Такі люди знайомі кожному, а може, ми й самі належимо до їх числа. Єдиною їхньою пристрастю є праця. У них немає інших інтересів і захоплень. Їм не потрібні вихідні та відпустки. А якщо хтось або щось заважає їм віддаватися справі, вони сердяться і дратуються. Часом їхня поведінка справді схожа на поведінку людей із залежністю. Тож за аналогією з алкоголіками їх дещо іронічно називають трудоголіками. Але для багатьох це дійсно серйозна психологічна проблема.
Працьовитість, захопленість своєю справою – річ чудова. Але працьовита людина тим і відрізняється від трудоголіка, що працює з певною метою. Вона хоче досягти успіху чи якогось конкретного результату, врешті-решт, просто добре заробити і скористатися матеріальними плодами своєї праці. А от для трудоголіка самодостатнім є сам процес праці. Він не рахується ні з часом, ні зі втомою, ні з іншими людьми. Зрозуміло, що така ненормована і надмірна праця нерідко призводить до фізичного і емоційного виснаження, до соматичних захворювань, депресій та інших психічних проблем. А також – серйозних ускладнень у родині. Якщо, звичайно, родина є, бо часто-густо трудоголіками стають саме одинаки, і важко визначити, що тут первинне.
Трудоголізм, мабуть, не можна назвати хворобою в повному сенсі слова
Але у будь-кому випадку, щоб вирішити проблему, слід розібратися в її причинах. Адже більшість з нас чудово розуміє, що для гармонії в житті замало лише праці. Чому ж ми часом так себе обмежуємо? Часто трудоголіками стають справді самотні люди. Або такі, що мають труднощі в спілкуванні і не знаходять порозуміння з іншими поза професійною сферою, невпевнені в собі, занадто сором’язливі. І тоді, щоб позбутися трудоголізму, їм слід вирішувати саме ці психологічні проблеми. Ще одна, не менш поширена причина „втечі в працю” вже людей сімейних – це коли в родині їх не розуміють, не хвалять. Тоді єдиним джерелом визнання і позитивних емоцій для них стає робота. Їм просто не хочеться повертатися додому, де ними завжди незадоволені, тоді як на роботі гідно поціновують. Тому навряд чи можна зарадити трудоголізму простими порадами не думати про роботу у вільний час чи побільше спілкуватися з родиною. А от ставлення інших може зробити багато. Якщо вам не подобається, що хтось із ваших близьких „став справжнім трудоголіком”, подумайте, може, ви самі посприяли цьому? І можливо, якщо ви будете дійсно цікавитися його думками і справами, цінувати його особистість, якщо дома він буде зустрічати таке ж визнання і повагу, як на роботі, то і „втікати” у працю йому буде непотрібно?
Працьовитість, захопленість своєю справою – річ чудова. Але працьовита людина тим і відрізняється від трудоголіка, що працює з певною метою. Вона хоче досягти успіху чи якогось конкретного результату, врешті-решт, просто добре заробити і скористатися матеріальними плодами своєї праці. А от для трудоголіка самодостатнім є сам процес праці. Він не рахується ні з часом, ні зі втомою, ні з іншими людьми. Зрозуміло, що така ненормована і надмірна праця нерідко призводить до фізичного і емоційного виснаження, до соматичних захворювань, депресій та інших психічних проблем. А також – серйозних ускладнень у родині. Якщо, звичайно, родина є, бо часто-густо трудоголіками стають саме одинаки, і важко визначити, що тут первинне.
Трудоголізм, мабуть, не можна назвати хворобою в повному сенсі слова
Але у будь-кому випадку, щоб вирішити проблему, слід розібратися в її причинах. Адже більшість з нас чудово розуміє, що для гармонії в житті замало лише праці. Чому ж ми часом так себе обмежуємо? Часто трудоголіками стають справді самотні люди. Або такі, що мають труднощі в спілкуванні і не знаходять порозуміння з іншими поза професійною сферою, невпевнені в собі, занадто сором’язливі. І тоді, щоб позбутися трудоголізму, їм слід вирішувати саме ці психологічні проблеми. Ще одна, не менш поширена причина „втечі в працю” вже людей сімейних – це коли в родині їх не розуміють, не хвалять. Тоді єдиним джерелом визнання і позитивних емоцій для них стає робота. Їм просто не хочеться повертатися додому, де ними завжди незадоволені, тоді як на роботі гідно поціновують. Тому навряд чи можна зарадити трудоголізму простими порадами не думати про роботу у вільний час чи побільше спілкуватися з родиною. А от ставлення інших може зробити багато. Якщо вам не подобається, що хтось із ваших близьких „став справжнім трудоголіком”, подумайте, може, ви самі посприяли цьому? І можливо, якщо ви будете дійсно цікавитися його думками і справами, цінувати його особистість, якщо дома він буде зустрічати таке ж визнання і повагу, як на роботі, то і „втікати” у працю йому буде непотрібно?