Антологія українського міфу

Святий Юрій Юрія кличе — одомкнути синє небо, одомкнути синє небо — випустити красну весну… Ой виходьте, дивочки, на красную весну, на красную весну — веснянки співати… (Веснянка)

Давні вірування і легенди, генеалогія язичницьких богів, казки, повір’я, легенди, колядки, щедрівки, веснянки й інші календарно-обрядові пісні, систематизовані за історичним та космогонічним принципами та ще й ілюстровані графікою самого автора — такий спадок передає співвітчизникам Валерій Войтович, інженер-механік за освітою, художник, історик і літератор за покликанням.

За чверть століття Войтович зібрав практично всі народні і наукові джерела, котрі торкалися української міфології, видав із десяток книжок. І вершиною цієї роботи стала саме видана у Тернопільській «Навчальній книзі — Богдан» «Українська міфологія», котра нинішнього року перетворилась на тритомник-антологію.

Презентуючи книгу, Валерій Войтович із захопленням розповідає про дивовижний світ тотемних та астрологічних міфів, у який він, уродженець рівненського Полісся, потрапив ще з дитинства.

Кілька років тому, намагаючись опублікувати свою працю, Войтович зустрівся з опором і нерозумінням — і з боку науковців, і з боку церкви. Але ж у православній Греції сьогодні не відкидають культурно-історичної цінності грецької міфології, зауважує Валерій Войтович.

«Через те ми сьогодні — українці, що маємо власний шлях до розуміння того єдиного бога. У нас зовсім небагато богів — просто богом у наших предків була Природа. Це світогляд, який практично неможливо заперечити чи знищити», — каже автор.

Відкриття без наукових звань

Валерій Войтович творив свою Антологію впродовж десяти років. У перебігу роботи відкрив сотні незвіданих досі міфологічних істот, реконструював міфорелігійний світ наших предків і вперше систематизував за темами, подаючи поряд близькі за духом міфи сусідів-слов’ян.

І, каже Валерій Войтович, зробив відкриття: «Наша міфологія на дві-три тисячі років давніша від грецької. Греки пишаються своїм Меандром-Нескінченністю, про яку говорили древні — так вона на кожному виробі трипільської культури, а це 7 тисяч років углиб, коли ще не було ні грецької держави, ні пірамід…»

Видавництво книги підтримав Національний університет «Острозька академія», котрий, не боячись відсутності наукових звань у дослідника, запросив його читати однойменний курс. Подібного не встигли створити росіяни та білоруси, котрі мають спільне східнослов’янське коріння і звісно, спільні міфи. Втім, на Волинському Поліссі вони збереглися в переказах і традиціях найкраще.

І хоч Валерій Войтович отримав за свою книгу перше місце в конкурсі «Книжник-ревю», та надати йому чи письменницьке, чи наукове звання не поспішають академії та спілки. Нині ж Войтович і далі творить свої книги, не маючи навіть власного житла у рідному Рівному. У невеличкій орендованій комірчині-майстерні оживають Лади, Перуни, Свароги, Дани — реконструюється пантеон давньоукраїнських богів, додаючи віку українській культурі та історії.