Віктор Єленський: Багатоманіття релігійних традицій світу вражає. Тільки окремих християнських спільнот на планеті більше 34 тисяч. І кожна віруюча людина постає перед проблемою сприйняття іншого.
Якщо лише моя віра є істинною, то невже цілі народи, які її не поділяють, спасенними не будуть? А якщо і ці добрі і побожні люди отримають Царство Небесне, то виходить, що Моєму Богові, Який вчить - тільки в Ньому шлях і істина, не належить абсолютна правда? Якщо я вірю, моя віра єдино істинна, то чи можу я байдуже спостерігати, як блукає манівцями близька мені людина, як впадає вона у спокусу неістинного віровчення? Невже не повинен я вивести її з манівців на світлу путь? Звичайно, мушу!
Проблема лише в тому, що цей ближній теж переконаний у абсолютній істинності своєї віри. І нам треба жити на одній планеті і нема куди дітися один від одного з нашою палкістю, впевненістю у своїй правоті і з нашим переконанням у хибності інших віровчень.
Але як жити? Переконувати один одного до останньої краплі крові? Не помічати іншого і ввічливо терпіти його?
Християни і іудеї, мусульмани і невіруючі, люди у вірі, як каже Євангеліє, тепло-холодні і справжні фанатики... Як їм співіснувати?
Цими днями в Українському Католицькому Університеті у Львові відбулася представницька Міжнародна конференція „Екуменізм, міжрелігійні діалоги, фундаменталізми”. Богослови і дослідники релігії говорили про те, що заважає християнам бути заодно і ширше, як великі релігійні традиції здатні збагачувати одна одну.
Зі Львова кореспондентка Радіо Свобода Галини Терещук.
Галина Терещук: Щороку Львів стає містом екуменізму. Що й зрозуміло: у місті, де присутні різні релігії, обговорюють проблеми релігійних протистоянь і шукають шляхи порозуміння.
Міжнародний колоквіум «Екуменізм, міжрелігійні діалоги та фундаменталізми» відбувся за ініціативи Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, посольства Франції в Україні та Всесвітньої Ради Церков. Участь у роботі конференції взяли відомі у світовому екуменічному русі представники Церкви і науковці.
У сучасному екуменізмі, за визначенням багатьох доповідачів, важливим є діалог, побудований на розумінні, любові та взаємотерпінні. Амбіції і релігійний романтизм у нинішньому світі катаклізмів і воєн необхідно полишити, а якомога більше спілкуватись православним, католикам, мусульманам, юдеям.
Монсеньйор Філіп Брізар, директор асоціації «Справа Сходу», розповів про важливість екуменічного свідчення в сучасній релігійній ситуації на Близькому Сході. Зокрема, про те, що арабські християни зазнають утисків і переслідувань.
Щоразу менше на Близькому Сході мусульмани і християни чують один одного. Там панує політично-релігійний конфлікт і втручання у ситуацію західних держав.
Філіп Брізар: На мою думку, ми маємо реакцію арабського пригніченого народу на ситуацію, яка склалася на Близькому Сході.
Християни на Близькому Сході є арабами, вони приєднуються до арабських виступів і поділяють точку зору арабського народу загалом.
Галина Терещук: Доктор Антуан Аржаковський, директор Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, представив православний погляд на іслам.
За словами науковця, нині важлива співпраця саме віруючих цих релігій у боротьбі проти релігійних фундаменталізмів. Віруючі християни та мусульмани мають об’єднатися навколо моральних цінностей.
Антуан Аржаковський: Саме через особисті зустрічі можна зрозуміти інших людей, побачити у них найкраще. Це найкращий спосіб для співставлення фундаменталізму, де часто впадають у ту чи іншу крайність.
Галина Терещук: А важливо завжди на перше місце ставити особистість, не ідеї, а особисті саме стосунки. Лише тоді можна подолати різні труднощі і релігійні конфлікти.
“Є набагато більше того, що об’єднує людей різних віросповідань, аніж того, що їх роз’єднує”. Власне, ці слова Івана Павла ІІ учасники конференції взяли за основу. Важливо сьогодні створити умови для спільного служіння. Це має бути адекватно сприйнято усіма Церквами, зазначали учасники колоквіуму. А висока духовність - це передусім ознака демократії суспільства.
