Слухати:
Надія Степула: Нові часи і свіжий вітер перемін із ними стосуються української культури як і всіх інших вимірів життя. Нові виклики постають у 21 столітті й перед музичною культурою України, про стан і тенденції якої - у новому випуску «Вимірів життя».
Музична культура України в новому столітті шукає нових форм, але й не відкидає усі ті набутки, які багато століть наповнювали культурний простір країни.
Давні традиції творчого освоєння народної музики знову дістають «нове дихання», а самі творчі пошуки настільки розмаїті, що осягнути їх водночас неможливо. Проте можна говорити про тенденції, напрями, зусилля та пошуки, знахідки і перспективи. Зрештою, сучасна українська музика переживає, напевно, ті ж самі проблеми, що і все українське суспільство.
На підтвердження цієї думки пропоную послухати кількох представників новітнього українського шоу-бізнесу, із якими розмовляв колега, кореспондент Радіо Свобода Павло Вольвач .
Це лідер гурту “Вася-Клаб” Василь Гонтарський, а також відомий бард, автор-виконавець Едуард Драч.
Спершу лідер гурту «Вася-Клаб» Василь Гонтарський.
Звучить фрагмент твору у виконанні Василя Гонтарського
Павло Вольвач: Василю, як Ви бачите своє місце, Вашого гурту в сучасній музичній культурі України?
Василь Гонтарський: Я поки що його бачу. Але це, мабуть, переважно “клубна” культура.
Павло Вольвач: А за межі “клубної” культури плануєте вийти? Де там ваша ніша?
Василь Гонтарський: Ми виступали у театрі (то велика сцена була) в Івано-Франківську, то було за межами “клубної” культури.
Так, ми бачимо великі площадки, але поки що ми “нєвострєбовані” великими площадками. Ми все ж таки, мабуть, “клубна” команда.
Павло Вольвач: Як бачите перспективу свою?
Василь Гонтарський: Перспектива в мене одна. Це втримати команду, щоб вона не розбіглася нікуди, тому що економічне становище нашої країни і взагалі шоу-бізнесу таке жалке, що взагалі немає нічого. Хлопці хочуть хтось до Кореї їхати, хтось до Америки, хтось до Канади.
В мене зараз проблема №1 – це втримати команду, щоб хлопці якось трошки пограли ще зі мною. Рік чи два... Я не знаю, скільки це буде.
Павло Вольвач: Чи можна говорити про розвій української рок-культури?
Василь Гонтарський: Я не знаю. Я ж не критик. Моє діло – це написати пісню, зіграти і заспівати. А щодо культури – то є критики, котрі нехай думають над цим питанням. Моя задача полягає в тому, щоб написати і виконати це. Наскільки якісно? То вже не мені судити.
Павло Вольвач: Василь Гонтарський буде це робити і гурт “Вася-Клаб” теж...
Василь Гонтарський: Поки що Василь Гонтарський дихає, так він і буде це робити.
Надія Степула: А тепер послухаймо розмову кореспондента Радіо Свобода Павла Вольвача з бардом, автором-виконавцем Едуардом Драчем.
Павло Вольвач: Як ведеться українському автору-виконавцю? Ти пробиваєшся на ТБ? Можливо, твої пісні беруть в кінематограф?
Едуард Драч: Якось пару разів були розмови, навіть були записи, але чомусь я тих фільмів не бачив не те, що в прокаті, а й навіть серед готових.
Якось пару років тому УТ-1 зняв декілька кліпів на мої пісні і аж два рази крутнув їх... Більше я їх не бачив.
Щодо інших каналів, то я вже й забув, коли я бував на ТБ.
Павло Вольвач: В такій ситуації як ти дивишся на перспективу?
Едуард Драч: Туманна, звичайно. Дійсно, для широкої, скажемо, відомості і життя в шоу-бізнесі, коли ти вже можеш виживати і годувати сім’ю, то дійсно треба таке вкладання грошей в якісь кліпи, “розкрутки”! Цього поки що немає.
