Театр політичного абсурду?

Театр абсурду, опера, серіал, соціальна драма, казка – далеко не повний перелік жанрів, якими театральні діячі та прості громадяни на прохання Радіо Свобода намагались охарактеризувати політичні процеси в країні. Режисерові Сергію Проскурні вони нагадують фальшивий епос. Проявляється він, на думку митця, у “несправжньому” Майдані.

“...залучена величезна масовка, на відміну від 2004-го, вона професіоналізована, люди, які стоять на Майдані, в основному, одержують кошти за свою роботу. Вони мусять виконувати певні ритмічні рухи, вигукувати слогани і, власне, працювати як масовка”.

Режисер київського театру “Дах” Владислав Троїцький з театром політику порівнює неохоче – адже, на його думку, тут працюють погані актори і режисери. Троїцький каже, що сучасні актори-політики та їхні прихильники “не вірять і не люблять” .

“Задіяні надто великі гроші, тому все-таки це не абсурд. Це жорстка соціальна драма.”

Книговидавець Віталій Капранов взагалі відмовився проводити паралель між українською політикою і мистецтвом, оскільки, на його думку, така паралель – плювок в обличчя театру. На думку Капранова, не можна порівнювати політику з жодним театральним або літературним образом, оскільки те, що сьогодні відбувається, – це насильство над глядачем.

“Тут ніякого мистецтва немає, оскільки бездарні люди роблять бездарні речі ... немає режисера, дуже погані актори, і взагалі, як видовище — дуже слабо. Вони ображають публіку, тобто нас, вони ображають одне одного самим фактом свого існування.”

Українські політики вже кілька разів ставали героями справжніх казок або сюжетів. Здебільшого гумористичних. Журналіст Сергій Рахманін свого часу опублікував книжку з казками про український політикум, частина з них була у жанрі мікро-п’єс. Але тодішнє протистояння журналіста надихало, на відміну від нинішнього.

“Мені про цю ситуацію і казку писати не хотілося б. Це все вторинне, абсолютно штучне і неприродне. Якщо раніше було реальне протистояння, то зараз воно все-таки фантомне”

“Чи буде щасливий кінець?” – запитання, яке, напевно, тривожить переважну більшість глядачів, незалежно від жанрових чи стилістичних уподобань. Зараз, принаймні формально, фінальну гирку на ваги справедливості має покласти Конституційний Суд. Як сприймуть його рішення учасники конфлікту – прогнозувати важко, вважає філософ Антон Сенько, адже саме рішення може бути “і вовкам, і вівцям”.

“...у такому разі рішення суду спонукатиме обидві сторони до подальшого протиборства...однак, зважаючи, що представники обох сторін належать до одного класу (всі вони пов’язані з фінансово-промисловими угрупованнями), можна сподіватися на досягнення компромісу. Потрібно дочекатись появи резолюції ПАРЄ, тому що жодна зі сторін не візьме на себе відповідальність нехтувати європейською думкою.”

Сьогодні від Конституційного Суду українці сподівались отримати остаточний вердикт і крапку у справі, однак не дочекались – висновок має з’явитись лише 27-го квітня. Один із головних героїв п’єси зник за лаштунками. Власне, і решта “дійових осіб” теж сьогодні стояли далеко від місця, де мала відбутись розв’язка: і президент Ющенко, і прем’єр Янукович були у Брюсселі...

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина: