Доступність посилання

ТОП новини

Молода література, мистецтво, культура України – набутки, тенденції


Надія Степула Слухати:


Надія Степула: Молода література, мистецтво, культура України... Які тут набутки, тенденції сьогодні?

З’ява нових творів, літературні гурти і течії, поєднання літератури з музикою, мистецтвом, нові яскраві презентації книг з елементами театрального дійства, свято відкритого поетичного форуму «Web -єднання» та багато іншого у новому випуску «Вимірів життя».

Нещодавно у Львові пройшов перший відкритий поетичний форум “Web-єднання” в рамках зібрання авторів Web-видань українського Інтернету, зустрічей із творчими особистостями Львова, видавцями та організаторами літературного процесу.

Це перша така в Україні громадська ініціатива з метою об''єднання періодичними зустрічами широкого кола авторів, які перебувають у царині поезії, співаної поезії, поетичної аналітики у мережі україномовних Web-видань.

«Web-єднання» вилилося в періодичне аполітичне об’єднання Web-авторів довкола певних територіальних осередків громадських організацій, представлених в українському Інтернеті конкретними літературними виданнями.

Активними учасниками були всі бажаючі живого спілкування автори за умови їх реєстрації, що відбувалася безперервно і носила добровільний характер.

ФОРУМ “Web-єднання” відбувся завдяки підтримці поетів, авторів українського Інтернету, мережевих видань, різних, таких як “Поетичні Майстерні”, “Гоголівська академія”, “Літклуб”, “Літзавод”, а також за сприяння львівського музею ідей “Дзиндри”, Західноукраїнської інформаційної корпорації і багатьох інших інстанцій, не байдужих до культури, літератури, до молодіжного культурного руху.

Виступили на форумі поети. Серед них і Ярослав Нечуйвітер, який розповів про витоки і організаційне втілення ідей форуму. Поет Володимир Ляшкевич зосередив увагу на авторській поезії та філогенезі жанру “Web-поезії”. А Наталія Криничанка, автор-виконавець, оприлюднила тему співаної поезії.

Цікавим і оригінальним був виступ театральної студії із містечка Золочева за поетичними творами Олега Ольжича та Олени Теліги. У рік, коли відзначаються ювілеї цих знакових постатей української культури, дійство стало особливо примітним.

На форумі були і творчі вечірки зі співаною поезією, і «походеньки закапелками старовинного Львова», і конкурси та студії поетів зі столиці.

Про "Літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя” видавництва "Каменяр" розповіли директор цього видавництва Дмитро Сапіга та відома українська письменниця Марія Людкевич.

Присутні обговорили перспективи і досягнення творчих процесів у нинішній країні, взяли участь у поетичних та критичних діалогах.

Усі прочитані чи співані твори звучали в живописних місцинах: і в самому Львові, на тлі його древньої архітектури, і за межами міста, на лоні чудової літньої природи.

Феєрія нічних вогнів і дзвінких молодих голосів, світанкові посиденьки та вечірні походеньки – усе це завершилося на четвертий день зустрічей акцією «Тривалі поцілунки». Проблеми молодої культури в Україні ті ж самі, що й проблеми культури загалом. Іноді гострота їхня лежить на поверхні. Часто ці проблеми задавнені, закорінені в часи минулі. Інша річ, що волати «пробі» треба всім. Так, принаймні, вважають ті, хто намагається бити на сполох у всі доступні дзвони. «Тепер цінність роботи художника або режисера для української влади та суспільства визначається суто економічними категоріями – вартістю землі, яку займає майстерня або театральне приміщення, а також розташуванням та розміром самого, кажучи мовою сучасної київської влади, об''єкту культурного призначення».- Пише у проблемній статті «Київська культурна «революція» Вадим Кравчик. “І «розташування у центрі міста театрального центру чи майстерні, яке раніше було перевагою для них, тепер перетворилося у їх найбільшу проблему».

«Першими жертвами» Вадим Кравчик називає Національний центр театрального мистецтва імені Л. Курбаса, якому 23 лютого 2007 року Указом Президента України було надано статус Національного, а також театр “Актор”, Малу київську оперу, низку художніх галерей, більшість із яких розташована на славнозвісному Андріївському узвозі, а саме: Центр сучасного мистецтва “Совіарт”, галереї “Ательє Карась”, “Ра” і багато інших, які потрапили у своєрідний «чорний список» об’єктів культури. Все майже банально: у них забирають приміщення.

«У Рік української книги збираються виселити зі своїх приміщень видавництва “Мистецтво”, “Обереги”, “Алатон”, книгарні “Сяйво” та “Знання”, перепрофілювавши ці площі у висококультурні бутіки з турецькими шмотками», - наголошує Вадим Кравчик, гірко іронізуючи з приводу того, що «глобальний розмах сучасних Лєніних від культури підкреслює продаж інвесторові під будівництво адміністративно-готельного комплексу з підземним та надземним паркінгами недобудованого приміщення Національного художнього музею України по вулиці Інститутський, 3.

Чи, може, інвестор збирається використовувати згадані паркінги як запасники для картин художників 17-18 сторіччя?”. - Запитує Вадим Кравчик.

“Колись, за часів найбільшого українського демократа Кучми, письменники приносили до його адміністрації свої рукописи та спалювали їх, щоб привернути до себе увагу можновладців.

Здається, зараз такі самопожертви вже не потрібні – київська влада сама із задоволенням спалить усі книжки українських письменників, якщо вони будуть займати священні квадратні метри київської землі”. - Робить висновок Вадим Кравчик.

І додає невтішно: «Найгірше те, що суспільство наше в основі своїй нічим не відрізняється від вибраної ним влади. Основний наш девіз – бабло перемагає і добро, і зло.