Я бачу такі проблеми. У багатьох людей свого жанру, то це взагалі поголовно. Хто з українських бардів має зараз кліпи та ще й які крутяться? Навіть, наприклад, Ольга Богомолець чи Тризубий Стас, чи Сергій Мороз, чи Віктор Нестерук, чи Віктор Морозов – таких, дійсно, корифеїв?
Павло Вольвач: Чи можна говорити про розвій і української рок-культури і сучасної культури, зокрема і бардівського мистецтва?
Едуард Драч: Справа спасіння самих потопельників в руках самих потопельників... Тому ми зараз думаємо про організацію якихось фестивалів в межах невеликих коштів. Але вони просто вкрай потрібні для розвитку. Без них ми просто задихаємося. Нам потрібне спілкування для того, щоб зростати. Без цього просто неможливо.
Звучить фрагмент у виконанні Едуарда Драча
Надія Степула: А зараз про те, як оживає пісня в устах не фахових виконавців, а ентузіастів-аматорів. Фестиваль української народної та сучасної пісні «Зоряні дуети» відбувся у Прилуках.
Про це говорить солістка колективу народної музики «Прилуччина» Світлана Бірюзова.
Світлана Бірюзова: У цьому році ми зробили “Зоряні дуети”. Було у нас 14 зоряних дуетів. Співали у нас і державні службовці, і директори підприємств, і директори кафе, і завідувачі кафе і гастрономів, і директор тепломережі. Співали директори шкіл і дитячих садочків.
Тобто, це наші люди, які добре відомі у нашому місті. Але вони відомі з інших причин, з причини того, що вони керівники високого ґатунку. А тут вони, до усього іншого, проявили себе співаками.
У нас зал був забитий. Аншлаг!
Надія Степула: Леся Горова – відома композиторка. В її творчому доробку є твори різних жанрів.
Пише Леся Горова і пісні для дітей, виконує їх разом з дитячими музичними колективами. Видала збірку дитячих пісень “Відчинилося життя” (з аудіодиском), про яку і розповідає.
Леся Горова: Чому “Відчинилося життя”? Тому, що пісня така у мене є. Коли я її писала, то уявляла собі цю маленьку дитинку, яка щойно народилась, для якої дійсно відчиняється життя, для якої світ – це ще чиста сторінка, де вона буде кожного дня писати якусь свою повість і йти по цьому життю.
Цю пісню я завжди виконувала іменинникам. Запрошували мене на дні народження, на якісь ювілеї, то я завжди її співала. Потім я її зробила з дитячим хором. І думаю, що кращої назви для дитячої пісні зі своїх пісень, тих, які є і які були, я би не вибрала.
Взагалі у книжку увійшло 30 пісень. 19 з них є на диску. Їх можна послухати. Якщо виникають якісь проблеми з вивченням, то це (справу) полегшить, тому що завжди по слуху якось легше вчити, аніж розбиратись у нотах.
Хоча, коли я ноти писала, розраховувала і на професіоналів, і на аматорів, тому що мені хотілося, щоб ця книжка попала і десь у глибинку: у маленький райцентр і у села, щоби всюди мали можливість співати, тому що є дуже велика потреба у дитячому пісенному репертуарі – вакуум практично.
Моя книжка чи не єдина зараз на ринку, бо важко видати книжку, важко автору самому знайти кошти для цього, взагалі “пробити” це. Держава не допомагає. Трошки обіцяла, але нічого не вийшло. Але це нічого.
Я, якщо чесно, уперше звернулась за підтримкою до держави, але я завжди розраховую тільки на свої власні сили. Коли вирішила видати цю книгу, знаєте, до того дуже багато дитячих колективів співали мої пісні і просили: “Напиши нам ноти!”.
Я сиділа, від руки писала ночами, потім ксерила, потім десь губила ті листочки і все думала: “Ну, скільки ж можна так мучитись?! Треба сісти один раз, зробити книгу, щоб люди професійно могли відкрити гарну книгу з малюнками, ілюстраціями”. І вирішила: треба видати!
