Слухати:
Віктор Єленський: Коли є свобода совісті, обирають свободу!
Сьогодні ми говоритимемо про проблему, яка в тому чи іншому ступені вражає всі суспільства в усі часи. Ми говоритимемо про одну-єдину дію, котра, за словами Карла Ясперса, звільняє людину від усіх подальших дій. Ця дія стає результатом рішення людини піти з життя.
Перед цією розмовою я надам слово кореспондентці Радіо Свобода на Дніпропетровщині Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Впродовж останнього тижня травня вихованці навчально-виробничого центру №2 вчинили серію самогубств.
Спочатку повісився хлопець, який програв велику суму грошей у гральні автомати, а потім спробувала перетнути вени дівчина, з якою він зустрічався.
За кілька днів повісився ще один підліток. А ще один, уже четвертий, травмувався через спробу викинутися із вікна.
Однак про все це стало відомо тільки зараз. Більш, ніж півмісяця керівництво закладу приховувало цю інформацію від обласного управління освіти. А те у свою чергу ще майже місяць не повідомляло громадськості.
У навчальному закладі і зараз про те, що сталося у травні, розповідають неохоче. Своєї провини у самогубствах дітей керівництво не бачить.
Говорить заступник директора Навчально-виробничого центру Лідія Ткаченко.
Лідія Ткаченко (переклад): Я не думаю, що наша вина в цьому, що ось так вийшло. А для нас це ЧП. У нас такого ніколи не було.
Юлія Рацибарська: Працівники навчально-виробничого центру кажуть, що не знають, що було поштовхом до цілої серії самогубств. Кажуть: можливо, певною мірою вплинула спекотна погода, а ймовірніше те, що всі діти, як кажуть, були важкі, з неврівноваженою психікою, бо, як і більшість вихованців, потрапили до центру з неблагополучних родин. Кажуть, що в особистих справах дітей, які вчинили суїцид, була зафіксована схильність до самогубства.
Комендант гуртожитку закладу Любов Гезей переконана, що на вчинки дітей не могли вплинути умови перебування в закладі і ставлення персоналу. Доказ того: самогубства скоювали за межами закладу.
Любов Гезей: Не на території гуртожитку. Той, перший хлопець, поїхав до себе у притулок. Там це сталося. Другий теж не тут. Другий навіть засуджував першого, говорив, що навіщо він це зробив, я б цього ніколи не зробив. Він був дуже складний, оцей Сергій, другий був дуже складною дитиною.
Юлія Рацибарська: Однак в обласному управлінні освіти мають сумніви, що керівництво закладу зробило усе можливе, аби попередити суїциди. “Однак, - сказав Радіо Свобода начальник обласного управління освіти Віктор Сиченко, - діти теж винні – не зверталися за порадою до дорослих”.
Наразі обласне управління освіти звернулося до Міносвіти з клопотанням про відсторонення від займаних посад директора закладу і директора обласного навчального методичного центру профтехосвіти.
У закладі продовжує працювати комісія, яка з’ясовує всі обставини трагедії. Психологи провели роботу з вихованцями і персоналом. Частину дітей невеликими групами відправили на відпочинок до таборів.
Віктор Єленський: Рабин Ерл Гроллман, якому належать книги про суїцид, що розійшлися по світу мільйонними накладами, писав: “Самогубство – це предмет табу, якими позначена не лише жертва, але й ті, хто лишаються жити. Будь-яка смерть пов’язана з емоційними переживаннями. У випадку із суїцидом ці переживання досягають невимовної сили і стають нестерпними”.
Статистика самогубств вражає. Щороку вкорочує собі віку мільйон землян. Чоловіки роблять це значно частіше за жінок. Музиканти і лікарі значно частіше, ніж бібліотекарі чи продавці. Одинаки частіше за одружених.
Виявлено, що деякі етнічні групи більш схильні до суїциду, ніж інші. Наприклад, серед угро-фінської групи показник самогубств дуже високий. Це стосується і удмуртів, які живуть в Росії, і фінів, і угорців.
Рівень самогубств мало залежить від добробуту. Заможна Швеція давно утримує сумне лідерство за кількістю самогубств.
Натомість існує пряма залежність від суспільних катаклізмів. Скажімо, після зведення Берлінського муру кількість самогубств у східному секторі збільшилася у 25 разів.
Чому люди добровільно йдуть з життя? Всесвітня організація охорони здоров’я перераховує 800 (!) причин цього. Причому лише кожний шостий самогубця – душевнохворий. Трохи більше відсотка вкорочує собі віку через фізичні хвороби, приблизно стільки ж через пересиченість життям, 3% через втрату статків, 6% через пристрасті, 18% через сімейні обставини, 19% самогубць штовхає на останню дію страх перед покаранням. Але найбільша група, 41%, - це ті, чиї мотиви так і залишилися невідомими.
І ще одне. В якихось країнах рівень самогубств тяжіє до нуля, в Єгипті, скажімо, в Гватемалі, Йорданії, на Ямайці, в Перу... В інших цей рівень дуже високий: в Естонії, Словенії, Литві, Латвії.
Вважається, якщо число самогубств перевищує 20 осіб на кожні 100 тисяч населення країни, суїцидальний рівень в країні високий. До таких країн, країн з високим рівнем самогубств, належить і Україна.
Тут є свої особливості. Публічні самоспалення, до прикладу. Так, страйкуючий шахтар Михалевич спалив себе перед Луганською обладміністрацією, перед будівлею Херсонського апеляційного суду підпалив себе 73-річний житель Складовська Куліда, інший самогубця Алімов спалив себе перед Житомирською прокуратурою.
Ще одна особливість: у східних промислових регіонах країни рівень самогубств набагато вищий, ніж у західних областях, особливо в Галичині з її високим рівнем релігійності.
Добре відомо, що Церква різко засуджує і самогубство, самогубців. Архієпископ Черкаський і Канівський Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом Софроній розповідає, як велить Церква ховати самогубців.
Архієпископ Софроній:За кордоном кладовища. Положено. Без усяких почестей, без нічого, без хреста, без молитви. І Церква забороняє навіть за них молитись.
Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат патріарх Філарет уточнює.
Патріарх Філарет: Церква не відспівує самогубців із дисциплінарних причин, для того, щоб запобігти цьому гріховному явищу. Але церква дозволяє відспівувати самогубців, якщо вони психічно хворі. В таких випадках Церква не вважає, що він свідомо покінчив життя самогубством, а в наслідок своєї хвороби душевної.
До мене багато звертаються родичів, то я дозволяю, тому що якщо це свідоме самогубство, тоді Церква не дозволяє, а коли ми не можемо знати, чи він у стані ефекту, чи в стані душевної хвороби, то тоді ми дозволяємо відспівати.
Віктор Єленський: Микола Бердяєв сказав колись: “Церковні канони відносно самогубців надто жорстокі і безжальні і на практиці ставлення це вимушені пом’якшувати. Але в цій жорстокості і безжалісності є своя метафізична глибина. Самогубство викликає жахливе, майже надприродне почуття, як порушення Божих і людських законів, як насильство не лише над життям, але й над смертю”.
А от священик і релігієзнавець Яків Кротов вважає, що у ставленні до самогубців з християнської точки зору має перемагати не мертва літера закону, а Христова заповідь любові.
Яків Кротов: Проблема полягає у тому, що самогубство – це лише назва фізичного акту: людина перериває акт свого фізичного існування. Але причини у цього фізичного акту: духовні, душевні, вони різні.
По-перше, є люди, які скоюють самогубство у несвідомому стані. Є люди, котрих доводять до самогубства. І це кримінальний злочин, доведення людини до самогубства. Це не гріх людини, яку до цього доведено. Тобто, якщо людина в Освенцимі, концентраційному таборі, кидалась на колючий дріт з електричним струмом, то це не гріх.
Так само, досить часто самогубства спричиняють такі безвихідні ситуації, що швидше свідчать про високу віру людини. Адже відомо, що у сонмі ранніх християнських святих є люди, що їх славить Церква (хоча не акцентує на цьому увагу), котрі покінчили життя самогубством, рятуючись від гонителів.
Простий приклад. Монахині одного з монастирів у Сирії, які покінчили із собою під час набігу кочовиків, щоб не потрапити їм до рук і не бути зґвалтованими. Звичайно, це не гріх.
І у російській традиції, у московській традиції, я би сказав так, ставлення до цього максимально уважне і добре (гарне). Така як би презумпція доброти мусить бути.
Знову простий приклад. 1903 року помер син великого нашого історика Сергія Соловйова. Він помер від раку після тривалої хвороби. Його дружина Ольга Михайлівна, як тільки чоловік помер, вона вийшла до сусідньої кімнати і застрелилась. Вона жодної хвилини не хотіла прожити без нього. І її ховав вікарій Московської єпархії на цвинтарі Новодівочого монастиря і говорив урочисту проповідь на слова Євангелія, про те, що нема вище любові, як віддати своє життя, покласти свою душу за ближнього свого.
Нещодавно трагічно пішов з життя син відомого актора Золотухіна. І його брат отець Діонісій його відспівав. Тож тут спаси нас, Господи, від будь-яких огульних суджень, ніби це розбір справ на парткомі.
Ця справа підлягає Божому Суду і там, де Церква і конкретний священик можуть піти на зустріч, порадившись з єпископом, з власною совістю, він звичайно ж повинен слугувати прикладом доброти.
Віктор Єленський: Втім, в багатьох інших релігійних традиціях самогубство теж вважається порушенням Божих настанов.
Говорить помічний голови Духовного управління мусульман України Рустам Гафурт.
Рустам Гафурт: В ісламі заборонено робити суїцид. Це великий гріх. Якщо ж людина вбила себе, знаючи, що цього не можна робити, що це великий гріх, але він убив себе, при цьому залишаючись у вірі у мусульманстві, то все одно йому читають молитву, його ховають на мусульманському цвинтарі, але без великих урочистостей, бо на урочистості заслуговують ті люди, які з честю пішли з життя, а самогубця, ідучи таким чином з життя, зробила великий гріх.
Віктор Єленський: Між тим дуже і дуже часто, людина, яка добровільно йде з життя посилає всім-всім-всім моторошний сигнал: люди, ви винуваті в моїй смерті.
З Золотого мосту в Сан-Франциско впродовж 70 років кинулися у воду тисяча двісті п’ятдесят самогубців. І всі вони кидалися у воду в бік міста, так, щоби красень Сан-Франциско бачив, як їм невимовно погано.
Пояснює Олена Добротняк, фахівець Львівського антикризового центру.
Олена Добротняк: Є багато спроб, які є демонстративними. Людина через спроби самогубства повідомляє просто оточуючим, наскільки їй є погано і повідомити про серйозність ситуації.
А що стосується кризових ситуацій, то, безумовно, коли людина перебуває в якомусь гострому, кризовому стані, тобто відразу після якоїсь втрати або після катастроф, то це є група ризику, і там є достатньо серйозний момент для самогубства.
Але є таке поняття, як постстресовий стан, коли вже пройде певний час після кризи, коли приходить усвідомлення, то частина людей повністю не виходять з того стану, а продовжується постстресовий розлад.
Якщо в гострому стресовому стані потрібна екстрена психологічна допомога, то в постстресовому вже потребують люди психотерапевтичної медикаментозної допомоги.
У Львові є досвід надання такої допомоги - після Скнилівської аварії, виїзду на місця, біля моргів, біля лікарень з дітьми тоді проводилася робота довгий період, майже впродовж півроку діти, які приймали участь, або сім’ї, в яких загинули родичі, буди під пильним доглядом наших спеціалістів.
Віктор Єленський:Що може зробити Церква для попередження суїцидів? Деякі церкви покладаються на проповідь непорушності священного дару життя. Інші додають до цього земні, сказати б, дії.
Пастор київської харизматичної церкви “Перемога” Віра Гаманенко розповідає про роботу центрів допомоги, які працюють при Церкві.
Віра Гаманенко: У нас цілий комплекс відділів, які займаються безпосередньо кризовими ситуаціями. Навіть утворено центр ресоціалізації “Перемога”, який опікується не тільки молоддю, а людьми різного віку. Він надає допомогу наркозалежним і ВІЛ – позитивним, адже ВІЛ – позитивні молоді люди уже не бачать сенсу у цьому житті, вважають себе кинутими усіма. І тому у нас є центри, які опікуються ними.
Ми навіть створили консультативний пункт спеціально для цих людей. Ми розповсюджуємо реклами, щоб люди знали, куди іти зі своїми проблемами, куди зателефонувати у цих ситуаціях.
