Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Кирило Булкін: Президент Віктор Ющенко затвердив Стратегію національної безпеки України. І вона вже зазнає критики від деяких політичних сил.
Чому цей документ з’явився раніше за Закон про зовнішню та внутрішню політику? Чим він стане: засадним документом для національної безпеки України чи ще одним каменем розбрату? Зрештою, кого саме і до чого саме він зобов’язує?
Мої запитання до вас будуть ґрунтуватися частково на цитатах з щойно затвердженої Президентом стратегії нацбезпеки, а також Закону про основи національної безпеки, підписаному ще Президентом Кучмою. І перший фрагмент, з якого я хотів почати, саме з підписаного Президентом позавчора документу. Він такий: “В Україні суспільно-політичні події останніх років (...) гостро порушили проблему забезпечення національної єдності та соборності Української держави, вирішення якої ускладнюють: ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства...”
Отже, Президент говорить про розшарування суспільства як небезпеку. Далі в цій самій стратегії він визначає пріоритетом досягнення національної єдності та консолідації суспільства.
Але сам Указ про стратегію нацбезпеки уже породив деякі обурені відгуки. То ж чи стане стратегія консолідуючим чинником чи каменем розбрату?
Лариса Івашина: Мені здається, що це правильний крок у правильному напрямі, тому що довгий час команда Президента пропускала всі ходи і не ініціювала інтелектуальні кроки, які виставляли б якісь стандарти або планки для обговорення і, можливо, навіть стимулювали б опонентів заперечувати чи уточнювати. Але Президент має всі повноваження для того, щоб вести суспільство за собою.
А якщо говорити про те, чи стане це одразу приводом до єднання, то, очевидно, що автоматично нічого такого не відбудеться, так само, як і Універсал національної єдності не спричинив єдності, бо все це повинно потім означати системну організаційну роботу. І тут якраз команда Президента має найбільші проблеми.
Максим Розумний: На мою думку, дискусії і загалом такий дискурс політичний навколо цього документу буде розгортатися паралельно в двох площинах.
По-перше, це, власне, посутня розмова про ті стратегічні пріоритети, про ті загрози, які виписані в цьому документі. Загалом вони виписані таким чином, що не викликають особливих заперечень.
Що стосується реалізації, то тут якраз і були б доречні ці всі дискусії і детальніші розробки.
Але паралельно, я думаю, буде відбуватися оця дискусія навколо розподілу повноважень, тобто така кон’юнктурна боротьба, підкилимна про те, хто кого зобов’язаний слухатися.
Я підозрюю, що експертне середовище може несамохіть, так би мовити, зробити так, що оцей другий дискурс задавить поступово перший посутній.
Кирило Булкін: Як приклад згаданих мною обурених відгуків щодо положень, які стосуються небезпек, я б хотів навести коментар представника фракції комуністів у Верховній Раді Ігоря Алексєєва.
Ігор Алексєєв: В цьому указі все йде всупереч нормальному розгляду в парламенті декількох проектів, законів про основні засади зовнішньої і внутрішньої політики України.
Цим указом знов підтверджується про те, що необхідно готуватися до вступу до НАТО. Це не відповідає тим суспільним настроям, які існують сьогодні в країні. Президент і його оточення прекрасно про це знають.
Оцінка нашої партії складається з того, що видання такого указу є намаганням відновлення президентського авторитаризму і підтверджує необхідність відміни інституту президентства, про що заявляв лідер нашої партії Петро Симоненко.
Кирило Булкін: Пане Бадрак, чи може статися так, що Указ про стратегію нацбезпеки стане краплею, яка переповнить чашу терпіння борців проти інституту президентства як такого, і що вони вдадуться до рішучих дій, наслідком яких стане подальша дестабілізація?
Валентин Бадрак: Насправді, згідно з Конституцією України, саме за Президентом залишається прерогатива зовнішньополітичного курсу і зовнішньополітичної діяльності України. Тому в цьому сенсі указ є певним таким прогресивним кроком і фактично є одним із ланцюгів до проведення ідеї європеїзації України та створенням можливостей до входження України до європейської спільноти.
З іншого боку, якщо казати про недоліки, то, на мій погляд, є певні проблеми з тим, що замало приділяється уваги саме в обороноздатності України і можливості України фактично впливати на регіональні процеси та демонструвати свою самостійну військову потужність.
Оце це є певною проблемою, тим недоліком, який може поставити під сумнів реалізацію ідеї європеїзації.
Кирило Булкін: Яким чином можна консолідувати суспільство?
Стратегія, затверджена Президентом, говорить про це так: “...слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні”.
Шановні гості, є інструменти у президентської гілки влади? Ця стратегія стане таким інструментом?
Лариса Івшина: Інструменти є, ними треба ефективно користуватися.
Поки що навіть національна стратегія не супроводжується тим необхідним тиском медіа на суспільство для того, щоб пояснити всі важливі перспективи цього документу.
А в самому документі говориться про те, що інформаційний простір України не достатньо розвинений, захищений загалом, він не націоналізований. Це загроза національній безпеці.
Тому проголосивши це (ми з цим багато в чому можемо всі погодитися), треба сказати, що інформація без інструментів, без виходу на всі можливі канали... До речі, навіть такі проекти, як гранти президентські для...
Кирило Булкін: ...можуть стати інструментом.
Лариса Івшина: Так. Зараз президент Путін дуже ефективно користується грантами для поширення високоінтелектуальної літератури, яка потребує підтримки так само, як і симфонічна музика.
А в нас, перепрошую, політичні питання не можуть обговорюватися в режимі ток-шоу. Для цього потрібна серйозна аналітика. Нарешті треба на це зважитися, пам’ятаючи, що українці таки готові до інтелектуальної роботи.
Кирило Булкін: Інструменти є тільки треба ними правильно користуватися. Пане Розуміний, а є здатність ними скористатися?
Максим Розумний: Я не покладався б повністю на інструменти. Мені здається, для народу сьогодні дуже важливо почути ідеї свіжі і правильні. Крім того, є певний інстинкт виживання нації. Я в нього глибоко вірю.
Ви знаєте, тут серед інших загроз є демографічні деформації, які в період радикальних суспільно-економічних трансформацій набули характеру демографічної кризи.
Так от, коли я сьогодні йшов на цей ефір, то побачив практично біля кожного рогу будинку і біля кожної станції метро, що чоловіки з букетиками стоять. Тобто, воно, я думаю, якось саме теж буде розв’язуватися без спеціальних інструментів.
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