Як вирішила, так зразу сіла, записала все на ноти, мені на це пішло 2 місяці. Набрала на комп‘ютері, художниця робила ілюстрації (це моя подруга Наталка Коваленко).
Пісні з цієї книжки я писала протягом усього свого творчого життя. Колись це були пісні для моїх племінників, потім я почала працювати у Київській дитячій академії мистецтв, а потім народилась власна донечка. Отак ця тема мені дуже близька і подобається це мені, виходить природно, не надумано.
Далі почалися пошуки спонсора. Це Зиновій Васильович Чабановський, директор тернопільської фірми “Будівельник”, який без вагань мене підтримав. Так вийшла ця книга.
Коли я отримала на руки ці три тисячі книжок, то подумала: як найкраще їх реалізовувати? Частина з них потрапила у магазини. Але там, звичайно, є націнка, і ці книжки там дорого коштують, тобто їх можуть собі дозволити купити люди заможні, а я би хотіла все-таки, щоби їх могли придбати і бідніші діти, бідніші сім’ї, які також обдаровані, талановиті, теж хочуть співати.
Я пішла іншим шляхом. Я почала домовлятися з управліннями освіти та управліннями культури різних обласних центрів - вони закупляють книжки. Мало того, ми там організовуємо презентації книжки. Наприклад, діти на місці у музичній школі вивчають пісні, я туди приїжджаю, і ми даємо спільний концерт.
Звучать фрагменти творів Лесі Горової
Надія Степула: Четвертий Всеукраїнський фестиваль дитячої популярної пісні відбувся у січні цього року в Червонограді на Львівщині. У ньому взяли участь кращі з талановитої молоді з 17 областей країни.
Фахове журі, очолюване Заслуженим артистом України Мар’яном Шуневичем, три дні оцінювало конкурсні концерти різних груп: старшої, середньої та молодшої.
Переможці фестивалю повезли в усі кутки України не тільки призи, а й нове натхнення.
Гран-прі отримала Тетяна Ільїна з Харкова, а лауреатом 1-ї премії стала Яна Шейн із Дружківки на Донеччині, яка виконувала твір а capello.
Молодим завжди належить освоювати нові простори, зокрема й простір музичної культури в Україні. Як уявляють собі ці перспективи, скажімо, студенти консерваторії?
Колега, кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук розмовляла із студентами Львівської консерваторії імені Лисенка про стан і тенденції української музичної культури. Послухаймо.
Галина Терещук: Чи були поїздки, можливо, кудись закордон, чи по Україні?
Студентка: В мене, наприклад, були виїзди, тому що я працюю в оркестрі.
Галина Терещук: Ось ви навчаєтеся, закінчуєте, а які перспективи працевлаштування в Україні?
Студентка: Для струнника, мені здається, більші перспективи є, тому що є все-таки симфонічні оркестри. Іншим трохи важче.
Студентка: Я – піаністка. Піаністів багато. В принципі як концертмейстер – ось така перспектива.
Галина Терещук: А ви відстежуєте сучасну українську музичну культуру, якою вона є сьогодні? Тобто, що в ній домінує сьогодні, що вас приваблює в ній?
Студентка: Ми в принципі виховувалися на класичній музиці. Сучасна...
Галина Терещук: А сучасна яка? Вона на основі фольклору, можливо, традицій, а чи вона абсолютно якась нова, на вашу думку, музика?
Студентка: В принципі повторюють традиції і щось нове, звичайно.
Галина Терещук: А наскільки сьогодні музикант, який закінчує консерваторію, може собі легко знайти працю? Наскільки є потрібним сьогодні в Україні професійний музикант?
Студентка: Концертують в оркестрах камерних, в музичних школах. Традиціями, майстерністю... всім вони відроджують Україну.
Студент: Напевне, щось нове є, сучасне більш: блюз, джаз. Такого раніше не було, а тепер появилося. Більш вільні хлопці стали, займаються більш відкрито вже такою музикою.
Галина Терещук: Наскільки сьогодні є популярною, скажімо, якась давня традиція української музики?
Студент: Є, але мало, правда.