Ми вважаємо, що коли проблема з молодою людиною або батьком, або сином, або донькою, то вони у тій чи іншій мірі також проходять через якусь серйозну велику кризу. Тож ми працюємо і з родичами, з мамою чи з татом. Проводимо з ними консультації, оскільки, якщо це людина на межі самогубства, у цій ситуації потрібна й особлива поведінка родичів.
До мене особисто звертались у таких випадках, наприклад, підлітки, які передозовують таблетки. І були такі випадки, коли мені безпосередньо телефонували на мобільний, тому що десь звідкись знайшли мій номер і: “Віро Іванівно, ви мене обійняли, потисли колись руку, ви мене підбадьорили. А от тепер я хочу з вами попрощатись, бо я стою на останньому поверсі 16-поверхового будинку і зараз хочу стрибати”.
Так, були подібні ситуації, і не один раз. І траплялось, що у метро стоїть молодий хлопчина, а я навіть і не знала, що у нас на лініях метро молодь знає, де які повороти, з шаленою швидкістю проходять потяги, знають де стрибати так, щоб точно загинути, а не вижити і бути калікою.
А буває, що знаходжу такі моменти сама, кажу: “Стій там, де стоїш! Де ти? Зупинись! Я виїжджаю, їду до тебе!”.
Тут допомагає материнське серце, пасторське серце. Різні методи, бо ситуації різні. Немає жодної ситуації, ідентичній іншій, тож потрібні різні методи переконання, щоразу інші слова, щоразу інакші дії. Це завжди щось інакше. І різний підхід. Але не було жодного випадку, щоб людина, яка зателефонувала, кинулася з даху чи стрибнула під потяг.
Віктор Єленський: Давно, дуже давно було помічено, що людина найчастіше вкорочує собі віку не через глобальні проблеми і не через політику, а через внутрішні переживання, які роблять подальше існування нестерпним. І в цьому сенсі, здавалося б, ця проблема є нерозв’язною. Але, як відзначив нещодавно французький медик Жан-Клод Шене, найчастіше люди йдуть на самогубство в період кризи. А криза - явище тимчасове, момент, коли людина потребує щиросердої теплоти і допомоги. Одержавши підтримку, людина часто відмовляється від своїх намірів.
Віктор Єленський: Коли є свобода совісті, обирають свободу!
Сьогодні ми говоритимемо про проблему, яка в тому чи іншому ступені вражає всі суспільства в усі часи. Ми говоритимемо про одну-єдину дію, котра, за словами Карла Ясперса, звільняє людину від усіх подальших дій. Ця дія стає результатом рішення людини піти з життя.
Перед цією розмовою я надам слово кореспондентці Радіо Свобода на Дніпропетровщині Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Впродовж останнього тижня травня вихованці навчально-виробничого центру №2 вчинили серію самогубств.
Спочатку повісився хлопець, який програв велику суму грошей у гральні автомати, а потім спробувала перетнути вени дівчина, з якою він зустрічався.
За кілька днів повісився ще один підліток. А ще один, уже четвертий, травмувався через спробу викинутися із вікна.
Однак про все це стало відомо тільки зараз. Більш, ніж півмісяця керівництво закладу приховувало цю інформацію від обласного управління освіти. А те у свою чергу ще майже місяць не повідомляло громадськості.
У навчальному закладі і зараз про те, що сталося у травні, розповідають неохоче. Своєї провини у самогубствах дітей керівництво не бачить.
Говорить заступник директора Навчально-виробничого центру Лідія Ткаченко.
Лідія Ткаченко (переклад): Я не думаю, що наша вина в цьому, що ось так вийшло. А для нас це ЧП. У нас такого ніколи не було.
Юлія Рацибарська: Працівники навчально-виробничого центру кажуть, що не знають, що було поштовхом до цілої серії самогубств. Кажуть: можливо, певною мірою вплинула спекотна погода, а ймовірніше те, що всі діти, як кажуть, були важкі, з неврівноваженою психікою, бо, як і більшість вихованців, потрапили до центру з неблагополучних родин. Кажуть, що в особистих справах дітей, які вчинили суїцид, була зафіксована схильність до самогубства.
Комендант гуртожитку закладу Любов Гезей переконана, що на вчинки дітей не могли вплинути умови перебування в закладі і ставлення персоналу. Доказ того: самогубства скоювали за межами закладу.
