Олександр БойкоО. Б.: З лютого 2006 року.
Р. С.: Отже, лише рік. В народі кажуть: «Нова мітла по-новому мете». Що нового Ви запровадили в університеті, обійнявши посаду ректора?
О. Б.: Значну частину повноважень я делегував своїм проректорам. Бо маю такий досвід: коли я був на посаді декана, це була моя «улюблена» заява — про зміну прізвища. Студентки одружувалися і писали заяву про зміну прізвища. І одного разу я запитав: а що було б, якби я не підписав заяву. А вона цілком щиро відповіла: «Я б ходила зі своїм старим прізвищем». Я глибоко переконаний, що ректор не має подібним займатися. 60 відсотків свого часу ректор має займатися стратегічним плануванням. А подібні такі всі речі треба делегувати проректорам, а вони — вниз. Бо чим складніша структура, тим більше на кожному рівні вона має мати серйозних автономних прав. І якщо все контролюється лише згори, то виходить, що це структура тотальної безвідповідальності.
Р. С.: Олександре Дмитровичу, чи тепер Ви читаєте лекції?
О. Б.: Не так часто, як би хотілося. Для того, щоб зберігати певну форму… розумієте, не можна писати книгу чи когось повчати і говорити, що робиш не так, і самому цього не робити. Колись Пеле дуже добре сказав: «Кажуть, що я король футболу, але футбол — це така річ, що кожного разу, коли виходиш на поле, це треба доказувати». Тут та ж сама картина.
Р. С.: Який період історії Ви читаєте?
О. Б.: Колись радянський період — від сімнадцятого року і до нашого часу — вважався нуднуватим і нецікавим. Тепер ситуація змінилася. Але як? Нині 17-й і 20-й рік дисертаційно забитий. Напевно, скоро почнуть писати про бороду Грушевського. Бо вже не буде про що писати. Я розумію, що це важливо. Але давайте подумаємо. Є цей період, є 20-ті, 30-ті роки, які старанно вивчаються. Але чому не вивчається період 85—91 років? Фахівців, які займаються професійно вивченням цього періоду, одиниці. Я один із них. У цьому періоді серйозне коріння наших нинішніх проблем.
Р. С.: Ви суворий викладач?
О. Б.: Є така симпатична фраза — приходить професор в аудиторію і каже: «В цій аудиторії є люди, які хочуть отримати диплом, а є, котрі хочуть отримати знання. Я не буду заважати ні тим, ні тим». Я вимагаю, але вимагаю те, що, бачу по людині, вона реально може зробити. Має бути почуття міри.
Р. С.: А до чого Ви нетерпимий?
О. Б.: Є банальні речі — я нетерпимий до шпаргалки. Я одразу їм кажу: хто матиме шпаргалку — тому обіцяю багато проблем.
Р. С.: В якій дії, розмовах чи в якому занятті Ви можете відпочивати на всі сто?
О. Б.: Коли вже дуже погано, я дивлюсь мультфільм «Падав минулорічний сніг». Просто дивлюсь раз, два — і це допомагає. А коли нормальна ситуація, то відпочивати краще всього з собакою. У мене дуже гарна вівчарка Шеррі. Коли ми виходимо кожного вечора гуляти, то я не зовсім розумію, хто кого вигулює: я її чи навпаки. Але нам це подобається. У нас така парадоксальна ситуація: у дружини кіт Тіма, чоловічої статі, а в мене вівчарка Шеррі.
Р. С.: Ваша дружина також працює в університеті?
О. Б.: Так, моя дружина філолог, вона доцент кафедри української мови.
Р. С.: Чи дається взнаки розбіжність в улюбленцях?
О. Б.: Тут є дуже цікавий момент. Я уживаюся з дружиною, а Шеррі уживається з Тімою. При тому, що Шеррі з дитинства не любить котів, бо її колись, коли їй було три місяці, дуже сильно подряпав один кіт. Але з Тімою вона добре. Наведу один приклад: коли Тіма тікає від неї на грушу, — ми живемо в приватному будинку, а груша товста, — він обхоплює її чотирма лапами і не може дряпатися далі. А вона підбігає до нього, штовхає носом нагору, і це означає на їхній мові: «Там твоя територія, а тут, на землі, моя».