Надія Степула: Нові часи і свіжий вітер перемін із ними стосуються української культури як і всіх інших вимірів життя. Нові виклики постають у 21 столітті й перед музичною культурою України, про стан і тенденції якої - у новому випуску «Вимірів життя».
Музична культура України в новому столітті шукає нових форм, але й не відкидає усі ті набутки, які багато століть наповнювали культурний простір країни.
Давні традиції творчого освоєння народної музики знову дістають «нове дихання», а самі творчі пошуки настільки розмаїті, що осягнути їх водночас неможливо. Проте можна говорити про тенденції, напрями, зусилля та пошуки, знахідки і перспективи. Зрештою, сучасна українська музика переживає, напевно, ті ж самі проблеми, що і все українське суспільство.
На підтвердження цієї думки пропоную послухати кількох представників новітнього українського шоу-бізнесу, із якими розмовляв колега, кореспондент Радіо Свобода Павло Вольвач .
Це лідер гурту “Вася-Клаб” Василь Гонтарський, а також відомий бард, автор-виконавець Едуард Драч.
Спершу лідер гурту «Вася-Клаб» Василь Гонтарський.
Звучить фрагмент твору у виконанні Василя Гонтарського
Павло Вольвач: Василю, як Ви бачите своє місце, Вашого гурту в сучасній музичній культурі України?
Василь Гонтарський: Я поки що його бачу. Але це, мабуть, переважно “клубна” культура.
Павло Вольвач: А за межі “клубної” культури плануєте вийти? Де там ваша ніша?
Василь Гонтарський: Ми виступали у театрі (то велика сцена була) в Івано-Франківську, то було за межами “клубної” культури.
Так, ми бачимо великі площадки, але поки що ми “нєвострєбовані” великими площадками. Ми все ж таки, мабуть, “клубна” команда.
Павло Вольвач: Як бачите перспективу свою?
Василь Гонтарський: Перспектива в мене одна. Це втримати команду, щоб вона не розбіглася нікуди, тому що економічне становище нашої країни і взагалі шоу-бізнесу таке жалке, що взагалі немає нічого. Хлопці хочуть хтось до Кореї їхати, хтось до Америки, хтось до Канади.
В мене зараз проблема №1 – це втримати команду, щоб хлопці якось трошки пограли ще зі мною. Рік чи два... Я не знаю, скільки це буде.
Павло Вольвач: Чи можна говорити про розвій української рок-культури?
Василь Гонтарський: Я не знаю. Я ж не критик. Моє діло – це написати пісню, зіграти і заспівати. А щодо культури – то є критики, котрі нехай думають над цим питанням. Моя задача полягає в тому, щоб написати і виконати це. Наскільки якісно? То вже не мені судити.
Павло Вольвач: Василь Гонтарський буде це робити і гурт “Вася-Клаб” теж...
Василь Гонтарський: Поки що Василь Гонтарський дихає, так він і буде це робити.
Надія Степула: А тепер послухаймо розмову кореспондента Радіо Свобода Павла Вольвача з бардом, автором-виконавцем Едуардом Драчем.
Павло Вольвач: Як ведеться українському автору-виконавцю? Ти пробиваєшся на ТБ? Можливо, твої пісні беруть в кінематограф?
Едуард Драч: Якось пару разів були розмови, навіть були записи, але чомусь я тих фільмів не бачив не те, що в прокаті, а й навіть серед готових.
Якось пару років тому УТ-1 зняв декілька кліпів на мої пісні і аж два рази крутнув їх... Більше я їх не бачив.
Щодо інших каналів, то я вже й забув, коли я бував на ТБ.
Павло Вольвач: В такій ситуації як ти дивишся на перспективу?
Едуард Драч: Туманна, звичайно. Дійсно, для широкої, скажемо, відомості і життя в шоу-бізнесі, коли ти вже можеш виживати і годувати сім’ю, то дійсно треба таке вкладання грошей в якісь кліпи, “розкрутки”! Цього поки що немає.