Любов Гезей: Не на території гуртожитку. Той, перший хлопець, поїхав до себе у притулок. Там це сталося. Другий теж не тут. Другий навіть засуджував першого, говорив, що навіщо він це зробив, я б цього ніколи не зробив. Він був дуже складний, оцей Сергій, другий був дуже складною дитиною.
Юлія Рацибарська: Однак в обласному управлінні освіти мають сумніви, що керівництво закладу зробило усе можливе, аби попередити суїциди. “Однак, - сказав Радіо Свобода начальник обласного управління освіти Віктор Сиченко, - діти теж винні – не зверталися за порадою до дорослих”.
Наразі обласне управління освіти звернулося до Міносвіти з клопотанням про відсторонення від займаних посад директора закладу і директора обласного навчального методичного центру профтехосвіти.
У закладі продовжує працювати комісія, яка з’ясовує всі обставини трагедії. Психологи провели роботу з вихованцями і персоналом. Частину дітей невеликими групами відправили на відпочинок до таборів.
Віктор Єленський: Рабин Ерл Гроллман, якому належать книги про суїцид, що розійшлися по світу мільйонними накладами, писав: “Самогубство – це предмет табу, якими позначена не лише жертва, але й ті, хто лишаються жити. Будь-яка смерть пов’язана з емоційними переживаннями. У випадку із суїцидом ці переживання досягають невимовної сили і стають нестерпними”.
Статистика самогубств вражає. Щороку вкорочує собі віку мільйон землян. Чоловіки роблять це значно частіше за жінок. Музиканти і лікарі значно частіше, ніж бібліотекарі чи продавці. Одинаки частіше за одружених.
Виявлено, що деякі етнічні групи більш схильні до суїциду, ніж інші. Наприклад, серед угро-фінської групи показник самогубств дуже високий. Це стосується і удмуртів, які живуть в Росії, і фінів, і угорців.
Рівень самогубств мало залежить від добробуту. Заможна Швеція давно утримує сумне лідерство за кількістю самогубств.
Натомість існує пряма залежність від суспільних катаклізмів. Скажімо, після зведення Берлінського муру кількість самогубств у східному секторі збільшилася у 25 разів.
Чому люди добровільно йдуть з життя? Всесвітня організація охорони здоров’я перераховує 800 (!) причин цього. Причому лише кожний шостий самогубця – душевнохворий. Трохи більше відсотка вкорочує собі віку через фізичні хвороби, приблизно стільки ж через пересиченість життям, 3% через втрату статків, 6% через пристрасті, 18% через сімейні обставини, 19% самогубць штовхає на останню дію страх перед покаранням. Але найбільша група, 41%, - це ті, чиї мотиви так і залишилися невідомими.
І ще одне. В якихось країнах рівень самогубств тяжіє до нуля, в Єгипті, скажімо, в Гватемалі, Йорданії, на Ямайці, в Перу... В інших цей рівень дуже високий: в Естонії, Словенії, Литві, Латвії.
Вважається, якщо число самогубств перевищує 20 осіб на кожні 100 тисяч населення країни, суїцидальний рівень в країні високий. До таких країн, країн з високим рівнем самогубств, належить і Україна.
Тут є свої особливості. Публічні самоспалення, до прикладу. Так, страйкуючий шахтар Михалевич спалив себе перед Луганською обладміністрацією, перед будівлею Херсонського апеляційного суду підпалив себе 73-річний житель Складовська Куліда, інший самогубця Алімов спалив себе перед Житомирською прокуратурою.
Ще одна особливість: у східних промислових регіонах країни рівень самогубств набагато вищий, ніж у західних областях, особливо в Галичині з її високим рівнем релігійності.
Добре відомо, що Церква різко засуджує і самогубство, самогубців. Архієпископ Черкаський і Канівський Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом Софроній розповідає, як велить Церква ховати самогубців.
Архієпископ Софроній:За кордоном кладовища. Положено. Без усяких почестей, без нічого, без хреста, без молитви. І Церква забороняє навіть за них молитись.
Віктор Єленський: Предстоятель Української православної церкви Київський патріархат патріарх Філарет уточнює.
Патріарх Філарет: Церква не відспівує самогубців із дисциплінарних причин, для того, щоб запобігти цьому гріховному явищу. Але церква дозволяє відспівувати самогубців, якщо вони психічно хворі. В таких випадках Церква не вважає, що він свідомо покінчив життя самогубством, а в наслідок своєї хвороби душевної.
