Застигла оригінальність. В Черкасах у День Сміху відкриють пам’ятник самогонному апарату.

ПОЛТАВСЬКі ГАЛУШКИ

Пам’ятник національній страві – полтавським галушкам стоїть зовсім не в центрі Полтави. Туди можна доїхати на машині або дійти пішки. У будь-якому разі, кажуть місцеві жителі, туристам такі окраїни зазвичай не показують. Але вже майже рік там із задоволенням гуляють закохані – довкола пам’ятника збудовані кілька білих альтанок.

На метровому підйомі – тарілка з галушками та ложка. Діаметр тарілки та довжина ложки – два метри. Ліворуч від галушок – музей Котляревського, у подвір’ї, де жив письменник. Праворуч – церква. Деякі полтавці вважають, що такому жартівливому пам’ятнику не місце біля храму і навіть ходять чутки, що галушки згодом переїдуть в інший район міста.

ПАМ’ЯТНИКИ КИЄВА

Оригінальними пам’ятниками може похвалитися і столиця – на вулиці Прорізній у самому центрі Києва з 1998 року є пам”ятник коту Пантелеймону. Є три версії легенди про заслуги кота перед людством.

Перша – ніби у таверні “Пантагрюель”(кіт є символом ресторану, біля якого стоїть пам”ятник) вночі сталася пожежа. Кіт розбудив людей, вони встигли вийти на вулицю, а тваринка загинула...

Друга – нібито кіт просто був улюбленцем відвідувачів “Пантагрюелю”, і коли він помер, народна любов вилилася бронзою у пам’ятник.

І третя – ніби один бізнесмен дуже сумував, коли загинув його улюбленець. І увічнив його у бронзі. Щодо останньої версії, можна було б посумніватися, адже раніше, за СРСР, місце для пам’ятника визналося на державному рівні – документи та проекти монументів перевіряли на рівні міністерств культури та архітектури. Але зараз - питаннями облаштунку міста опікується його влада. Відтак, констатує директор Інституту археології Академії Наук України Петро Толочко, пам’ятники ставлять нині хто завгодно і де завгодно. Тому версія появи бронзового Пантелеймона від великої любові свого господаря-бізнесмена не така вже й нереальна.



ЗАПОРУКА УСПІХУ У ШОУ-БІЗНЕСІ – ЛЕГЕНДА!

У Черкасах поряд із пам''ятником українському варенику, що стоїть біля входу в один із готелів, з’явиться пам''ятник самогонному апарату. На Донбасі вже є пам”ятник “човнику” – він увічнив людей, котрі у важкі дев’яності роки їздили за речами у Польщу, а потім продавали їх на місцевих ринках. “Човники” – так називали цих перекупників– були постійними клієнтами поїздів Львів-Донецьк, а їхні сумки жартома називали “мрією окупанта” – величезні, вони займали чимало місця у вагонах.

А от у багатому на архітектурні родзинки Львові бракує пам’ятника, який би викликав сміх та пожвавлення серед туристів, констатує кореспондентка Радіо Свобода Галина Терещук. На околиці така архітектурна забава є – пам’ятник роялю. Він розбитий і поламаний і на думку його творців, має символізувати стан української культури.

А от у самому місті такої “перлинки” немає. Якщо чогось не вистачає... його треба вигадати, вирішили львів’яни і придумали легенду навколо одного з пам’ятників. Не так давно у місті встановили пам’ятник художнику-примітивісту лемкові Никифору. Але художник і гадки не мав, що туристок приваблюватиме... його палець, піднятий догори! Екскурсоводи розповідають гостям міста: якщо доторкнутися до пальця, то слід очікувати поповнення родини.

Закордоном оригінальних пам’ятників не менше, ніж в Україні. Наприклад, у сусідній Росії є пам’ятник герою відомої пісні Чижику-Пижику і архітектурна композиція на честь водопроводу. А у Празі розташований пам’ятник повії. Його поставив біля своєї майстерні, у спальному районі, на околиці чеської столиці, автор цієї архітектурної композиції.

Офіційна назва пам’ятника “Лавка гріха”. А серед пражан називають: “Пам''ятник шлюсі”. Чимало городян вважають його вульгарщиною та порнографією. Ще є у Празі такий пам''ятник. Він має політичний підтекст – якщо залізти по драбині та зазирнути у щілину, то можна побачити портрети чеських політиків.

МОНУМЕНТИ НЕ В МОДІ

В Україні з’явилася ціла купа “оригінальних” пам’ятників, констатує Олена Титова, директор Центру пам”яткознавства при Академії Наук України. Архітектори це називають навіть не пам’ятниками, а парковою скульптурою. І це дивно бачити багатьом українцям, адже після жовтневої революції було вирішено не засмічувати вулиці міст неідеологічними пам’ятниками. Тепер же, за словами Тетяни Титової, можна поставити пам”ятник кому і чому завгодно. І навіть можна мати зиск з того. Прикладом цього – скульптура ніжинського огірка, який приносить славу місту і популярність торговій марці.

Але архітектори все ж за те, щоб ретельніше відбирати претендентів на пам’ятку міста. Оскільки іноді якість таких паркових скульптур його не прикрашає.

Аудіозапис програми. Перший випуск: Аудіозапис програми. Другий випуск: