«Пудель Джорджа Буша» – таке прізвисько британські журналісти вигадали для Тоні Блера після його беззаперечної підтримки американського вторгнення до Іраку. Однак ще на початку президентства Буша багато оглядачів ставили під сумнів здатність інтелектуального та вишуканого Блера знайти спільну мову зі своїм простакуватим американським колегою. Тоді двох лідерів роз’єднував не лише політичний стиль, але й ідеологічні уподобання. Блер переміг на виборах як лідер нового лівого руху в лейбористській партії, а президент Буш, навпаки, представляв консервативне крило республіканців.
Однак, після терактів 11 вересня напруга у відносинах лідерів різко змінилася на теплі обійми. Великобританія відразу стала головним союзником США у глобальній війні проти тероризму.
Саме Блер почав виступати посередником між Вашингтоном та європейськими столицями для формування спільного фронту боротьби з ісламським екстремізмом. Відносини Буша та Блера тоді почали порівнювати із відносинам їхніх славетних попередників – Рузвельта та Черчиля – у часи Другої світової війни. Від проведення таких історичних паралелей оглядачі почали відмовлятися із підготовкою Вашингтоном військового вторгнення до Іраку.
Головний «світовий адвокат» Буша
Тоді Блер виступив не лише як союзник Буша, але й як його головний світовий адвокат. Британський прем’єр обвинувачував Саддама Хусейна у володінні зброєю масового знищення часто навіть аргументованіше і зрозуміліше, ніж його американський колега. А посилання посадовців у Вашингтоні на висновки британської розвідки додавало їхнім заявам ваги та створювало ілюзію об’єктивності.
Саме у цей час політична репутація Тоні Блера почала повністю залежати від успішності воєнної кампанії в Іраку. Тому разом із провалом усіх спроб знайти ядерну чи хімічну зброю в Іраку та стабілізувати державу Блер втратив довіру більшості британців. І хоча йому таки вдалося втретє стати прем’єром, здебільшого завдяки безпорадності опонентів, втриматися у своєму кріслі він уже не зміг.
«Я сумуватиму за Тоні Блером...»
Коли Джордж Буш дізнався про рішення Тоні Блера піти у відставку наприкінці червня, американський президент не шкодував схвальних слів на його адресу: «Я сумуватиму за Тоні Блером. Він є політичною фігурою, яка здатна мислити далекоглядно. Він мислить далеким майбутнім. Він довів, що завжди тримає слово, що є дуже рідким у політичних колах».
Із відходом Тоні Блера, деякі експерти називають німецького канцлера Анґелу Меркель та нового президента Франції Ніколя Саркозі серед ймовірних фаворитів Білого Дому.
Однак, після терактів 11 вересня напруга у відносинах лідерів різко змінилася на теплі обійми. Великобританія відразу стала головним союзником США у глобальній війні проти тероризму.
Саме Блер почав виступати посередником між Вашингтоном та європейськими столицями для формування спільного фронту боротьби з ісламським екстремізмом. Відносини Буша та Блера тоді почали порівнювати із відносинам їхніх славетних попередників – Рузвельта та Черчиля – у часи Другої світової війни. Від проведення таких історичних паралелей оглядачі почали відмовлятися із підготовкою Вашингтоном військового вторгнення до Іраку.
Головний «світовий адвокат» Буша
Тоді Блер виступив не лише як союзник Буша, але й як його головний світовий адвокат. Британський прем’єр обвинувачував Саддама Хусейна у володінні зброєю масового знищення часто навіть аргументованіше і зрозуміліше, ніж його американський колега. А посилання посадовців у Вашингтоні на висновки британської розвідки додавало їхнім заявам ваги та створювало ілюзію об’єктивності.
Саме у цей час політична репутація Тоні Блера почала повністю залежати від успішності воєнної кампанії в Іраку. Тому разом із провалом усіх спроб знайти ядерну чи хімічну зброю в Іраку та стабілізувати державу Блер втратив довіру більшості британців. І хоча йому таки вдалося втретє стати прем’єром, здебільшого завдяки безпорадності опонентів, втриматися у своєму кріслі він уже не зміг.
«Я сумуватиму за Тоні Блером...»
Коли Джордж Буш дізнався про рішення Тоні Блера піти у відставку наприкінці червня, американський президент не шкодував схвальних слів на його адресу: «Я сумуватиму за Тоні Блером. Він є політичною фігурою, яка здатна мислити далекоглядно. Він мислить далеким майбутнім. Він довів, що завжди тримає слово, що є дуже рідким у політичних колах».
Із відходом Тоні Блера, деякі експерти називають німецького канцлера Анґелу Меркель та нового президента Франції Ніколя Саркозі серед ймовірних фаворитів Білого Дому.