До мене багато звертаються родичів, то я дозволяю, тому що якщо це свідоме самогубство, тоді Церква не дозволяє, а коли ми не можемо знати, чи він у стані ефекту, чи в стані душевної хвороби, то тоді ми дозволяємо відспівати.
Віктор Єленський: Микола Бердяєв сказав колись: “Церковні канони відносно самогубців надто жорстокі і безжальні і на практиці ставлення це вимушені пом’якшувати. Але в цій жорстокості і безжалісності є своя метафізична глибина. Самогубство викликає жахливе, майже надприродне почуття, як порушення Божих і людських законів, як насильство не лише над життям, але й над смертю”.
А от священик і релігієзнавець Яків Кротов вважає, що у ставленні до самогубців з християнської точки зору має перемагати не мертва літера закону, а Христова заповідь любові.
Яків Кротов: Проблема полягає у тому, що самогубство – це лише назва фізичного акту: людина перериває акт свого фізичного існування. Але причини у цього фізичного акту: духовні, душевні, вони різні.
По-перше, є люди, які скоюють самогубство у несвідомому стані. Є люди, котрих доводять до самогубства. І це кримінальний злочин, доведення людини до самогубства. Це не гріх людини, яку до цього доведено. Тобто, якщо людина в Освенцимі, концентраційному таборі, кидалась на колючий дріт з електричним струмом, то це не гріх.
Так само, досить часто самогубства спричиняють такі безвихідні ситуації, що швидше свідчать про високу віру людини. Адже відомо, що у сонмі ранніх християнських святих є люди, що їх славить Церква (хоча не акцентує на цьому увагу), котрі покінчили життя самогубством, рятуючись від гонителів.
Простий приклад. Монахині одного з монастирів у Сирії, які покінчили із собою під час набігу кочовиків, щоб не потрапити їм до рук і не бути зґвалтованими. Звичайно, це не гріх.
І у російській традиції, у московській традиції, я би сказав так, ставлення до цього максимально уважне і добре (гарне). Така як би презумпція доброти мусить бути.
Знову простий приклад. 1903 року помер син великого нашого історика Сергія Соловйова. Він помер від раку після тривалої хвороби. Його дружина Ольга Михайлівна, як тільки чоловік помер, вона вийшла до сусідньої кімнати і застрелилась. Вона жодної хвилини не хотіла прожити без нього. І її ховав вікарій Московської єпархії на цвинтарі Новодівочого монастиря і говорив урочисту проповідь на слова Євангелія, про те, що нема вище любові, як віддати своє життя, покласти свою душу за ближнього свого.
Нещодавно трагічно пішов з життя син відомого актора Золотухіна. І його брат отець Діонісій його відспівав. Тож тут спаси нас, Господи, від будь-яких огульних суджень, ніби це розбір справ на парткомі.
Ця справа підлягає Божому Суду і там, де Церква і конкретний священик можуть піти на зустріч, порадившись з єпископом, з власною совістю, він звичайно ж повинен слугувати прикладом доброти.
Віктор Єленський: Втім, в багатьох інших релігійних традиціях самогубство теж вважається порушенням Божих настанов.
Говорить помічний голови Духовного управління мусульман України Рустам Гафурт.
Рустам Гафурт: В ісламі заборонено робити суїцид. Це великий гріх. Якщо ж людина вбила себе, знаючи, що цього не можна робити, що це великий гріх, але він убив себе, при цьому залишаючись у вірі у мусульманстві, то все одно йому читають молитву, його ховають на мусульманському цвинтарі, але без великих урочистостей, бо на урочистості заслуговують ті люди, які з честю пішли з життя, а самогубця, ідучи таким чином з життя, зробила великий гріх.
Віктор Єленський: Між тим дуже і дуже часто, людина, яка добровільно йде з життя посилає всім-всім-всім моторошний сигнал: люди, ви винуваті в моїй смерті.
З Золотого мосту в Сан-Франциско впродовж 70 років кинулися у воду тисяча двісті п’ятдесят самогубців. І всі вони кидалися у воду в бік міста, так, щоби красень Сан-Франциско бачив, як їм невимовно погано.
Пояснює Олена Добротняк, фахівець Львівського антикризового центру.
