Ірина Біла: Понад три години проводить щодня біля телевізора середньостатистична українська дитина. Дві третини з переглянутого нею містить еротичні сцени, а до 18 років молода людина встигає подивитися 200 тисяч актів насильства.
Які наслідки такого “споглядання”? Чому в Україні обмаль дитячих телепрограм?
Понад три години проводить щодня біля
телевізора середньостатистична
українська дитина.
Улюбленим жанром кіно 7-річного Олексика є вестерни. Їх він дивиться при першій ліпшій нагоді. В подробиці жорстоких сцен намагається не вникати, а смерть героїв його вже не засмучує, бо ж знає: то лише вдавані “кіношні” пристрасті.
Олексик: Ні, не страшно, бо їх не вбивають, вони просто падають, а замість крові червона фарба виливається з мішечків.
Ірина Біла: Диван навпроти телевізора найулюбленіше його місце в квартирі. Сидить там, допоки мама не прожене.
Олексик: Я майже все дивлюся: і мультики, і фільми. Гонки дивлюся, “Беверлі Хілз”. Іноді я дивлюся те, що й мама дивиться.
Ірина Біла: Сучасні українські діти споглядають з телеекранів в основному так звані “мильні” серіали у стилі “Кармеліта” та бойовики на кшталт російської “Бригади”. Не байдужі вони і до інших телепроектів, розрахованих на дорослу аудиторію. Зокрема, за даними соціологічних досліджень, проведених Агенцією дитячого маркетингу Kids Market Consulting, однією з найулюбленіших у дітлахів є програма “Вікна” Дмитра Нагієва.
Говорить керівник агенції Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Діти взагалі дивляться доросле телебачення. Весь прайм-тайм сьогодні зайнятий суто дорослими програмами. Часто це такі шоу, які взагалі дітям не дуже треба було б дивитися.
Ми довгий час проводили дослідження і бачили, що найпопулярніша програма у дітей – це, наприклад, “Вікна” з Дмитром Нагієвим.
Ви самі розумієте, що це не зовсім дитяча тематика, але у дітей сьогодні на українському телебаченні не дуже великий вибір. Жодної дитячої програми діти не підкреслювали, як своєї улюбленої.
Ірина Біла: Чому ж так проблематично робити національний дитячий телепродукт? Адже попит на нього є і аудиторія численна. Відповідь традиційна: брак коштів. Так каже Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Сьогодні виробляти дитячий продукт самим телекомпаніям дуже невигідно. Діти мають доступ до Інтернету, вони дивляться супутникове телебачення, де бачать дуже прикольні, красиві зразки мультфільмів, які дуже дорого сьогодні виробляти в Україні, і ніхто цим не займається.
Для того, щоб конкурувати з цим, потрібно пропонувати дітям якісний продукт. Телебачення сьогодні не буде самостійно вкладати гроші в якісний продукт, бо він не окуповується.
Ірина Біла: Зазвичай телепрограми окуповуються за рахунок реклами, але в дитячих програмах вона заборонена.
Абсолютно логічним тут би виглядала допомога держави, бо ж куди тоді вкладати гроші, як у не у виховання майбутніх поколінь? Запитує Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Держава наша в цій ситуації взагалі нічого не робить. І постає таке питання: “Чи потрібні цій державі завтра діти, які будуть виховані на якихось прикладах?” Або ж вони будуть рости тільки на іноземних прикладах, тому що вони будуть переважати своєю якістю.
Думаю, що у міністерств є якісь гроші на розвиток. Ніж витрачати ці гроші на проведення якихось свят на вулицях, краще було б спрямувати ці гроші на якісний телепродукт, який побачать діти.
Ірина Біла: Байдужість держави до дитячого телебачення непокоїть і мою колегу Інну Набоку. Але спочатку її розповідь про вплив телебачення на психіку та виховання дитини.
Інна Набока: Тема „Телебачення і діти” складна і багатопланова. Психологи і медики зазвичай наголошують на шкоді, яку приносить дітям звичка проводити час біля екрану.
Фахівці вважають, що „телеманія” в дошкільному віці призводить до зниження уваги і погіршує здатність дитини до спілкування. Надмірне „вживання” телепродукту юною особистістю спричиняє не лише схильність до зайвої ваги, але й виховує з неї пасивного споживача.
Ще одна проблема – це насильство на екрані. Воно вкрай негативно впливає на нестійку дитячу психіку. Дитина стає несприйнятливою не лише до екранного, але і до реального насильства, агресивність перетворюється на норму.