Віктор Єленський: Практично одночасно з колоквіумом у Львові одна з найстаріших і найбільш надійних соціологічних служб світу, служба Геллапа, оприлюднила дослідження, в центрі якого європейські мусульмани.
Результати дослідження руйнують найпоширеніші стереотипи, які існують у європейській думці стосовно визнавців ісламу. Передовсім, нібито мусульмани не хочуть інтегруватися в європейські суспільства. Виявилося, що релігія відіграє дуже важливу роль у житті європейських визнавців ісламу, набагато більш важливу, ніж для пересічних французів, німців, англійців. Але це не заважає мусульманам демонструвати глибоку відданість країнам свого проживання. Набагато сильнішу, ніж (і це теж зафіксувало дослідження) вважають ті ж таки французи, німці і англійці.
Іншими словами, жителі європейських столиць погано знають настрої своїх співгромадян-мусульман. І, як свідчать результати опитування, вважають їх значно менш патріотичними, ніж ті є насправді.
У Західній Європі нині понад 12 мільйонів мусульман. Причому більшість мусульман Німеччини, Австрії, Данії та Бельгії становлять вихідці з Туреччини, або їхні нащадки. Це важливе уточнення, бо саме цими днями і саме в Туреччині тисячі і тисячі людей протестують проти загрози світському характерові держави.
На вихідні Стамбулом пройшла величезна демонстрація.
Звучать голоси демонстрантів:
Віктор Єленський: Її учасники не хочуть бачити главою держави представника правлячої партії, чию ідеологію, як вважається, вкорінено у політичному ісламі.
Демонстранти: Ми проти правлячої партії! Ми діти Ататюрка! От чому ми тут!
Віктор Єленський: Фаді Хакура, політичний експерт-тюркознавець, вважає, що нинішні процеси віддзеркалюють найглибші шари турецької ідентичності і політичного устрою країни. Адже турецька армія, яка традиційно грає винятково важливу роль в державі, незадоволена посиленням ісламістів.
Фаді Хакура: Комісар з розширення ЄС Оллі Рен сказав про це дуже добре: це тест на демократію і демократичну секуляризацію в Туреччині. Це, або щось подібне, вже давно насувалося, бо зрештою, йдеться насправді про те, чи зможуть військові знайти себе всередині зміцнюваної і консолідованої демократичної системи? Зараз військові мають підозри щодо правлячої партії...
Віктор Єленський: Водночас пан Хакура робить дуже важливе уточнення. Опитування громадської думки свідчать: турки вважають, що секулярна держава цілком може уживатися з ісламом; жоден інститут не повинен з обов’язковістю домінувати і придушувати інший.
Фаді Хакура: Правляча партія принесла стабільність і не зробила насправді нічого такого, що б підважувало підвалини світськості.
Також, якщо глянути на соціологічні дослідження, значна більшість населення має досить спокійний погляд на відносини світськості і ісламу в Туреччині, і водночас досить низький відсоток бачить загрозу світськості в Туреччині.
Отже, серед населення погляди дуже відрізняються від офіційних.
Віктор Єленський: В Україні теж інколи лунають голоси, невдоволені замахом на світськість української держави. Але мало хто вважає, що якась з політичних сил в Україні в змозі встановити щось на зразок клерикальної диктатури, і що релігійні претензії якоїсь частини духовенства можуть підірвати підвалини державного устрою.
Але те, що відсутність міжрелігійного миру є загрозою громадянському мирові і суспільному спокоєві, визнається цілком офіційними документами. Відтак питання міжрелігійного діалогу виходить за межі тих, власне, релігій, які цей діалог ведуть або вести не хочуть.
Відносини між християнами і мусульмани – справа дуже делікатна. В Україні ці відносини мають довгу історію взаємоповаги і взаємодопомоги, але є й сторінки, які затьмарюють цей шляхетний досвід.
Тому не бачити потенційних точок напруження, робити вигляд, що нічого не сталося ані після кримського хрестоповалу 2000 року, ані після конфліктів у Бахчисараї також не випадає. Мости слід повсякденно і повсякчасно зводити.