Олена Добротняк: Є багато спроб, які є демонстративними. Людина через спроби самогубства повідомляє просто оточуючим, наскільки їй є погано і повідомити про серйозність ситуації.
А що стосується кризових ситуацій, то, безумовно, коли людина перебуває в якомусь гострому, кризовому стані, тобто відразу після якоїсь втрати або після катастроф, то це є група ризику, і там є достатньо серйозний момент для самогубства.
Але є таке поняття, як постстресовий стан, коли вже пройде певний час після кризи, коли приходить усвідомлення, то частина людей повністю не виходять з того стану, а продовжується постстресовий розлад.
Якщо в гострому стресовому стані потрібна екстрена психологічна допомога, то в постстресовому вже потребують люди психотерапевтичної медикаментозної допомоги.
У Львові є досвід надання такої допомоги - після Скнилівської аварії, виїзду на місця, біля моргів, біля лікарень з дітьми тоді проводилася робота довгий період, майже впродовж півроку діти, які приймали участь, або сім’ї, в яких загинули родичі, буди під пильним доглядом наших спеціалістів.
Віктор Єленський:Що може зробити Церква для попередження суїцидів? Деякі церкви покладаються на проповідь непорушності священного дару життя. Інші додають до цього земні, сказати б, дії.
Пастор київської харизматичної церкви “Перемога” Віра Гаманенко розповідає про роботу центрів допомоги, які працюють при Церкві.
Віра Гаманенко: У нас цілий комплекс відділів, які займаються безпосередньо кризовими ситуаціями. Навіть утворено центр ресоціалізації “Перемога”, який опікується не тільки молоддю, а людьми різного віку. Він надає допомогу наркозалежним і ВІЛ – позитивним, адже ВІЛ – позитивні молоді люди уже не бачать сенсу у цьому житті, вважають себе кинутими усіма. І тому у нас є центри, які опікуються ними.
Ми навіть створили консультативний пункт спеціально для цих людей. Ми розповсюджуємо реклами, щоб люди знали, куди іти зі своїми проблемами, куди зателефонувати у цих ситуаціях.
Ми вважаємо, що коли проблема з молодою людиною або батьком, або сином, або донькою, то вони у тій чи іншій мірі також проходять через якусь серйозну велику кризу. Тож ми працюємо і з родичами, з мамою чи з татом. Проводимо з ними консультації, оскільки, якщо це людина на межі самогубства, у цій ситуації потрібна й особлива поведінка родичів.
До мене особисто звертались у таких випадках, наприклад, підлітки, які передозовують таблетки. І були такі випадки, коли мені безпосередньо телефонували на мобільний, тому що десь звідкись знайшли мій номер і: “Віро Іванівно, ви мене обійняли, потисли колись руку, ви мене підбадьорили. А от тепер я хочу з вами попрощатись, бо я стою на останньому поверсі 16-поверхового будинку і зараз хочу стрибати”.
Так, були подібні ситуації, і не один раз. І траплялось, що у метро стоїть молодий хлопчина, а я навіть і не знала, що у нас на лініях метро молодь знає, де які повороти, з шаленою швидкістю проходять потяги, знають де стрибати так, щоб точно загинути, а не вижити і бути калікою.
А буває, що знаходжу такі моменти сама, кажу: “Стій там, де стоїш! Де ти? Зупинись! Я виїжджаю, їду до тебе!”.
Тут допомагає материнське серце, пасторське серце. Різні методи, бо ситуації різні. Немає жодної ситуації, ідентичній іншій, тож потрібні різні методи переконання, щоразу інші слова, щоразу інакші дії. Це завжди щось інакше. І різний підхід. Але не було жодного випадку, щоб людина, яка зателефонувала, кинулася з даху чи стрибнула під потяг.
Віктор Єленський: Давно, дуже давно було помічено, що людина найчастіше вкорочує собі віку не через глобальні проблеми і не через політику, а через внутрішні переживання, які роблять подальше існування нестерпним. І в цьому сенсі, здавалося б, ця проблема є нерозв’язною. Але, як відзначив нещодавно французький медик Жан-Клод Шене, найчастіше люди йдуть на самогубство в період кризи. А криза - явище тимчасове, момент, коли людина потребує щиросердої теплоти і допомоги. Одержавши підтримку, людина часто відмовляється від своїх намірів.
