Олена Теліга з роду Шовгенівих народилася 21 липня 1907 року у Петербурзі. На початку 1917 року Шовгеніви переїхали до Києва. Під час Української революції батько Олени Іван Шовгенів був міністром уряду Української Народної Республіки, а після її поразки родина виїхала до міста Подєбради у Чехо-Словаччині. Там Олена познайомилася і невдовзі взяла шлюб з колишнім сотником Армії УНР Михайлом Телігою. У другій половині 1920-х років вона навчалася в Українському Педагогічному Інституті у Празі і тоді ж почала публікувати свої вірші.
«Не візьмеш плачу з собою – Я плакать буду пізніш! Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий, як ніж. Щоб мовби в залізнім свисті Для крику і для мовчань – Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча».
Після закінчення інституту Теліга вчителювала в українській школі у Варшаві. Тридцяти двох років вона стала членом Організації Українських Націоналістів, а після її розколу приєдналася до мельниківської фракції і працювала у культурній референтурі, очолюваній Олегом Ольжичем.
22 жовтня 1941 року подружжя Теліг повернулося до Києва. Олена була обрана головою Спілки українських письменників, редагувала літературно-мистецький альманах «Літаври». Проте вже у грудні нацисти закрили «Літаври», а 9 лютого гестапо заарештувало більшість членів Спілки письменників в її приміщенні на вулиці Трьохсвятительській. Олена та Михайло Теліги були розстріляні у Бабиному Яру 21 лютого 1942 року.
«І в павутинні перехресних барв Я мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть – не зимне умирання».
«Не візьмеш плачу з собою – Я плакать буду пізніш! Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий, як ніж. Щоб мовби в залізнім свисті Для крику і для мовчань – Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча».
Після закінчення інституту Теліга вчителювала в українській школі у Варшаві. Тридцяти двох років вона стала членом Організації Українських Націоналістів, а після її розколу приєдналася до мельниківської фракції і працювала у культурній референтурі, очолюваній Олегом Ольжичем.
22 жовтня 1941 року подружжя Теліг повернулося до Києва. Олена була обрана головою Спілки українських письменників, редагувала літературно-мистецький альманах «Літаври». Проте вже у грудні нацисти закрили «Літаври», а 9 лютого гестапо заарештувало більшість членів Спілки письменників в її приміщенні на вулиці Трьохсвятительській. Олена та Михайло Теліги були розстріляні у Бабиному Яру 21 лютого 1942 року.
«І в павутинні перехресних барв Я мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть – не зимне умирання».