Перелік негативних наслідків дитячої телеманії можна було б продовжувати. Але від реалій життя нікуди не дінешся. Телебачення стало невід’ємною частиною сучасного світу. Саме тому так потрібні хороші інформаційні, пізнавальні, навчальні, навіть розважальні дитячі передачі.
З цього погляду український національний телепростір – це суцільна пустеля. „Вечірня казка” на Першому національному, „Найрозумніший” на „1+1”, вряди-годи старі совєтські дитячі фільми та зарубіжні мульсеріали на інших каналах - от і все українське телебачення для дітей.
Але і керівники вітчизняних телеканалів, і державні мужі, які мали б опікуватися національними інтересами, і пересічні батьки забувають дуже важливу і, як на мене, засадничу істину. Телебачення нині – це потужний фактор масової культури. І саме воно значною мірою формує свідомість і особистість, менталітет і національну ідентичність наших дітей.
Це вже давно зрозуміли в країнах Заходу, тому там і працює потужна телеіндустрія, що виховує в дітях потяг до знань і повагу до національних цінностей. А от вітчизняні телеканали з ранку до ночі крутять американські бойовики, латиноамериканські серіали та розважальні шоу з російськими поп-зірками. І за відсутності власних дитячих передач і вітчизняних телегероїв, які так потрібні кожному малюкові, наші діти виховуються на чужих зразках. То про яке формування національної самосвідомості може йти мова?
Ірина Біла: “Віконечко у духовний сміттєпровід” – так вже стигли охрестити вітчизняне телебачення. І саме цим сміттєвим смородом змушені дихати і споглядати його українські діти.
Але невже ж державні мужі й справді такі збайдужілі до українського майбуття і жодним чином не прагнуть виправити ситуацію? З’ясувати це в законодавця, чиновника та високого посадового телевізійника взявся мій київський колега Олекса Починок.
Олекса Починок: Не можна сказати, що законодавці геть сидять, склавши руки. Але їхні ініціативи наштовхуються на опір.
Говорить член Комітету ВР з питань культури і духовності Лесь Танюк.
Лесь Танюк: Коли ми формували канал “Культура”, то в ньому обов’язково мусила бути третина як виховання, так культура, діти. Йому не хочуть давати вигідного часу, а ставлять його в 3-4 години ночі. А про дітей вже й розмови немає.
Олекса Починок: Виявляється, все ж таки був масштабний проект дитячого телебачення з виходом на супутник. Але знову ж таки зусилля ці не призвели ні до чого.
Говорить голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.
Ще одна проблема – це насильство на
екрані.
Віталій Шевченко: Національна рада наближалася до того, щоб створити таке ТБ і спробувала оголосити конкурс, створивши у такий спосіб кабельний канал.
Але з того конкурсу нічого не вийшло, оскільки, відома компанія “Астра-ТВ” чи “КРТ” попри те, що був визначений переможець конкурсу, відсудила ці частоти. Тоді це все легко робилося.
Олекса Починок: Головною причиною незацікавленості виробляти якісний продукт називають неприбутковість дитячих програм, виробництво яких коштує дорожче, аніж програм для дорослих.
А що стосується Національного телебачення, яке виробляє найбільше продукту такого роду, то це майже голий ентузіазм. Єдиний вихід, і про це говорять більшість телевізійників, дозволити розміщувати у дитячих передачах рекламу.
Говорить директор програм для дітей та юнацтва “Національної телекомпанії України” Марія Литвиненко.
Марія Литвиненко: Скажімо, хоча б до і після дитячих програм. А кошти ці пустити на розвиток програм.
Олекса Починок: Із цим не погоджується голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко. І вважає, що це ситуації не порятує.
Віталій Шевченко: Я категорично проти як щодо використання дітей у рекламі, так і реклами для дітей, тому що реклама – це дуже специфічна річ і нав’язувати її дитині, в якої несформоване відчуття і сприйняття світу, - це було б неправильно.
Олекса Починок: Ну, а законодавець Лесь Танюк бачить інший вихід: просто змусити законом транслювати дитячі програми.
Лесь Танюк: Проблема навіть не стільки в рекламі. Проблема в тому, щоб телестудії мали б жорстку установку. Тоді можна говорити і про окремий різновид квоти для дитячих передач.
Олекса Починок: До речі, в Росії пішли цим шляхом, встановивши обов’язковий відсоток мовлення для дитячих програм. Але якось вирішили перевірити, чи канали дотримується цієї квоти. І виявили, що ніяк.
