«Для нас, людей, які ввійшли в 21-ше сторіччя, конче потрібно зберегти пам’ять про тих людей, які потерпіли в минулому, 20-му сторіччі. Це потрібно не тільки для того, щоб не забувати минуле – це потрібно саме для нас», – сказав він.
Хрест двотижневою хресною ходою доставили до Москви з Соловецького монастиря на Півночі Росії, який свого часу став першим радянським концтабором.
На території тодішнього полігону НКВС у Бутові на виконання наказу сталінського керівництва про масові репресії лише ледь більше як за рік розстріляли майже 21 тисячу осіб. Родичі змогли дізнатися про їхню долю тільки через понад півстоліття.
Сьогодні до Бутова прийшла Ґаліна Прякіна – саме тут розстріляли й поховали її батька.
В інтерв’ю Радіо Свобода вона розповіла: «Дідусь був священиком, ну, а тато був просто теслею на силікатному заводі в Москві. Ось за те, що дідусь був священик і він сам мав стосунок до священика, звинуватили і тата, що він – шпигун на користь Румунії».
Для влади головне – православ’я, для дослідників – історична пам’ять
На жалобній церемонії, за повідомленнями, не було нікого з представників нинішньої російської влади. Подію досить широко висвітлили телеканали – але в їхніх повідомленнях увага була не так на пам’яті жертв репресій, як на подробицях виготовлення, перевезення і встановлення хреста і його значенні для подальшого розквіту православ’я в Росії.
Керівник Меморіального науково-просвітницького центру «Бутово» Іґор Ґаркавий наголосив Радіо Свобода, що меморіал не має бути тільки храм і хрест і дослідники, на відміну від влади, не мають наміру обмежуватися православ’ям.
«Тут, на цій святій землі, ми працюємо, щоб увічнити пам’ять усіх потерпілих. І минулого року ми запросили представників усіх тих релігій, конфесій, представники яких лежать у ровах Бутовського полігону. Я дуже вдячний і представникам мусульманської громади, і керівникові ритуальної служби Московської хоральної синагоги, які прийшли на цю конференцію і зробили свій внесок у вивчення стародавніх традицій. Ми разом спробували обміркувати наші подальші дії», – сказав керівник меморіального центру.
Репресії били по Україні
Репресії 1937–38 років, як і інші їхні хвилі, болісно вдарили й по Україні.
Зокрема, в урочищі Сандармох у Карелії тоді розстріляли понад тисячу раніше ув’язнених представників української інтелігенції з так званого «соловецького етапу», серед них Миколу Зерова, Леся Курбаса, Валер’яна Підмогильного і багатьох інших.
Українська делегація вирушила на початку серпня в традиційну поїздку на Північ Росії вклонитися прахові закатованих земляків.
Цього року поїздка вперше відбувається на державному рівні: Президент своїм указом доручив цю місію Інститутові національної пам’яті.
Матеріали до теми:
Українці й інші народи колишнього СРСР вшановують жертв сталінських репресій Віктор Ющенко від імені Української держави засвідчує шану перед пам’яттю усіх невинних жертв Великого терору 1937–1938 років Українці з усього світу збирали гроші на пам''ятник закатованим в''язням Соловків Подорож українців на Соловки на початку серпня 2004 року