Кримському муфтію Еміру Алі ця нехитра істина не видається занадто простою. Так само, як і те, що першопоштовх неможливий без доброї волі.
Говорить муфтій Емір Алі.
Емір Алі: Розумієте, усе залежить від бажання, від намірів людини. Якщо людина вас хоче зрозуміти, то обов‘язково зрозуміє. А не схоче, то ніяким чином не зрозуміє.
А у двох словах якщо казати, то я сам по собі людина комунікабельна, я вмію знаходити спільну мову із співрозмовниками. У релігії, як то кажуть, Бог один. Аллах один. Кожен у своє вірить. Головне, щоб людина від щирого серця вірувала.
Віктор Єленський: Директор Українського центру ісламознавства Микола Кирюшко звертає увагу на те, що у відносинах між християнами і мусульманами Криму дуже потужно втручаються історична прапам’ять і глибоко особистісні відчуття, високі переживання і буденні розрахунки.
Микола Кирюшко: Подивімося на психологію кримського татарина. Це не тільки син або онук того, кого депортували в 1944 році. У них існує історична пам’ять, що дуже багато земель Криму були вакуфними, тобто сакральними, вони йшли на утримання мечетей та релігійних шкіл. А тепер вони бачать, що тут ставлять дачі, котеджі багатих москвичів. Вони сприймають це дуже болісно.
Тому ті конфлікти, які виникають навколо побудови, скажімо, нового храму в Симферополі, навколо кладовищ, навколо поклінних хрестів – це зовнішні прояви і не торкаються сутності відносин між ісламом і християнами.
Мусульмани України, зокрема Криму, налаштовані до християн з повагою. Соціологічні дослідження, які було проведено в 2004 році, кажуть про те, що мусульмани з величезною повагою ставляться до християн, якщо це справжні християни, які дійсно дотримуються приписів своєї релігії.
Віктор Єленський: Ще один важливий відтинок на шляху міжрелігійного порозуміння - це винайдення християнами й мусульманами адекватної приписам їхніх релігій формули відносин зі своїми старшими братами, іудеями.
Головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх говорить про інституційні форми таких відносин.
Яків Дов Блайх: Ми уже дуже багато років працюємо в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Коли ми збираємося, то там присутні представники усіх релігійних організацій, які працюють на Україні. До сих пір не було ніколи таких великих проблем, які ми не могли би вирішити у тих зустрічах, які у нас є. Ці зустрічі є і робочі групи, де є представник від кожної релігійної організації, і є група керівних, головних. Ми зустрічаємось раз у два чи три місяці, а робочі групи зустрічаються раз у місяць. У нас є постійний діалог.
Я хочу вам сказати, що Україна має дуже-дуже гарний досвід, що вирішуються будь-які питання, будь-які проблеми. Ми їх можемо підняти на тих зустрічах, що у нас є.
Заяви, якщо ми мусимо зробити, то це тільки тоді, якщо це єдина думка, що усі згоджуються із заявою, бо ми її робимо від імені усієї Всеукраїнської Ради Церков. Якщо ні, то кожен має право зробити свої виступи чи заяви, які він бажає зробити.
Всеукраїнська Рада Церков має велику силу з‘єднати український народ, національності і віросповідання, щоб ми гарно зрозуміли, будемо так казати, що різниці у нас немає, от у цих питаннях, які є по релігії.
Віктор Єленський: Але форми співпраці, про які говорить ребе Блайх, це ще не визнання самоцінності релігійної традиції іншого. Насправді в Україні нині знайдеться не так багато православних архієреїв, які візьмуть на себе сміливість нагадати в проповіді, що євреї і християни вірять в одного Бога. І не так багато рабинів, готових виголосити в синагозі, що іудеї і християни визнають авторитет однієї і тієї самої Книги, різниці в поясненні якої необхідно поважати. І не так багато імамів, котрі ніколи не забувають наголошувати, ні, не на конференціях, а своїм вірним, що іудеї і християни - це брати, пагони спільного Аврамового коріння.
І все це означає, що справжнє, глибинне міжрелігійне порозуміння в Україні робить лише перші кроки. Втім, з перших кроків починається будь-яка путь.
