Про етичні норми, якими керувалися журналісти, оприлюднюючи цю інформацію, Радіо Свобода розмовляло із колишнім президентом телеканалу NBC Річардом Волдом. Наше перше запитання, чому телеканал вирішив продемонструвати відеозаписи вбивці, він відповів:
РВ: Коли ми отримали матеріали, ми не знали нічого про вбивцю, окрім того, що він справді хвора людина. Матеріали, які ми отримали, свідчать про ступінь його хвороби і демонструють його думки. Це новина. Це нова інформація. І це пояснює причини, з яких він скоїв злочин. Не усіх причин, але його особистих причин. Тому це складає новину і відповідає інтересу громадськості.
РС: А що Ви можете сказати шефу поліції штату Вірджинія та родичам і друзям загиблих, які були занепокоєні демонстрацією відеозаписів?
РВ: Я їх розумію, це справді викликає занепокоєння. Хоча я не думаю, що це була реакція усіх родичів, адже дехто напевно хотів би знати більше про вбивцю їхніх близьких. Дехто хотів зрозуміти, про що саме він думав у цей час. Тому не усі напевно були занепокоєні, але у декого було відчуття невдоволення. І мені дуже шкода. Безперечно, ті, хто втратив дітей в Іраку, вони занепокоєні фотографіями чи заявами бойовиків. Але це не причина, через яку ми повинні відмовляти широкій громадськості у забезпеченні її права знати. Саме цим керуються журналісти, коли ухвалюють своє рішення, що саме повинна знати громадськість.
РС: Але дехто вважає, що демонстрація цих відеоматеріалів може підштовхнути інших потенційних злочинців до скоєння схожих злочинів.
РВ: Безперечно. Але що ж ми тоді не повинні повідомляти нічого з того, що говорять інші вбивці чи ґвалтівники? Ми не повинні нічого про них говорити тільки через наш страх, що з’являться їхні імітатори? Це нонсенс. Потенційні імітатори вже мають достатньо інформації з першого ж дня після злочину. Але якщо ви хочете,щоб суспільство зрозуміло причини цього злочину, ви повинні повідомляти усе, що допомагатиме йому у цьому.
РВ: Коли ми отримали матеріали, ми не знали нічого про вбивцю, окрім того, що він справді хвора людина. Матеріали, які ми отримали, свідчать про ступінь його хвороби і демонструють його думки. Це новина. Це нова інформація. І це пояснює причини, з яких він скоїв злочин. Не усіх причин, але його особистих причин. Тому це складає новину і відповідає інтересу громадськості.
РС: А що Ви можете сказати шефу поліції штату Вірджинія та родичам і друзям загиблих, які були занепокоєні демонстрацією відеозаписів?
РВ: Я їх розумію, це справді викликає занепокоєння. Хоча я не думаю, що це була реакція усіх родичів, адже дехто напевно хотів би знати більше про вбивцю їхніх близьких. Дехто хотів зрозуміти, про що саме він думав у цей час. Тому не усі напевно були занепокоєні, але у декого було відчуття невдоволення. І мені дуже шкода. Безперечно, ті, хто втратив дітей в Іраку, вони занепокоєні фотографіями чи заявами бойовиків. Але це не причина, через яку ми повинні відмовляти широкій громадськості у забезпеченні її права знати. Саме цим керуються журналісти, коли ухвалюють своє рішення, що саме повинна знати громадськість.
РС: Але дехто вважає, що демонстрація цих відеоматеріалів може підштовхнути інших потенційних злочинців до скоєння схожих злочинів.
РВ: Безперечно. Але що ж ми тоді не повинні повідомляти нічого з того, що говорять інші вбивці чи ґвалтівники? Ми не повинні нічого про них говорити тільки через наш страх, що з’являться їхні імітатори? Це нонсенс. Потенційні імітатори вже мають достатньо інформації з першого ж дня після злочину. Але якщо ви хочете,щоб суспільство зрозуміло причини цього злочину, ви повинні повідомляти усе, що допомагатиме йому у цьому.