Зазвичай ми непогано розрізняємо конгруентність чи неконгруентність у людях, з якими спілкуємося. Нас, звісно, може ошукати спритний ділок чи нечесний політик.Та все ж з одними людьми ми відчуваємо, що їхні почуття відповідають тому, що вони говорять, а з іншими розуміємо, що їхні слова – лише маска, фасад, і намагаємось розібратися, що за цим криється, стараємося бути з ними обережними. Побачити конгруентність чи її відсутність ззовні буває навіть легше, ніж відчути самому, адже нерідко ми не усвідомлюємо неконгруентність власної поведінки.
Взагалі, часом навіть у буденному житті дуже важливо виявити неконгруентність в інших людях. Наприклад, вчитель пояснює матеріал і запитує учня, чи він усе зрозумів. Учень може відповісти «так», але його тон, вираз обличчя може не відповідати його словам. Подібні ситуації можуть виникати між продавцем і покупцем, діловими партнерами, при підписанні якоїсь угоди. Скажімо, оператор турфірми переконує вас у перевагах саме їхніх послуг, але щось у його інтонації чи погляді змушує вас відчувати сумнів. Адже що б не говорила і не демонструвала своєю поведінкою людина на свідомому рівні, існує безліч сигналів, які подаються очима, мімікою, позою чи рухами тіла, інтонацією. Якщо ці сигнали не відповідають змістові слів, то і довіряти ми їм не будемо. Отже, при будь-якому спілкуванні необхідна узгодженість, тобто, конгруентність усіх складників комунікативного процесу.
Аварія на Львівщині. Чиновники самі не переконані в тому, що говорять, а люди це відчувають, от і не довіряють
Більше того, висока конгруентність особистості може дуже підвищити рівень довіри до неї. Людина, яка дійсно переконана у своїй правоті і може це показати, здатна повести за собою інших. Очевидно, що провідники людства в усі часи мали цю рису. У ХХ столітті конгруентними виглядали, хоча і з різними знаками, Ленін і Ганді, Че Гевара та Іоанн-Павло ІІ. Зрозуміло, що висока конгруентність – дуже важлива для політичного діяча риса. Серед сучасних українських політиків найяскравіше вона була виражена, мабуть, у В’ячеслава Чорновола.
А от у нинішніх українських лідерів рідко можна бачити високий рівень конгруентності. Свіжий приклад – катастрофа на Львівщині. Чиновники гучно запевняють населення у повній безпеці, і водночас – відводять очі, та й тон якийсь не надто впевнений. Річ у тім, що вони самі не переконані в тому, що говорять. І люди це відчувають, от і не довіряють. Звичайно, певну роль тут відіграє брак довіри до влади взагалі. Та якби ті ж чиновники були більш конгруентними, то і довіряли б їм більше. Але справа тут не у психологічних прийомах чи акторській майстерності. Люди довіряють тим, хто говорить правду. І для кого цей стан є конгруентним.
Взагалі, часом навіть у буденному житті дуже важливо виявити неконгруентність в інших людях. Наприклад, вчитель пояснює матеріал і запитує учня, чи він усе зрозумів. Учень може відповісти «так», але його тон, вираз обличчя може не відповідати його словам. Подібні ситуації можуть виникати між продавцем і покупцем, діловими партнерами, при підписанні якоїсь угоди. Скажімо, оператор турфірми переконує вас у перевагах саме їхніх послуг, але щось у його інтонації чи погляді змушує вас відчувати сумнів. Адже що б не говорила і не демонструвала своєю поведінкою людина на свідомому рівні, існує безліч сигналів, які подаються очима, мімікою, позою чи рухами тіла, інтонацією. Якщо ці сигнали не відповідають змістові слів, то і довіряти ми їм не будемо. Отже, при будь-якому спілкуванні необхідна узгодженість, тобто, конгруентність усіх складників комунікативного процесу.
Аварія на Львівщині. Чиновники самі не переконані в тому, що говорять, а люди це відчувають, от і не довіряють
Більше того, висока конгруентність особистості може дуже підвищити рівень довіри до неї. Людина, яка дійсно переконана у своїй правоті і може це показати, здатна повести за собою інших. Очевидно, що провідники людства в усі часи мали цю рису. У ХХ столітті конгруентними виглядали, хоча і з різними знаками, Ленін і Ганді, Че Гевара та Іоанн-Павло ІІ. Зрозуміло, що висока конгруентність – дуже важлива для політичного діяча риса. Серед сучасних українських політиків найяскравіше вона була виражена, мабуть, у В’ячеслава Чорновола.
А от у нинішніх українських лідерів рідко можна бачити високий рівень конгруентності. Свіжий приклад – катастрофа на Львівщині. Чиновники гучно запевняють населення у повній безпеці, і водночас – відводять очі, та й тон якийсь не надто впевнений. Річ у тім, що вони самі не переконані в тому, що говорять. І люди це відчувають, от і не довіряють. Звичайно, певну роль тут відіграє брак довіри до влади взагалі. Та якби ті ж чиновники були більш конгруентними, то і довіряли б їм більше. Але справа тут не у психологічних прийомах чи акторській майстерності. Люди довіряють тим, хто говорить правду. І для кого цей стан є конгруентним.