Радіо Свобода: Розкажіть, будь ласка, про спільні проекти, які ваша неурядова організація в Новосибірську провадить спільно з європейськими організаціями.
Тетяна Ткаченко: Ми починали в основному зі співпраці з Америкою. Ми багато працювали з Інститутом відкритого суспільства, з Бібліотекою Конґресу США, запроваджували багато проектів у галузі арт-менеджменту, проводили багато фестивалів та різних інших художніх проектів, таких, як фотоекспедиції, виставки… Перший міжнародний проект, який ми запустили разом із європейською організацією, — це проект «Кухня», якому всього півроку. Він дуже молодий. Ми робимо його спільно з голандським публічним центром „Felix Meritis” і літнім університетом «Амстердам — Маастріхт». Це міський публічний проект, який поки що працює тільки в Новосибірську, але буде обов’язково розвиватися також в інших містах Сибіру. Основна його частина складається з дебатної, публічної та лекційної програми, яку ми проводимо для мешканців міста.
Радіо Свобода: Як розпочалася ваша співпраця з голандськими фундаціями?
Тетяна Ткаченко: Коли ми вирішили, що хочемо зробити публічний проект, де будуть дебати, дискусії, лекції, куди люди приходитимуть, думатимуть, говоритимуть про те, що відбувається навколо, ми стали шукати партнерів у Голандії — країні з дуже сильними демократичними, ліберальними традиціями. І ми стали розсилати е-мейли, це було як спам. І було дивовижно, що Йоанеке Лоотсма, директорка літнього університету Амстердаму, яка була зовсім не знайома зі мною, нічого не знала про Сибір і, звісно, про Новосибірськ, негайно відповіла на мій лист, і між нами зав’язалося таке листування, і з цього вийшла така співпраця. Це, звісно, дивовижна історія. На мій погляд, тільки у такій «відв’язній» країні, як Голандія, вона могла трапитися.
Радіо Свобода: Чи зустрічаєте ви розуміння й підтримку з боку місцевої влади?
Тетяна Ткаченко: Місцева влада дуже добре підтримує нас у всьому, що стосується виключно культурного наративу. Дуже багато вкладає у проведення фестивалів, які не мають прямого стосунку до проекту «Кухня». Що стосується «Кухні», то серйозна підтримка полягає в тому, що ми маємо пільги в оренді нашого приміщення в регіональній бібліотеці. Розуміння є, і нема особливого страху, що мене втішає, бо, ви знаєте, в Росії зараз такий час, що люди часто уникають політичних дискусій. Але я бачу, що влада досить лояльно налаштована щодо цього.
Радіо Свобода: Можливо, це тому, що Новосибірськ — це специфічне місто, де більше інтелектуальної еліти?
Тетяна Ткаченко: Так, можливо. Ви знаєте, дуже дивним чином я ніколи не мала проблем у Новосибірську в жодні часи, пов’язаних, наприклад, із тим, що я працюю в американській організації, коли я працювала у Сибірському відділенні Фонду Сороса. Можливо, справа навіть не в тому, що це місто освічених людей, а в тому, що політично це місто дуже спокійне і нейтральне, чесно кажучи.
Радіо Свобода: Наскільки велика зацікавленість людей у цих дебатах?
Тетяна Ткаченко: Ви знаєте, коли ми починали цю історію, ми дуже багато радилися з експертами, журналістами. І було дуже багато скепсису щодо цього. Було в цілому загальне переконання, що нікому нічого не потрібно. І ми починали цю історію зі страхом. Але, на щастя, це виявилось не так. Дуже великий інтерес у суспільстві. Гадаю, що це частково віддзеркалює потребу людей, яких ми називаємо креативним класом, у серйозній рефлексії і роздумах про те, що відбувається у суспільстві, в країні, в місті. Мені здається, це віддзеркалює деякий інтелектуальний голод, який насправді у спільноті існував. І не лише в новосибірській, бо я маю вже пропозиції схожу програму реалізовувати в Томську, в Барнаулі, в Ханти-Мансійську і навіть у Нижньому Новгороді. Причому, що найприємніше, — це люди, які просто знайшли нас через веб-сайт, які подивилися на те, що ми робимо, які самі виявили ініціативу. Узагалі це чудово, мені здається.
Радіо Свобода: Ви наводили дані досліджень про те, що більшість росіян — 63 % — вважають російський цивілізаційний шлях особливим. Понад 20 % ототожнюють російську цивілізацію з Європою, 6 % — із Азією, 5 % — із Америкою. А як би Ви відповіли на це запитання?
Тетяна Ткаченко: Особисто в мене дуже космополітична свідомість. Якщо мені запропонують вибрати між Америкою, Азією та Європою, я радше ідентифікуватиму себе з середнім європейським мешканцем. Але, за великим рахунком, для мене це не має значення. Мені здається, прийшов такий час, коли вузька національна свідомість вже не працює — тому що глобалізація, тому що комунікації, тому що інтернет, тому що ми багато їздимо, багато бачимо. Але мені здається, що людина з недостатньо мобільним мисленням має набагато обмеженіше майбутнє, обмеженіші можливості, ніж люди, які мислять поза кордонами.