Втім, є ще один спосіб. Очевидність його просто вражаюча.
Марія Литвиненко: Я знаю, що не тільки в Естонії, а й в інших країнах світу є таке, що відсоток від горілчаних, сигаретних реклам відраховують на розвиток проектів, які потребують в першу чергу підтримки.
Лесь Танюк: Це такі колосальні гроші, що вони в 2-3 рази більші, ніж бюджет річний всієї культури. В жодному з законів, які ми приймаємо, немає пільгових речей про культуру – вони відразу ж вилучаються з культурних постанов.
Себто це хороша ідея, але вона потребує цілковито іншого обличчя нашої влади.
Олекса Починок: Що ця проблема вже перезріла – це визнають усі, але особливого ворушіння у цьому напрямку ані з боку політиків, ані громадськості не помітно.
Ірина Біла: Утім, стверджувати, що громадськість не намагається вплинути на українське телебачення, було б перебільшенням.
Скажімо, вже кілька років Телеглядацька асоціація батьків України намагається зробити український телеефір менш шкідливим для дітей. Для їхнього психічного і навіть фізичного здоров’я.
Говорить лідер організації Максим Ростоцький.
Максим Ростоцький: Дуже багато є таких речей, які не слід дітям бачити, слухати, оскільки дуже багато існує випадків, зафіксованих як в психіатрії, так і в медицині, коли ці речі негативно відображаються на психіці дитини і спонукають її до негативних вчинків. Також це може бути і здійснення тяжких і навіть особливо тяжких злочинів.
Такі випадки були і в Україні. Наприклад, після перегляду таких художніх фільмів, як “Бригада”, “Кріт”, були зафіксовані МВСУ випадки, коли неповнолітні скоювали злочин під впливом інформації, яку вони отримали з тих фільмів. Через що ці злочини мали навіть особливо тяжкий характер, такий як вбивство.
Ірина Біла: “Поведінка дітей після перегляду фільмів з елементами насильства стає зовсім іншою,” - стверджують в Американській психологічній асоціації. Вони стають значно непертимішими і агресивнішими за своїх ровесників.
Однією з небагатьох телепрограм для дітлахів, яку можна споглядати з блакитних екранів, - це “Вечірня казка”. Ще донедавна на УТ-1 її вела Алла Мігай.
Поцікавитися її думкою щодо особливостей ведення дитячих телепрограм та якістю загалом дитячого телеефіру вирішила Євгенія Вятчанінова.
Євгенія Вятчанінова: Пані Алло, що гальмує розвиток дитячих програм на українському ТБ?
Алла Мігай: Дитяче ТБ вважається не прибутковим для телекомпаній.
Для того, щоб зробити якісну дитячу передачу, потрібні кошти набагато більші, аніж для дорослої програми. Дитяча програма має бути яскравою, музичною, сонячною, надсучасною. Таких коштів державне ТБ не виділяє, спонсорів знайти під дитячі проекти теж дуже важко.
Євгенія Вятчанінова: Який формат дитячої телепередачі, на Вашу думку, найбільш прийнятний сьогодні для маленьких глядачів?
Алла Мігай та її казкові герої.
Алла Мігай: Для найменших – це “Вечірня казка”. По-перше, казка має не тільки розважальну мету, вона ще й повинна виховувати дитину, у казці завжди закладена якась мудрість народна або література цікава для дитини, повчальна.
Я коли робила свої казки, то я ще насичувала їх музикою, в кожній моїй казці звучали дитячі пісні.
Треба знайти жанр цікавий для дітей. Це може бути або казковий, або пригодницький, веселий жанр – гра, щоб діти сприймали гру і грали разом з тими, хто виробляє дитячі програми, тоді у нас буде і глядач, і в каналу буде рейтинг.
У мене є думки щодо створення дитячого телевізійного каналу. Мені здається, що на великих каналах, дійсно, дитячі програми заважають заробляти гроші. Головне – це новини, спортивні програми, показ фільмів. На все це можна знайти рекламодавця-спонсора.
Якби це був дитячий канал, те, що існує в усьому світі, в будь-якій країні існує дитяче ТБ. Вони по-різному називаються, але вони насичені саме дитячими програмами. Це можуть бути дуже різноманітні програми: і спортивні, і музичні, і концерти, і фестивалі, і, звичайно, освітні програми для дітей.
