Доступність посилання

ТОП новини

Музейна цінність. Кому й чому є місце в колекції?


Олександр Лащенко, Надія Шерстюк Лакмусовим папірцем для будь-якого митця, політика є час. Лише витримавши випробування ним, людина залишається в історії, їй присвячують музейні експозиції. Вони ж зберігають нащадкам старовинні рукописи, унікальні ікони, неперевершені картини... Водночас знаходиться в експозиціях місце і для тривіальних на перший погляд дрібничок, якщо на них покладуть око колекціонери рідкісних речей. Ким є ці люди і як живеться сучасним українським музеям? Про це у Міжнародний день музеїв говорять “Звуки життя” – “Музейна цінність”.

ВІД ХОРОМІВ АДРІАНА ДО ЛУВРА

“Храм муз” - таким чином перекладається грецьке "museion", “батько” українського слова “музей”. За даними істориків, ще у Стародавній Греції, у храмах богів та муз було зібрано чимало статуй і картин. А римський імператор Адріан (друге століття нашої ери) наказував створювати копії творів мистецтва, які він бачив у Греції та Єгипті. Як стверджують дослідники, хороми Адріана можна було порівняти із розкішним сучасним музеєм. А в Азії (у Китаї, Японії) збирати твори мистецтва для королівських палаців почали ще з 11-го століття нашої ери. Першим великим публічним музеєм вважають Паризький Лувр, відкритий в 1793 році.

(public domain)
Нині у деяких країнах діє безліч музеїв. Наприклад, лише в одному американському місті Нью-Йорку їх є понад сто. В Україні зараз - понад чотири тисячі музеїв. Таку статистику наводив радник колишнього міністра культури Богдан Біляшівський. У наш час музей, якщо й не храм муз, але, як мінімум “концентрація людської пам’яті”. Про це каже історик Юрій Шаповал:

“У радянські часи це був засіб виховання. Ним музеї залишаються і тепер. Для мене колосальним прикладом є Музей Берлінської стіни. Там розповідається про тоталітарні часи, але ніхто нікого не виховує. Нам показують – чому люди жили саме так, чому тікали зі Східного до Західного Берліна. Оце найвищий клас музею!”

800 ЧАШОК РАЗОМ

Основа експозиції будь-якого музею — надходження приватних колекціонерів. Передають вони свої зібрання по-різному: зараз – добровільно, а раніше – і добровільно-примусово. Зокрема, багато прикладів цього можна навести після захоплення влади більшовиками. Йдеться не лише про конфісковані цінні картини або книжки. Після 1917-го року різко змінилася доля колекції риб та земноводних у Миколаєві. На початку 20-го століття тамтешній міський голова Микола Леонтович був власником приватного акваріума. Його колекція налічувала понад тисячу видів риб та земноводних. Після захоплення влади більшовиками її націоналізували, і таким чином вона стала тоді частиною Миколаївського Державного акваріума.

Колекціонерське уподобання журналіста Володимира Скачка – не риби, а чашки. І свою приватну колекцію він не збирається передавати жодному музею. З Володимиром Скачком спілкувалася наша кореспондентка Наталка Коваленко:

Володимир Скачко: "У мене, як у Шарикова на котів, нюх на чашки"
“Після першої сотні зібраних чашок я відчув себе колекціонером” – з гордістю говорить Володимир Скачко. Зараз він їх уже не рахує – каже, що назбиралося вже понад 800 за 13 років: “У мене, як у Шарикова на котів, такий нюх на чашки. Я завжди їх знаходжу”.

Заради такого задоволення колекціонеру довелося купити навіть нову, більшу за розмірами, квартиру. Щоб було де зберігати і розставляти. Володимир Скачко:

“Вони стояли одна на одній, займали всі вільні місця на стінах. Це ж великий клопіт, їх же треба десь зберігати. Якось я їх “запустив”, а потім почав протирати. І намуляв руки, поки все відтер. Адже пилюка в’їдлива, якісна”.

Вся колекція – філіжанки однакового розміру, такі, як для кави по-американськи. Але жодних кольорових чи естетичних обмежень. Володимир Скачко:

“У мене є тематичні чашки. Наприклад, на одній з них написано: “Мені – 50, але я все ще можу”. Також у мене є дуже цікава чашка, яку пив у старому порту Нью-Йорка в крамниці, де індіанці розписували їх вручну”.

Кожна з чашок колекції Володимира Скачка коштує 6-8 американських доларів. Йому хотілося б поповнити своє зібрання філіжанками із Антарктиди, Австралії, Аргентини, Бразилії або Амазонії.

НЕ СКУПЕРДЯЇ, НАКОПИЧУВАЧІ, А МИСЛИВЦІ ЗА ІНФОРМАЦІЙНИМ ПОЛЕМ

Справжні колекціонери не є накопичувачами, скупердяями на кшталт гоголівського Плюшкiна. Вони збирають не предмети, а “інформаційні поля”. Так вважає психолог Наталія Кухтіна, маючи на увазі те, що кожна річ є носієм певної інформації. І в колекціонера виникає залежність, його постійно тягне шукати та збирати ці речі. Підтверджуючи свій висновок, психолог наводить такий приклад:

“Відомий антиквар, колекціонер, котрий побудував Музей духовних скарбів України, є за професією лікарем-кардіологом. Через своє захоплення він навіть не звертає увагу на свій одяг. Але, якщо він бачить ікону або картину, якої в нього ще немає, він за це все віддасть. Бо він уже обслуговує інформаційні поля цих предметів”.

Чого тільки не колекціонують, і водночас яких тільки музеїв не зустрінеш нині в Україні Від музеїв пива, знарядь тортур, до меморіальних, історичних, краєзнавчих тощо. Музей води, музей іграшок – такі унікальні зібрання можна відвідати у Києві. Десять тисяч експонатів представляє на розсуд дітей (і дорослих теж) єдиний в Україні Державний музей іграшки у столиці.

Експонати музею іграшки у Києві
(ukrinform)
Експонати музею іграшки у Києві
(ukrinform)
За нинішнього фінансування, він, як і більшість таких державних закладів, існує лише завдяки ентузіастам. Це зазначає директор музею іграшки Людмила Гладун:

“Конкретно в нашому випадку держава знайшла можливість створити такий заклад. Хоча те, що фінансування недостатньо, це факт. Те, що оклади менші, ніж навіть в освіті, це теж факт. Те, що йдуть сюди працювати і залишаються ентузіасти, теж правда. Водночас у цілому утримання є, я не можу сказати, що ми ходимо з простягнутою рукою. Важко, натужно, залучаючи допомогу, але все ж ми розвиваємося”.

250-300 осіб щодня відвідують Національний художній музей у Києві, констатує його директор Анатолій Мельник. У запасниках зберігають 45 тисяч художніх творів, відвідувачі ж можуть оглянути лише два чи три відсотки колекції. Кілька років тому музею пообіцяли побудувати нове приміщення з виставковими залами. Затвердили проект, а потім його.... заморозили. Оцінка цього повороту подій Анатолієм Мельником:

“Великий шанс дерибанити центр міста – так я оцінюю те, що відбувається. За рахунок Національного музею. Відбувається продаж землі – куди подітися Національному музею?”

Тим часом у Криму за останні роки і кількість музеїв, і число відвідувачів зросли більш, ніж на третину, хваляться місцеві статистики. Не всі музеї подолали кризу, але багатьом з них це вдалося, і вони навіть мають прибуток. Професійна реклама, недешеві квитки, допомога спонсорів... І за пару тижнів, коли настане літо, почнеться наплив курортників.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:
XS
SM
MD
LG