Тетяна Ткаченко: Ми починали в основному зі співпраці з Америкою. Ми багато працювали з Інститутом відкритого суспільства, з Бібліотекою Конґресу США, запроваджували багато проектів у галузі арт-менеджменту, проводили багато фестивалів та різних інших художніх проектів, таких, як фотоекспедиції, виставки… Перший міжнародний проект, який ми запустили разом із європейською організацією, — це проект «Кухня», якому всього півроку. Він дуже молодий. Ми робимо його спільно з голандським публічним центром „Felix Meritis” і літнім університетом «Амстердам — Маастріхт». Це міський публічний проект, який поки що працює тільки в Новосибірську, але буде обов’язково розвиватися також в інших містах Сибіру. Основна його частина складається з дебатної, публічної та лекційної програми, яку ми проводимо для мешканців міста.
Радіо Свобода: Як розпочалася ваша співпраця з голандськими фундаціями?
Тетяна Ткаченко: Коли ми вирішили, що хочемо зробити публічний проект, де будуть дебати, дискусії, лекції, куди люди приходитимуть, думатимуть, говоритимуть про те, що відбувається навколо, ми стали шукати партнерів у Голандії — країні з дуже сильними демократичними, ліберальними традиціями. І ми стали розсилати е-мейли, це було як спам. І було дивовижно, що Йоанеке Лоотсма, директорка літнього університету Амстердаму, яка була зовсім не знайома зі мною, нічого не знала про Сибір і, звісно, про Новосибірськ, негайно відповіла на мій лист, і між нами зав’язалося таке листування, і з цього вийшла така співпраця. Це, звісно, дивовижна історія. На мій погляд, тільки у такій «відв’язній» країні, як Голандія, вона могла трапитися.
Радіо Свобода: Чи зустрічаєте ви розуміння й підтримку з боку місцевої влади?
Тетяна Ткаченко: Місцева влада дуже добре підтримує нас у всьому, що стосується виключно культурного наративу. Дуже багато вкладає у проведення фестивалів, які не мають прямого стосунку до проекту «Кухня». Що стосується «Кухні», то серйозна підтримка полягає в тому, що ми маємо пільги в оренді нашого приміщення в регіональній бібліотеці. Розуміння є, і нема особливого страху, що мене втішає, бо, ви знаєте, в Росії зараз такий час, що люди часто уникають політичних дискусій. Але я бачу, що влада досить лояльно налаштована щодо цього.
Радіо Свобода: Можливо, це тому, що Новосибірськ — це специфічне місто, де більше інтелектуальної еліти?
Тетяна Ткаченко: Так, можливо. Ви знаєте, дуже дивним чином я ніколи не мала проблем у Новосибірську в жодні часи, пов’язаних, наприклад, із тим, що я працюю в американській організації, коли я працювала у Сибірському відділенні Фонду Сороса. Можливо, справа навіть не в тому, що це місто освічених людей, а в тому, що політично це місто дуже спокійне і нейтральне, чесно кажучи.
Радіо Свобода: Наскільки велика зацікавленість людей у цих дебатах?
Тетяна Ткаченко: Ви знаєте, коли ми починали цю історію, ми дуже багато радилися з експертами, журналістами. І було дуже багато скепсису щодо цього. Було в цілому загальне переконання, що нікому нічого не потрібно. І ми починали цю історію зі страхом. Але, на щастя, це виявилось не так. Дуже великий інтерес у суспільстві. Гадаю, що це частково віддзеркалює потребу людей, яких ми називаємо креативним класом, у серйозній рефлексії і роздумах про те, що відбувається у суспільстві, в країні, в місті. Мені здається, це віддзеркалює деякий інтелектуальний голод, який насправді у спільноті існував. І не лише в новосибірській, бо я маю вже пропозиції схожу програму реалізовувати в Томську, в Барнаулі, в Ханти-Мансійську і навіть у Нижньому Новгороді. Причому, що найприємніше, — це люди, які просто знайшли нас через веб-сайт, які подивилися на те, що ми робимо, які самі виявили ініціативу. Узагалі це чудово, мені здається.
Радіо Свобода: Ви наводили дані досліджень про те, що більшість росіян — 63 % — вважають російський цивілізаційний шлях особливим. Понад 20 % ототожнюють російську цивілізацію з Європою, 6 % — із Азією, 5 % — із Америкою. А як би Ви відповіли на це запитання?
Тетяна Ткаченко: Особисто в мене дуже космополітична свідомість. Якщо мені запропонують вибрати між Америкою, Азією та Європою, я радше ідентифікуватиму себе з середнім європейським мешканцем. Але, за великим рахунком, для мене це не має значення. Мені здається, прийшов такий час, коли вузька національна свідомість вже не працює — тому що глобалізація, тому що комунікації, тому що інтернет, тому що ми багато їздимо, багато бачимо. Але мені здається, що людина з недостатньо мобільним мисленням має набагато обмеженіше майбутнє, обмеженіші можливості, ніж люди, які мислять поза кордонами.