Меморіальну дошку дисидентові відчистили за день до ювілею.

Батьківщина одного з найвідоміших українців так і залишилася невдячною до нього, говорить журналіст та краєзнавець Євген Фіалко: «Дружківка відзначилася тим, що багато болю та образи завдала Тихому. У Дружківці відбувалося судилище над ним, у камері він тут сидів. Його видавили зі школи, де він хотів викладати, тому відчуття покаяння серед кращих його земляків було постійним».

У невеличкій селищній школі на околиці Дружківки Олекса Тихий провів своє дитинство. А потім, після закінчення Московського університету, і працював. У 1977 році Дружківський міський суд засудив Олексу Тихого до 10 років позбавлення волі та визнав його особливо небезпечним рецидивістом.

Це був уже другий термін. А перший він отримав ще у 1957-му, виступивши проти введення радянських військ до Угорщини.

Відтепер у рідній школі Тихого стоятиме пам’ятна стела на його честь.

«Він був із того тіста, що і ми»

Колишній політв’язень Василь Овсієнко відбував покарання разом із Олексою Тихим. Пан Василь порівнює свого товариша з героями літературної класики.

Але разом із тим він був звичайною людиною, але вкрай небайдужою до несправедливості: «Колись Василь Стус сказав так: „Залізний, із пластику, скла і бетону…“ Та ні Стус, ні Тихий не були залізними, ні з пластику, ні зі скла, ні з бетону — вони з того самого тіста, що і ми з вами, їм так само боліло те тіло, хотіло тепла, хотіло їжі, ласки. Але чоловік, сильний духом, здатний усе це переступати і діяти так, як велить йому національна гідність».

Нову стелу на подвір’ї дружківської школи побудував місцевий підприємець Євген Шаповалов. За його словами, матеріали для її виробництва безкоштовно надали кілька українських підприємств. А сам Євген, будуючи стелу, зачитувався щоденниками Олекси Тихого.

Зараз Євген Шаповалов займається популяризацією діяльності Тихого у місті і вважає свою справу надзвичайно важливою.