Я бачу такі проблеми. У багатьох людей свого жанру, то це взагалі поголовно. Хто з українських бардів має зараз кліпи та ще й які крутяться? Навіть, наприклад, Ольга Богомолець чи Тризубий Стас, чи Сергій Мороз, чи Віктор Нестерук, чи Віктор Морозов – таких, дійсно, корифеїв?
Павло Вольвач: Чи можна говорити про розвій і української рок-культури і сучасної культури, зокрема і бардівського мистецтва?
Едуард Драч: Справа спасіння самих потопельників в руках самих потопельників... Тому ми зараз думаємо про організацію якихось фестивалів в межах невеликих коштів. Але вони просто вкрай потрібні для розвитку. Без них ми просто задихаємося. Нам потрібне спілкування для того, щоб зростати. Без цього просто неможливо.
Звучить фрагмент у виконанні Едуарда Драча
Надія Степула: А зараз про те, як оживає пісня в устах не фахових виконавців, а ентузіастів-аматорів. Фестиваль української народної та сучасної пісні «Зоряні дуети» відбувся у Прилуках.
Про це говорить солістка колективу народної музики «Прилуччина» Світлана Бірюзова.
Світлана Бірюзова: У цьому році ми зробили “Зоряні дуети”. Було у нас 14 зоряних дуетів. Співали у нас і державні службовці, і директори підприємств, і директори кафе, і завідувачі кафе і гастрономів, і директор тепломережі. Співали директори шкіл і дитячих садочків.
Тобто, це наші люди, які добре відомі у нашому місті. Але вони відомі з інших причин, з причини того, що вони керівники високого ґатунку. А тут вони, до усього іншого, проявили себе співаками.
У нас зал був забитий. Аншлаг!
Надія Степула: Леся Горова – відома композиторка. В її творчому доробку є твори різних жанрів.
Пише Леся Горова і пісні для дітей, виконує їх разом з дитячими музичними колективами. Видала збірку дитячих пісень “Відчинилося життя” (з аудіодиском), про яку і розповідає.
Леся Горова: Чому “Відчинилося життя”? Тому, що пісня така у мене є. Коли я її писала, то уявляла собі цю маленьку дитинку, яка щойно народилась, для якої дійсно відчиняється життя, для якої світ – це ще чиста сторінка, де вона буде кожного дня писати якусь свою повість і йти по цьому життю.
Цю пісню я завжди виконувала іменинникам. Запрошували мене на дні народження, на якісь ювілеї, то я завжди її співала. Потім я її зробила з дитячим хором. І думаю, що кращої назви для дитячої пісні зі своїх пісень, тих, які є і які були, я би не вибрала.
Взагалі у книжку увійшло 30 пісень. 19 з них є на диску. Їх можна послухати. Якщо виникають якісь проблеми з вивченням, то це (справу) полегшить, тому що завжди по слуху якось легше вчити, аніж розбиратись у нотах.
Хоча, коли я ноти писала, розраховувала і на професіоналів, і на аматорів, тому що мені хотілося, щоб ця книжка попала і десь у глибинку: у маленький райцентр і у села, щоби всюди мали можливість співати, тому що є дуже велика потреба у дитячому пісенному репертуарі – вакуум практично.
Моя книжка чи не єдина зараз на ринку, бо важко видати книжку, важко автору самому знайти кошти для цього, взагалі “пробити” це. Держава не допомагає. Трошки обіцяла, але нічого не вийшло. Але це нічого.
Я, якщо чесно, уперше звернулась за підтримкою до держави, але я завжди розраховую тільки на свої власні сили. Коли вирішила видати цю книгу, знаєте, до того дуже багато дитячих колективів співали мої пісні і просили: “Напиши нам ноти!”.
Я сиділа, від руки писала ночами, потім ксерила, потім десь губила ті листочки і все думала: “Ну, скільки ж можна так мучитись?! Треба сісти один раз, зробити книгу, щоб люди професійно могли відкрити гарну книгу з малюнками, ілюстраціями”. І вирішила: треба видати!
