Цього дня 1915 року тодішня турецька влада, відома як «молодотурки», затримала, а по тому знищила понад 200 лідерів вірменської громади Оттоманської імперії. Саме цей день і вважають вірмени за початок найтрагічніших подій в історії їхнього народу.
Турецька влада звинувачувала вірмен, частина яких виступила проти неї в боях Першої світової війни, в створенні загрози державі. І вже через кілька днів по всій імперії вірмен почали збирати на так зване «тимчасове переселення». Чимало дослідників, і далеко не тільки вірменських, вважає, що метою цієї акції було раз і назавжди виселити вірмен із їхніх споконвічних земель, більшість яких були на той час під Туреччиною.
І не просто виселити. Сотні тисяч людей пішки гнали під конвоєм на сотні кілометрів до пустельних районів тодішньої імперії, тепер це землі Сирії й Іраку. Більшість їх загинули чи то в дорозі, чи вже на «місці призначення» від голоду й від нападів і під’юджуваних на це турків і курдів, і спеціальних загонів, створених із кримінальних злочинців.
Туреччина геноциду вірмен не визнає. Україна теж
Влада нинішньої Туреччини ніби й погоджується, що ті події були несправедливі щодо вірмен. Але вона і чути не хоче слова «геноцид».
Загибель багатьох вірмен була просто трагічним наслідком війни, стверджує нинішня офіційна Анкара. І вимагає таких тверджень і від інших.
У кримінальному кодексі Туреччини існує спеціальна стаття, що передбачає покарання за «образу турецького духу». Однією з таких «образ» і є саме лише називання геноцидом того масового винищення вірмен на початку минулого століття.
Низка міжнародних організацій, окремих країн світу чи їхніх адміністративних складових на різному рівні вже визнала ті події саме за геноцид. І щоразу таке визнання викликає різкі протести Анкари.
Україна, яка сама домагається визнання Голодомору українського народу за геноцид, водночас геноциду вірмен офіційно не визнає.
«Вірменське питання», як припускають, може з часом постати на шляху Туреччини до вступу до Європейського Союзу, хоча тим часом ЄС офіційно не висуває до Анкари жодних вимог із цього приводу.
Та останнім часом, попри офіційну позицію й закон, деякі турецькі інтелектуали починають переосмислювати цю трагедію. Серед найвідоміших із них — турецький письменник Орхан Памук, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року.
Турецька влада звинувачувала вірмен, частина яких виступила проти неї в боях Першої світової війни, в створенні загрози державі. І вже через кілька днів по всій імперії вірмен почали збирати на так зване «тимчасове переселення». Чимало дослідників, і далеко не тільки вірменських, вважає, що метою цієї акції було раз і назавжди виселити вірмен із їхніх споконвічних земель, більшість яких були на той час під Туреччиною.
І не просто виселити. Сотні тисяч людей пішки гнали під конвоєм на сотні кілометрів до пустельних районів тодішньої імперії, тепер це землі Сирії й Іраку. Більшість їх загинули чи то в дорозі, чи вже на «місці призначення» від голоду й від нападів і під’юджуваних на це турків і курдів, і спеціальних загонів, створених із кримінальних злочинців.
Туреччина геноциду вірмен не визнає. Україна теж
Влада нинішньої Туреччини ніби й погоджується, що ті події були несправедливі щодо вірмен. Але вона і чути не хоче слова «геноцид».
Загибель багатьох вірмен була просто трагічним наслідком війни, стверджує нинішня офіційна Анкара. І вимагає таких тверджень і від інших.
У кримінальному кодексі Туреччини існує спеціальна стаття, що передбачає покарання за «образу турецького духу». Однією з таких «образ» і є саме лише називання геноцидом того масового винищення вірмен на початку минулого століття.
Низка міжнародних організацій, окремих країн світу чи їхніх адміністративних складових на різному рівні вже визнала ті події саме за геноцид. І щоразу таке визнання викликає різкі протести Анкари.
Україна, яка сама домагається визнання Голодомору українського народу за геноцид, водночас геноциду вірмен офіційно не визнає.
«Вірменське питання», як припускають, може з часом постати на шляху Туреччини до вступу до Європейського Союзу, хоча тим часом ЄС офіційно не висуває до Анкари жодних вимог із цього приводу.
Та останнім часом, попри офіційну позицію й закон, деякі турецькі інтелектуали починають переосмислювати цю трагедію. Серед найвідоміших із них — турецький письменник Орхан Памук, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року.