Якщо лише моя віра є істинною, то невже цілі народи, які її не поділяють, спасенними не будуть? А якщо і ці добрі і побожні люди отримають Царство Небесне, то виходить, що Моєму Богові, Який вчить - тільки в Ньому шлях і істина, не належить абсолютна правда? Якщо я вірю, моя віра єдино істинна, то чи можу я байдуже спостерігати, як блукає манівцями близька мені людина, як впадає вона у спокусу неістинного віровчення? Невже не повинен я вивести її з манівців на світлу путь? Звичайно, мушу!
Проблема лише в тому, що цей ближній теж переконаний у абсолютній істинності своєї віри. І нам треба жити на одній планеті і нема куди дітися один від одного з нашою палкістю, впевненістю у своїй правоті і з нашим переконанням у хибності інших віровчень.
Але як жити? Переконувати один одного до останньої краплі крові? Не помічати іншого і ввічливо терпіти його?
Християни і іудеї, мусульмани і невіруючі, люди у вірі, як каже Євангеліє, тепло-холодні і справжні фанатики... Як їм співіснувати?
Цими днями в Українському Католицькому Університеті у Львові відбулася представницька Міжнародна конференція „Екуменізм, міжрелігійні діалоги, фундаменталізми”. Богослови і дослідники релігії говорили про те, що заважає християнам бути заодно і ширше, як великі релігійні традиції здатні збагачувати одна одну.
Зі Львова кореспондентка Радіо Свобода Галини Терещук.
Галина Терещук: Щороку Львів стає містом екуменізму. Що й зрозуміло: у місті, де присутні різні релігії, обговорюють проблеми релігійних протистоянь і шукають шляхи порозуміння.
Міжнародний колоквіум «Екуменізм, міжрелігійні діалоги та фундаменталізми» відбувся за ініціативи Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, посольства Франції в Україні та Всесвітньої Ради Церков. Участь у роботі конференції взяли відомі у світовому екуменічному русі представники Церкви і науковці.
У сучасному екуменізмі, за визначенням багатьох доповідачів, важливим є діалог, побудований на розумінні, любові та взаємотерпінні. Амбіції і релігійний романтизм у нинішньому світі катаклізмів і воєн необхідно полишити, а якомога більше спілкуватись православним, католикам, мусульманам, юдеям.
Монсеньйор Філіп Брізар, директор асоціації «Справа Сходу», розповів про важливість екуменічного свідчення в сучасній релігійній ситуації на Близькому Сході. Зокрема, про те, що арабські християни зазнають утисків і переслідувань.
Щоразу менше на Близькому Сході мусульмани і християни чують один одного. Там панує політично-релігійний конфлікт і втручання у ситуацію західних держав.
Філіп Брізар: На мою думку, ми маємо реакцію арабського пригніченого народу на ситуацію, яка склалася на Близькому Сході.
Християни на Близькому Сході є арабами, вони приєднуються до арабських виступів і поділяють точку зору арабського народу загалом.
Галина Терещук: Доктор Антуан Аржаковський, директор Інституту екуменічних студій Українського Католицького Університету, представив православний погляд на іслам.
За словами науковця, нині важлива співпраця саме віруючих цих релігій у боротьбі проти релігійних фундаменталізмів. Віруючі християни та мусульмани мають об’єднатися навколо моральних цінностей.
Антуан Аржаковський: Саме через особисті зустрічі можна зрозуміти інших людей, побачити у них найкраще. Це найкращий спосіб для співставлення фундаменталізму, де часто впадають у ту чи іншу крайність.
Галина Терещук: А важливо завжди на перше місце ставити особистість, не ідеї, а особисті саме стосунки. Лише тоді можна подолати різні труднощі і релігійні конфлікти.
“Є набагато більше того, що об’єднує людей різних віросповідань, аніж того, що їх роз’єднує”. Власне, ці слова Івана Павла ІІ учасники конференції взяли за основу. Важливо сьогодні створити умови для спільного служіння. Це має бути адекватно сприйнято усіма Церквами, зазначали учасники колоквіуму. А висока духовність - це передусім ознака демократії суспільства.