Ірина Біла: Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж стати дорослими. І якщо ми хочемо порушити цей порядок, ми спричинимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і незабаром зіпсуються. “Дайте дитинству визріти в дітях,” - казав Жан-Жак Руссо. А зробити це без казок, дитячих ігор, зрештою, без дитячих телепрограм навряд чи можливо. І державним мужам варто замислитися: чи поповнювати телевізійні кишені сьогодні, чи втратити ціле покоління завтра, і не лише покоління?
Які наслідки такого “споглядання”? Чому в Україні обмаль дитячих телепрограм?
Понад три години проводить щодня біля
телевізора середньостатистична
українська дитина.Олексик: Ні, не страшно, бо їх не вбивають, вони просто падають, а замість крові червона фарба виливається з мішечків.
Ірина Біла: Диван навпроти телевізора найулюбленіше його місце в квартирі. Сидить там, допоки мама не прожене.
Олексик: Я майже все дивлюся: і мультики, і фільми. Гонки дивлюся, “Беверлі Хілз”. Іноді я дивлюся те, що й мама дивиться.
Ірина Біла: Сучасні українські діти споглядають з телеекранів в основному так звані “мильні” серіали у стилі “Кармеліта” та бойовики на кшталт російської “Бригади”. Не байдужі вони і до інших телепроектів, розрахованих на дорослу аудиторію. Зокрема, за даними соціологічних досліджень, проведених Агенцією дитячого маркетингу Kids Market Consulting, однією з найулюбленіших у дітлахів є програма “Вікна” Дмитра Нагієва.
Говорить керівник агенції Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Діти взагалі дивляться доросле телебачення. Весь прайм-тайм сьогодні зайнятий суто дорослими програмами. Часто це такі шоу, які взагалі дітям не дуже треба було б дивитися.
Ми довгий час проводили дослідження і бачили, що найпопулярніша програма у дітей – це, наприклад, “Вікна” з Дмитром Нагієвим.
Ви самі розумієте, що це не зовсім дитяча тематика, але у дітей сьогодні на українському телебаченні не дуже великий вибір. Жодної дитячої програми діти не підкреслювали, як своєї улюбленої.
Ірина Біла: Чому ж так проблематично робити національний дитячий телепродукт? Адже попит на нього є і аудиторія численна. Відповідь традиційна: брак коштів. Так каже Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Сьогодні виробляти дитячий продукт самим телекомпаніям дуже невигідно. Діти мають доступ до Інтернету, вони дивляться супутникове телебачення, де бачать дуже прикольні, красиві зразки мультфільмів, які дуже дорого сьогодні виробляти в Україні, і ніхто цим не займається.
Для того, щоб конкурувати з цим, потрібно пропонувати дітям якісний продукт. Телебачення сьогодні не буде самостійно вкладати гроші в якісний продукт, бо він не окуповується.
Ірина Біла: Зазвичай телепрограми окуповуються за рахунок реклами, але в дитячих програмах вона заборонена.
Абсолютно логічним тут би виглядала допомога держави, бо ж куди тоді вкладати гроші, як у не у виховання майбутніх поколінь? Запитує Наталія Березовська.
Наталія Березовська: Держава наша в цій ситуації взагалі нічого не робить. І постає таке питання: “Чи потрібні цій державі завтра діти, які будуть виховані на якихось прикладах?” Або ж вони будуть рости тільки на іноземних прикладах, тому що вони будуть переважати своєю якістю.
Думаю, що у міністерств є якісь гроші на розвиток. Ніж витрачати ці гроші на проведення якихось свят на вулицях, краще було б спрямувати ці гроші на якісний телепродукт, який побачать діти.
Ірина Біла: Байдужість держави до дитячого телебачення непокоїть і мою колегу Інну Набоку. Але спочатку її розповідь про вплив телебачення на психіку та виховання дитини.
Інна Набока: Тема „Телебачення і діти” складна і багатопланова. Психологи і медики зазвичай наголошують на шкоді, яку приносить дітям звичка проводити час біля екрану.
Фахівці вважають, що „телеманія” в дошкільному віці призводить до зниження уваги і погіршує здатність дитини до спілкування. Надмірне „вживання” телепродукту юною особистістю спричиняє не лише схильність до зайвої ваги, але й виховує з неї пасивного споживача.
Ще одна проблема – це насильство на екрані. Воно вкрай негативно впливає на нестійку дитячу психіку. Дитина стає несприйнятливою не лише до екранного, але і до реального насильства, агресивність перетворюється на норму.