Як вирішила, так зразу сіла, записала все на ноти, мені на це пішло 2 місяці. Набрала на комп‘ютері, художниця робила ілюстрації (це моя подруга Наталка Коваленко).
Пісні з цієї книжки я писала протягом усього свого творчого життя. Колись це були пісні для моїх племінників, потім я почала працювати у Київській дитячій академії мистецтв, а потім народилась власна донечка. Отак ця тема мені дуже близька і подобається це мені, виходить природно, не надумано.
Далі почалися пошуки спонсора. Це Зиновій Васильович Чабановський, директор тернопільської фірми “Будівельник”, який без вагань мене підтримав. Так вийшла ця книга.
Коли я отримала на руки ці три тисячі книжок, то подумала: як найкраще їх реалізовувати? Частина з них потрапила у магазини. Але там, звичайно, є націнка, і ці книжки там дорого коштують, тобто їх можуть собі дозволити купити люди заможні, а я би хотіла все-таки, щоби їх могли придбати і бідніші діти, бідніші сім’ї, які також обдаровані, талановиті, теж хочуть співати.
Я пішла іншим шляхом. Я почала домовлятися з управліннями освіти та управліннями культури різних обласних центрів - вони закупляють книжки. Мало того, ми там організовуємо презентації книжки. Наприклад, діти на місці у музичній школі вивчають пісні, я туди приїжджаю, і ми даємо спільний концерт.
Звучать фрагменти творів Лесі Горової
Надія Степула: Четвертий Всеукраїнський фестиваль дитячої популярної пісні відбувся у січні цього року в Червонограді на Львівщині. У ньому взяли участь кращі з талановитої молоді з 17 областей країни.
Фахове журі, очолюване Заслуженим артистом України Мар’яном Шуневичем, три дні оцінювало конкурсні концерти різних груп: старшої, середньої та молодшої.
Переможці фестивалю повезли в усі кутки України не тільки призи, а й нове натхнення.
Гран-прі отримала Тетяна Ільїна з Харкова, а лауреатом 1-ї премії стала Яна Шейн із Дружківки на Донеччині, яка виконувала твір а capello.
Молодим завжди належить освоювати нові простори, зокрема й простір музичної культури в Україні. Як уявляють собі ці перспективи, скажімо, студенти консерваторії?
Колега, кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук розмовляла із студентами Львівської консерваторії імені Лисенка про стан і тенденції української музичної культури. Послухаймо.
Галина Терещук: Чи були поїздки, можливо, кудись закордон, чи по Україні?
Студентка: В мене, наприклад, були виїзди, тому що я працюю в оркестрі.
Галина Терещук: Ось ви навчаєтеся, закінчуєте, а які перспективи працевлаштування в Україні?
Студентка: Для струнника, мені здається, більші перспективи є, тому що є все-таки симфонічні оркестри. Іншим трохи важче.
Студентка: Я – піаністка. Піаністів багато. В принципі як концертмейстер – ось така перспектива.
Галина Терещук: А ви відстежуєте сучасну українську музичну культуру, якою вона є сьогодні? Тобто, що в ній домінує сьогодні, що вас приваблює в ній?
Студентка: Ми в принципі виховувалися на класичній музиці. Сучасна...
Галина Терещук: А сучасна яка? Вона на основі фольклору, можливо, традицій, а чи вона абсолютно якась нова, на вашу думку, музика?
Студентка: В принципі повторюють традиції і щось нове, звичайно.
Галина Терещук: А наскільки сьогодні музикант, який закінчує консерваторію, може собі легко знайти працю? Наскільки є потрібним сьогодні в Україні професійний музикант?
Студентка: Концертують в оркестрах камерних, в музичних школах. Традиціями, майстерністю... всім вони відроджують Україну.
Студент: Напевне, щось нове є, сучасне більш: блюз, джаз. Такого раніше не було, а тепер появилося. Більш вільні хлопці стали, займаються більш відкрито вже такою музикою.
Галина Терещук: Наскільки сьогодні є популярною, скажімо, якась давня традиція української музики?
Студент: Є, але мало, правда.
