та ж життєва ситуація, просто прив’язана до костюмів чи до образів політиків.
Тому що, наприклад, коли старенька спіткнеться і впаде, це не смішно. А коли молода людина, здорова, спортсмен впаде - це смішно.
Георгій Делієв: Чому це старенька не смішно? Це й як смішно! Що це ти за дурниці кажеш?
Борис Барський: Коли дві здорові людини підставляють одна одній підніжку, це знайоме та близьке не лише в житті, але і в політиці. Так само можна і підніжку підставити, і пня дати.
Георгій Делієв: Пня дати старенькі значно смішніше. І дитину штурхнути...
Борис Барський: Звісно, смішніше. Вони щодня отримують, в принципі, вдячність, що вони все життя на цю державу відпрацювали і отримують пні...
Георгій Делієв: В житті це не смішно, а на екрані це дуже смішно.
Сергій Рахманін: Але ви маєте і власний досвід співпраці з політиками і невеличкий досвід в політиці. Свого часу ви ж мали досвід роботи з міськрадою, це багатьох здивувало.
Георгій Делієв: Я - депутат Одеської міської ради.
Сергій Рахманін: Політика не розчарувала, коли ви з нею стикаєтеся? Для пересічного глядача це було абсолютно дивним. Але напевне в цьому є певний сенс, коли такі різні люди, зокрема актори, приходять до політики, до управління.
Георгій Делієв: Справа в тому, що Одеська міськрада, як будь-яка міськрада, це значно далі від політики, ніж Верховна Рада.
Тому що там загалом вирішують проблеми громадян, депутати вирішують проблеми безпосередньо свого округу.
Сергій Рахманін: Але воно Вас не розчарувало?
Георгій Делієв: Мене розчарувала швидше моя неможливість щось змінити. Тому що настільки багато проблем. Я зрозумів, що це, як маленька ковдра, коли тобі холодно і ти намагаєшся накрити ноги, тобі мерзне тіло...
Звісно, грошей, як не крути, не вистачає. Потрібно сто гривень, а їх насправді є п’ять гривень. Це значить, хто у кого видере з бюджету. Якщо у когось ремонт зробили, це значить, що комусь його не зроблять.
Інша справа, так, де знайти ці гроші, як дати можливість людям їх заробити, дати можливість людям жити так, як вони хочуть. Я не знаю таких методів.
Сергій Рахманін: Кажуть, для творчих людей найскладніше – пошук нових образів. Спілкування з політиками, нехай і не загальноукраїнського, а міського штибу, допомогло вам відшукати нові образи, про які Ви раніше не думали, з якими раніше не стикалися?
Георгій Делієв: Дуже багаті образи Леніна, Сталіна, Брежнєва особливо гарні. Тому вони відображені в анекдотах. Це Чапаєв, Штірліц.
Але вони вже забуваються. Тобто сучасне покоління, яке не виховувалося на цій серйозній культурі, на такому формулюванні поглядів, у них це вже не так. Це, швидше, як клоун, як Мікі Маус, Телепузик... Вони яскравіші за Леніна.
Борис Барський: Ну бувають Чебурашка, крокодил Гена, доктор Ватсон, Шерлок Холмс.
Нещодавно розповіли анекдот. Коли Шерлок Холмс з доктором Ватсоном покурили, Холмс кричить: “Ватсон, а чому у вас таке смішне ім’я – Доктор?”
Сергій Рахманін: Останнє питання. Яку маску на Новий рік одягнуть дві провідні постаті у комік-трупі “Маски-шоу”?
Георгій Делієв: Я буду в червоному костюмі зі срібним орлом на спині. У мене будуть червоні довгоносі чоботи, руде волосся на голові...
Борис Барський: Ще б пак!
Георгій Делієв: Вибілене обличчя буде, блакитні очі з чорними бровами. Брови будиночком, червоні губи, бакенбарди пофарбовані.
Борис Барський: А я навпаки, буду красень двометрового росту, блондин. Так що всі глядачки в залі будуть в мене закохуватися і кричати: “Барський – красень! Хочу дитину від Барського!” От такий я буду.
Сергій Рахманін: Тобто на країну чекає черговий демографічний вибух...
Що ж, це була програма “Звуки життя: дійова особа” – спільний проект Радіо Свобода та “Наше Радіо”.
Вдягайте на Новий рік маски і не забувайте знімати їх після новорічної ночі. Нехай вам щастить!