Перелік негативних наслідків дитячої телеманії можна було б продовжувати. Але від реалій життя нікуди не дінешся. Телебачення стало невід’ємною частиною сучасного світу. Саме тому так потрібні хороші інформаційні, пізнавальні, навчальні, навіть розважальні дитячі передачі.
З цього погляду український національний телепростір – це суцільна пустеля. „Вечірня казка” на Першому національному, „Найрозумніший” на „1+1”, вряди-годи старі совєтські дитячі фільми та зарубіжні мульсеріали на інших каналах - от і все українське телебачення для дітей.
Але і керівники вітчизняних телеканалів, і державні мужі, які мали б опікуватися національними інтересами, і пересічні батьки забувають дуже важливу і, як на мене, засадничу істину. Телебачення нині – це потужний фактор масової культури. І саме воно значною мірою формує свідомість і особистість, менталітет і національну ідентичність наших дітей.
Це вже давно зрозуміли в країнах Заходу, тому там і працює потужна телеіндустрія, що виховує в дітях потяг до знань і повагу до національних цінностей. А от вітчизняні телеканали з ранку до ночі крутять американські бойовики, латиноамериканські серіали та розважальні шоу з російськими поп-зірками. І за відсутності власних дитячих передач і вітчизняних телегероїв, які так потрібні кожному малюкові, наші діти виховуються на чужих зразках. То про яке формування національної самосвідомості може йти мова?
Ірина Біла: “Віконечко у духовний сміттєпровід” – так вже стигли охрестити вітчизняне телебачення. І саме цим сміттєвим смородом змушені дихати і споглядати його українські діти.
Але невже ж державні мужі й справді такі збайдужілі до українського майбуття і жодним чином не прагнуть виправити ситуацію? З’ясувати це в законодавця, чиновника та високого посадового телевізійника взявся мій київський колега Олекса Починок.
Олекса Починок: Не можна сказати, що законодавці геть сидять, склавши руки. Але їхні ініціативи наштовхуються на опір.
Говорить член Комітету ВР з питань культури і духовності Лесь Танюк.
Лесь Танюк: Коли ми формували канал “Культура”, то в ньому обов’язково мусила бути третина як виховання, так культура, діти. Йому не хочуть давати вигідного часу, а ставлять його в 3-4 години ночі. А про дітей вже й розмови немає.
Олекса Починок: Виявляється, все ж таки був масштабний проект дитячого телебачення з виходом на супутник. Але знову ж таки зусилля ці не призвели ні до чого.
Говорить голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко.
Ще одна проблема – це насильство на
екрані.Але з того конкурсу нічого не вийшло, оскільки, відома компанія “Астра-ТВ” чи “КРТ” попри те, що був визначений переможець конкурсу, відсудила ці частоти. Тоді це все легко робилося.
Олекса Починок: Головною причиною незацікавленості виробляти якісний продукт називають неприбутковість дитячих програм, виробництво яких коштує дорожче, аніж програм для дорослих.
А що стосується Національного телебачення, яке виробляє найбільше продукту такого роду, то це майже голий ентузіазм. Єдиний вихід, і про це говорять більшість телевізійників, дозволити розміщувати у дитячих передачах рекламу.
Говорить директор програм для дітей та юнацтва “Національної телекомпанії України” Марія Литвиненко.
Марія Литвиненко: Скажімо, хоча б до і після дитячих програм. А кошти ці пустити на розвиток програм.
Олекса Починок: Із цим не погоджується голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Віталій Шевченко. І вважає, що це ситуації не порятує.
Віталій Шевченко: Я категорично проти як щодо використання дітей у рекламі, так і реклами для дітей, тому що реклама – це дуже специфічна річ і нав’язувати її дитині, в якої несформоване відчуття і сприйняття світу, - це було б неправильно.
Олекса Починок: Ну, а законодавець Лесь Танюк бачить інший вихід: просто змусити законом транслювати дитячі програми.
Лесь Танюк: Проблема навіть не стільки в рекламі. Проблема в тому, щоб телестудії мали б жорстку установку. Тоді можна говорити і про окремий різновид квоти для дитячих передач.
Олекса Починок: До речі, в Росії пішли цим шляхом, встановивши обов’язковий відсоток мовлення для дитячих програм. Але якось вирішили перевірити, чи канали дотримується цієї квоти. І виявили, що ніяк.
Втім, є ще один спосіб. Очевидність його просто вражаюча.