Віктор Єленський: Практично одночасно з колоквіумом у Львові одна з найстаріших і найбільш надійних соціологічних служб світу, служба Геллапа, оприлюднила дослідження, в центрі якого європейські мусульмани.
Результати дослідження руйнують найпоширеніші стереотипи, які існують у європейській думці стосовно визнавців ісламу. Передовсім, нібито мусульмани не хочуть інтегруватися в європейські суспільства. Виявилося, що релігія відіграє дуже важливу роль у житті європейських визнавців ісламу, набагато більш важливу, ніж для пересічних французів, німців, англійців. Але це не заважає мусульманам демонструвати глибоку відданість країнам свого проживання. Набагато сильнішу, ніж (і це теж зафіксувало дослідження) вважають ті ж таки французи, німці і англійці.
Іншими словами, жителі європейських столиць погано знають настрої своїх співгромадян-мусульман. І, як свідчать результати опитування, вважають їх значно менш патріотичними, ніж ті є насправді.
У Західній Європі нині понад 12 мільйонів мусульман. Причому більшість мусульман Німеччини, Австрії, Данії та Бельгії становлять вихідці з Туреччини, або їхні нащадки. Це важливе уточнення, бо саме цими днями і саме в Туреччині тисячі і тисячі людей протестують проти загрози світському характерові держави.
На вихідні Стамбулом пройшла величезна демонстрація.
Звучать голоси демонстрантів:
Віктор Єленський: Її учасники не хочуть бачити главою держави представника правлячої партії, чию ідеологію, як вважається, вкорінено у політичному ісламі.
Демонстранти: Ми проти правлячої партії! Ми діти Ататюрка! От чому ми тут!
Віктор Єленський: Фаді Хакура, політичний експерт-тюркознавець, вважає, що нинішні процеси віддзеркалюють найглибші шари турецької ідентичності і політичного устрою країни. Адже турецька армія, яка традиційно грає винятково важливу роль в державі, незадоволена посиленням ісламістів.
Фаді Хакура: Комісар з розширення ЄС Оллі Рен сказав про це дуже добре: це тест на демократію і демократичну секуляризацію в Туреччині. Це, або щось подібне, вже давно насувалося, бо зрештою, йдеться насправді про те, чи зможуть військові знайти себе всередині зміцнюваної і консолідованої демократичної системи? Зараз військові мають підозри щодо правлячої партії...
Віктор Єленський: Водночас пан Хакура робить дуже важливе уточнення. Опитування громадської думки свідчать: турки вважають, що секулярна держава цілком може уживатися з ісламом; жоден інститут не повинен з обов’язковістю домінувати і придушувати інший.
Фаді Хакура: Правляча партія принесла стабільність і не зробила насправді нічого такого, що б підважувало підвалини світськості.
Також, якщо глянути на соціологічні дослідження, значна більшість населення має досить спокійний погляд на відносини світськості і ісламу в Туреччині, і водночас досить низький відсоток бачить загрозу світськості в Туреччині.
Отже, серед населення погляди дуже відрізняються від офіційних.
Віктор Єленський: В Україні теж інколи лунають голоси, невдоволені замахом на світськість української держави. Але мало хто вважає, що якась з політичних сил в Україні в змозі встановити щось на зразок клерикальної диктатури, і що релігійні претензії якоїсь частини духовенства можуть підірвати підвалини державного устрою.
Але те, що відсутність міжрелігійного миру є загрозою громадянському мирові і суспільному спокоєві, визнається цілком офіційними документами. Відтак питання міжрелігійного діалогу виходить за межі тих, власне, релігій, які цей діалог ведуть або вести не хочуть.
Відносини між християнами і мусульмани – справа дуже делікатна. В Україні ці відносини мають довгу історію взаємоповаги і взаємодопомоги, але є й сторінки, які затьмарюють цей шляхетний досвід.
Тому не бачити потенційних точок напруження, робити вигляд, що нічого не сталося ані після кримського хрестоповалу 2000 року, ані після конфліктів у Бахчисараї також не випадає. Мости слід повсякденно і повсякчасно зводити.
