Сам він того дня перебував у Петербурзі і там у придворній церкві отримав від Єлизавети гетьманські клейноди та склав їй присягу: «Присягаюся бути вірним, добрим і слухняним рабом та підданцем, і народ малоросійський до вірності та послуху приводити».
Оселившись у Глухові, Розумовський провів фінансову, судову і військову реформи, домігся від російського Сенату заборони на закріпачення українських селян та запровадив з’їзди козацької старшини для обговорення державних справ. Він хотів перенести свою столицю до мазепинського Батурина, збирався відкрити там університет і, за словами сучасників, взагалі намагався перетворити Батурин на «маленький Петербурґ». Проте реформи Розумовського суперечили політиці імператриці Катерини Другої, яка мала на меті ліквідувати автономію Гетьманщини.
«Відомо всім, що Росія від того народу за останнього гетьманського правління майже і зовсім ніякої користі не мала».
У вересні 1763 року старшинська Рада у Глухові звернулася до Катерини з проханням відновити договірні відносини Гетьманщини з Російською імперією та зробити посаду гетьмана спадковою у роді Розумовських. У відповідь імператриця наказала гетьману прибути до Петербурґа і наприкінці лютого 1764 року примусила його зректися булави. А 10 листопада Катерина видала указ про скасування посади гетьмана.
«Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і навіть сама назва гетьманів зникли, а не те, щоб якась особа була вибрана на цей уряд».
Катерина призначила Розумовському значну пенсію, однак заборонила йому жити в Україні. Відтак, Кирило Розумовський мешкав у Росії та за її кордоном і тільки останні 10 років свого життя провів у Батурині.