Марія Литвиненко: Я знаю, що не тільки в Естонії, а й в інших країнах світу є таке, що відсоток від горілчаних, сигаретних реклам відраховують на розвиток проектів, які потребують в першу чергу підтримки.
Лесь Танюк: Це такі колосальні гроші, що вони в 2-3 рази більші, ніж бюджет річний всієї культури. В жодному з законів, які ми приймаємо, немає пільгових речей про культуру – вони відразу ж вилучаються з культурних постанов.
Себто це хороша ідея, але вона потребує цілковито іншого обличчя нашої влади.
Олекса Починок: Що ця проблема вже перезріла – це визнають усі, але особливого ворушіння у цьому напрямку ані з боку політиків, ані громадськості не помітно.
Ірина Біла: Утім, стверджувати, що громадськість не намагається вплинути на українське телебачення, було б перебільшенням.
Скажімо, вже кілька років Телеглядацька асоціація батьків України намагається зробити український телеефір менш шкідливим для дітей. Для їхнього психічного і навіть фізичного здоров’я.
Говорить лідер організації Максим Ростоцький.
Максим Ростоцький: Дуже багато є таких речей, які не слід дітям бачити, слухати, оскільки дуже багато існує випадків, зафіксованих як в психіатрії, так і в медицині, коли ці речі негативно відображаються на психіці дитини і спонукають її до негативних вчинків. Також це може бути і здійснення тяжких і навіть особливо тяжких злочинів.
Такі випадки були і в Україні. Наприклад, після перегляду таких художніх фільмів, як “Бригада”, “Кріт”, були зафіксовані МВСУ випадки, коли неповнолітні скоювали злочин під впливом інформації, яку вони отримали з тих фільмів. Через що ці злочини мали навіть особливо тяжкий характер, такий як вбивство.
Ірина Біла: “Поведінка дітей після перегляду фільмів з елементами насильства стає зовсім іншою,” - стверджують в Американській психологічній асоціації. Вони стають значно непертимішими і агресивнішими за своїх ровесників.
Однією з небагатьох телепрограм для дітлахів, яку можна споглядати з блакитних екранів, - це “Вечірня казка”. Ще донедавна на УТ-1 її вела Алла Мігай.
Поцікавитися її думкою щодо особливостей ведення дитячих телепрограм та якістю загалом дитячого телеефіру вирішила Євгенія Вятчанінова.
Євгенія Вятчанінова: Пані Алло, що гальмує розвиток дитячих програм на українському ТБ?
Алла Мігай: Дитяче ТБ вважається не прибутковим для телекомпаній.
Для того, щоб зробити якісну дитячу передачу, потрібні кошти набагато більші, аніж для дорослої програми. Дитяча програма має бути яскравою, музичною, сонячною, надсучасною. Таких коштів державне ТБ не виділяє, спонсорів знайти під дитячі проекти теж дуже важко.
Євгенія Вятчанінова: Який формат дитячої телепередачі, на Вашу думку, найбільш прийнятний сьогодні для маленьких глядачів?
Алла Мігай та її казкові герої.Я коли робила свої казки, то я ще насичувала їх музикою, в кожній моїй казці звучали дитячі пісні.
Треба знайти жанр цікавий для дітей. Це може бути або казковий, або пригодницький, веселий жанр – гра, щоб діти сприймали гру і грали разом з тими, хто виробляє дитячі програми, тоді у нас буде і глядач, і в каналу буде рейтинг.
У мене є думки щодо створення дитячого телевізійного каналу. Мені здається, що на великих каналах, дійсно, дитячі програми заважають заробляти гроші. Головне – це новини, спортивні програми, показ фільмів. На все це можна знайти рекламодавця-спонсора.
Якби це був дитячий канал, те, що існує в усьому світі, в будь-якій країні існує дитяче ТБ. Вони по-різному називаються, але вони насичені саме дитячими програмами. Це можуть бути дуже різноманітні програми: і спортивні, і музичні, і концерти, і фестивалі, і, звичайно, освітні програми для дітей.
Ірина Біла: Природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж стати дорослими. І якщо ми хочемо порушити цей порядок, ми спричинимо скороспілі плоди, які не матимуть ні зрілості, ні смаку і незабаром зіпсуються. “Дайте дитинству визріти в дітях,” - казав Жан-Жак Руссо. А зробити це без казок, дитячих ігор, зрештою, без дитячих телепрограм навряд чи можливо. І державним мужам варто замислитися: чи поповнювати телевізійні кишені сьогодні, чи втратити ціле покоління завтра, і не лише покоління?
