Ніколас Негропонте, засновник і керівник некомерційного проекту, очолює медіа-лабораторію при Массачусетському технологічному інституті (США). Він став відомим у середині 90-х років, коли брав активну участь в утвердженні інтернету як засобу масової інформації. Нині науковець прагне об''єднати глобальною мережею усіх дітей світу через доступ до дешевих учнівських ноутбуків. А це комп''ютери, зручні у користуванні. Їх можна носити з собою, і вони не потребують постійного електричного живлення.
Згідно з планом Негропонте, щоб створити ноутбук вартістю приблизно 100 доларів, потрібна підтримка виробників високих технологій. Далі комп''ютери мають продати урядам країн для їхнього розповсюдження.
Перше випробування проекту буде у Лівії 2008 року. Лідер цієї країни Муамар Кадафі уже зголосився придбати понад мільйон учнівських ноутбуків за ціною 100 доларів.
Однак, на думку Ніколаса Негропонте, ця сума не остаточна. Разом із витратами на інтернет, щорічна вартість користування таким комп’ютером стане втричі меншою: “Супутниковий зв’язок із швидкістю потоку інформації 2 мегабіти на секунду коштує більше 300 доларів. Але коли цю цифру поділити на тисячу, отримаємо не більше ЗО доларів на дитину щороку. І ця сума враховує необмежений доступ до інтернету, широку мережу та два сервери”.
Науковець переконаний, вартість комп''ютера сягне 30 доларів лише за умови виробництва одразу мільйона таких ноутбуків, що є можливе завдяки послідовній державній підтримці.
Українські спроби комп’ютеризації шкіл
Восьмикласник Олександр Сіманович каже, що у рідній київській школі №70 на сотню учнів припадає один комп''ютер. Хоча у хлопця ще немає занять з інформатики, однак, в комп''ютерному класі він буває частенько. Адже в майбутньому Сашко прагне стати Інтернет-дизайнером. І школяр має свою думку щодо проекту ООН: “Я вважаю, що цей проект є дуже добрий. Він допоможе навчанню. Бо навчання по підручникам вимагає більше часу, зусиль. А навчання по цифровим технологіям через Інтернет йде дуже швидко. Через бібліотеки наші не можна деякі матеріали знайти, а через Інтернет можна знайти все”.
Хоча Сашко підтримує ініціативу ООН, все ж, каже, ноутбуки за таку ціну згодом стануть технічно "відсталими". Саме з цієї причини, а також через матеріальну сторону, Індія вийшла з проекту у липні 2006 року.
Українські ж освітяни начебто переймаються інформатизацією шкіл. Приміром, з 2002 року діє програма "Вчитель", спрямована, зокрема, на комп''ютеризацію навчальних закладів. Реалізація цього задуму -10 років. Фінансування - із бюджету. Тож чи "подужає" Україна втілити у життя ще й задум Негропонте? Адже участь у проекті "Кожній дитині ноутбук" зумовить витрати місцевих бюджетів у мільйони доларів.
Згідно з планом Негропонте, щоб створити ноутбук вартістю приблизно 100 доларів, потрібна підтримка виробників високих технологій. Далі комп''ютери мають продати урядам країн для їхнього розповсюдження.
Перше випробування проекту буде у Лівії 2008 року. Лідер цієї країни Муамар Кадафі уже зголосився придбати понад мільйон учнівських ноутбуків за ціною 100 доларів.
Однак, на думку Ніколаса Негропонте, ця сума не остаточна. Разом із витратами на інтернет, щорічна вартість користування таким комп’ютером стане втричі меншою: “Супутниковий зв’язок із швидкістю потоку інформації 2 мегабіти на секунду коштує більше 300 доларів. Але коли цю цифру поділити на тисячу, отримаємо не більше ЗО доларів на дитину щороку. І ця сума враховує необмежений доступ до інтернету, широку мережу та два сервери”.
Науковець переконаний, вартість комп''ютера сягне 30 доларів лише за умови виробництва одразу мільйона таких ноутбуків, що є можливе завдяки послідовній державній підтримці.
Українські спроби комп’ютеризації шкіл
Восьмикласник Олександр Сіманович каже, що у рідній київській школі №70 на сотню учнів припадає один комп''ютер. Хоча у хлопця ще немає занять з інформатики, однак, в комп''ютерному класі він буває частенько. Адже в майбутньому Сашко прагне стати Інтернет-дизайнером. І школяр має свою думку щодо проекту ООН: “Я вважаю, що цей проект є дуже добрий. Він допоможе навчанню. Бо навчання по підручникам вимагає більше часу, зусиль. А навчання по цифровим технологіям через Інтернет йде дуже швидко. Через бібліотеки наші не можна деякі матеріали знайти, а через Інтернет можна знайти все”.
Хоча Сашко підтримує ініціативу ООН, все ж, каже, ноутбуки за таку ціну згодом стануть технічно "відсталими". Саме з цієї причини, а також через матеріальну сторону, Індія вийшла з проекту у липні 2006 року.
Українські ж освітяни начебто переймаються інформатизацією шкіл. Приміром, з 2002 року діє програма "Вчитель", спрямована, зокрема, на комп''ютеризацію навчальних закладів. Реалізація цього задуму -10 років. Фінансування - із бюджету. Тож чи "подужає" Україна втілити у життя ще й задум Негропонте? Адже участь у проекті "Кожній дитині ноутбук" зумовить витрати місцевих бюджетів у мільйони доларів.