Кримському муфтію Еміру Алі ця нехитра істина не видається занадто простою. Так само, як і те, що першопоштовх неможливий без доброї волі.
Говорить муфтій Емір Алі.
Емір Алі: Розумієте, усе залежить від бажання, від намірів людини. Якщо людина вас хоче зрозуміти, то обов‘язково зрозуміє. А не схоче, то ніяким чином не зрозуміє.
А у двох словах якщо казати, то я сам по собі людина комунікабельна, я вмію знаходити спільну мову із співрозмовниками. У релігії, як то кажуть, Бог один. Аллах один. Кожен у своє вірить. Головне, щоб людина від щирого серця вірувала.
Віктор Єленський: Директор Українського центру ісламознавства Микола Кирюшко звертає увагу на те, що у відносинах між християнами і мусульманами Криму дуже потужно втручаються історична прапам’ять і глибоко особистісні відчуття, високі переживання і буденні розрахунки.
Микола Кирюшко: Подивімося на психологію кримського татарина. Це не тільки син або онук того, кого депортували в 1944 році. У них існує історична пам’ять, що дуже багато земель Криму були вакуфними, тобто сакральними, вони йшли на утримання мечетей та релігійних шкіл. А тепер вони бачать, що тут ставлять дачі, котеджі багатих москвичів. Вони сприймають це дуже болісно.
Тому ті конфлікти, які виникають навколо побудови, скажімо, нового храму в Симферополі, навколо кладовищ, навколо поклінних хрестів – це зовнішні прояви і не торкаються сутності відносин між ісламом і християнами.
Мусульмани України, зокрема Криму, налаштовані до християн з повагою. Соціологічні дослідження, які було проведено в 2004 році, кажуть про те, що мусульмани з величезною повагою ставляться до християн, якщо це справжні християни, які дійсно дотримуються приписів своєї релігії.
Віктор Єленський: Ще один важливий відтинок на шляху міжрелігійного порозуміння - це винайдення християнами й мусульманами адекватної приписам їхніх релігій формули відносин зі своїми старшими братами, іудеями.
Головний рабин Києва і України Яків Дов Блайх говорить про інституційні форми таких відносин.
Яків Дов Блайх: Ми уже дуже багато років працюємо в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Коли ми збираємося, то там присутні представники усіх релігійних організацій, які працюють на Україні. До сих пір не було ніколи таких великих проблем, які ми не могли би вирішити у тих зустрічах, які у нас є. Ці зустрічі є і робочі групи, де є представник від кожної релігійної організації, і є група керівних, головних. Ми зустрічаємось раз у два чи три місяці, а робочі групи зустрічаються раз у місяць. У нас є постійний діалог.
Я хочу вам сказати, що Україна має дуже-дуже гарний досвід, що вирішуються будь-які питання, будь-які проблеми. Ми їх можемо підняти на тих зустрічах, що у нас є.
Заяви, якщо ми мусимо зробити, то це тільки тоді, якщо це єдина думка, що усі згоджуються із заявою, бо ми її робимо від імені усієї Всеукраїнської Ради Церков. Якщо ні, то кожен має право зробити свої виступи чи заяви, які він бажає зробити.
Всеукраїнська Рада Церков має велику силу з‘єднати український народ, національності і віросповідання, щоб ми гарно зрозуміли, будемо так казати, що різниці у нас немає, от у цих питаннях, які є по релігії.
Віктор Єленський: Але форми співпраці, про які говорить ребе Блайх, це ще не визнання самоцінності релігійної традиції іншого. Насправді в Україні нині знайдеться не так багато православних архієреїв, які візьмуть на себе сміливість нагадати в проповіді, що євреї і християни вірять в одного Бога. І не так багато рабинів, готових виголосити в синагозі, що іудеї і християни визнають авторитет однієї і тієї самої Книги, різниці в поясненні якої необхідно поважати. І не так багато імамів, котрі ніколи не забувають наголошувати, ні, не на конференціях, а своїм вірним, що іудеї і християни - це брати, пагони спільного Аврамового коріння.
І все це означає, що справжнє, глибинне міжрелігійне порозуміння в Україні робить лише перші кроки. Втім, з перших кроків починається будь-яка путь.