Так, ми любимо … поплакати про тяжку долю нашої культури, про таланти, яких у нас хоч греблю гати і які чомусь всі десь не в цій країні. А потім бахнути пляшку “Мєрної”, включити радіо “Шансон” і з друзями по пляшці заспівати тужливу пісню про важку долю рецидивіста на сибірському лісоповалі. А мистецтво?! - спитаєте ви? - Яке ще мистецтво?...»

Тому, закликає Вадим Кравчик українську інтелігенцію: «Не дивуйтесь, що завтра Ви не зможете потрапити на виставу в Оперний театр, тому що в цей час там буде проходити презентація нових моделей нижньої білизни від якогось поважного власника мережі бутиків, більш відомого у вузьких колах як Коля-рекет чи Саша-ведмежатник. Бо це вже буде Його приватна власність, а у нашій країні право приватної власності таких, як Вони – священне.

Тільки виступ єдиним фронтом, як це банально не звучить, проти цієї сучасної української чуми – рейдерства – дає надію на те, що Ваші ж діти будуть сперечатись про Гамлета та Тартюфа, а не про “Мурку” та “Владімірскій централ”.

Підняті Вадимом Кравчиком проблеми надто об’ємні, щоб їх розв’язати одним порухом: чи то відповідним указом, чи акцією протесту. Але якщо їх полишити на самоплив, вони можуть перерости у надто складний жмут проблем української культури, які безболісно розв’язати стане просто неможливо.

Тим часом паростки молодої літератури, живопису, музики проростають навіть на сірому міському асфальті, де часто можна побачити виставлені просто на вулиці (як на тому ж Андріївському узвозі) дивовижної краси твори, де можна зустріти молодих людей із музичними інструментами, ці люди грають і часом співають або просто заради того, щоб виявити, висловити себе, або зі скромно розкритим футляром від скрипки для пожертвувань.

У молодих потреба висловитися превалює над усіма перепонами, які їм ставить чи то життя, чи сильні світу цього, забираючи в них приміщення, підвищуючи орендну плату, піднімаючи ціни на видання книг тощо.

Бажання вийти до читача, слухача, глядача зі створеним, написаним, намальованим, озвученим усе ж долає перепони.

Молода поетеса Тетяна Мамалига – нині ще студентка. Вона захоплено студіює ази телевізійної журналістики. Але художнє слово і мистецтво поетичної творчості захопило її ще зі шкільних літ, згодом перерісши у справжню пристрасть. Тому Тетяна працює над виданням першої своєї поетичної книжки, яка має назву «У свічаді Любові».

« …Плакали дерева золотими слізьми, але наші серця складали нову, оспівану богами і людьми, пісню кохання». Ці ліричні рядки сповнені притишеного смутком оптимізму, як, власне, і весь творчий доробок юної поетеси. Намагання приборкати світ, підкорити його любов’ю - це поетичне кредо Тетяни Мамалиги.

Вдивлятися у свічадо Любові, щоб побачити в ньому світ, завойований любов’ю, і себе в любові достигаючи... Чи ж може бути світліший шлях у слові до людських сердець і душ?

Як і Тетяна Мамалига, свої світлі шляхи торують інші молоді поети і митці. Лави Національної Спілки письменників цього року поповнилися когортою молодих, які встигли і книжки видати, і вийти на люди зі своїми творами в інші способи.

Набувають дедалі більшої популярності започатковані в Національній Спілці письменників «Молоді вівторки», літературні зустрічі, де звучать нові твори та дискусії про ці твори, а також різного роду фестивалі та мистецькі акції.

А ті, хто залишається молодим, хоч і набув цінного досвіду в мистецьких змаганнях, подають руку ще молодшим, допомагаючи їм порадою чи доброзичливою критикою на спільну радість творчого натхнення.

Відомий український лірник і кобзар Едуард Драч разом з молодими колегами з Кобзарського цеху повернувся з Німеччини, де у рамках міжнародних музичних салонів українську виконавці представили традиційну європейську та українську музику.

Послухаймо, що розповідає Едуард Драч.

Едуард Драч: До Німеччини нас запрошували фактично декілька років. Ми були там двічі, на запрошення Гете Інституту і міністерства закордонних справ ФРН.

Справа у тому, що менестрелі, мінезінгери, трубадури, інші формації співців у Європі зникли давно, деякі ще до появи сучасного нотного запису, тим більше до появи більш-менш сучасної фольклористики. Поодинокі, у тому числі кобзарі, дожили мало того, що до появи сучасної науки, а й до появи сучасних аудіозаписів, аудіотехніки взагалі.

Чому німецька сторона нас запросила? Тому, що у них є манускрипти мінезінгерів, де є тексти мінезінгерів, є навіть ноти стародавні, але вони, скажімо, мають опосередковане уявлення про те, що це було. Хоча по тих описаннях, то це дуже нагадує наших лірників, наприклад. Видно навіть по нашому фольклору, що спілкування там було, у нас є деякі споріднені з німецькими слова в арсеналі, словнику лірників. Стиль гри.

Вони (німці) вирішили подивитись наочно стиль гри, на репертуар, звичай українських кобзарів і лірників для того, щоб мати якусь опосередковану уяву про те, що було у Німеччині в старі часи.

Ми, приїхавши, мали достатньо великий успіх.

Це найстарший фестиваль Європи, йому 30 років, навіть і більше. Він відбувається у містечку, вірніше, в селі Лізбергу, котре мало колись Магдебурзьке право, в якому зберігся залишок фортеці, навіть одна башта фортечна, мур, уся структура така чисто міська.

У цьому антуражі серед середньовічної фортеці, у самій цій фортеці відбувається. І керує цим фестивалем Мішель Фроманто.

Ми виступали разом з колективами і виконавцями з Німеччини, Франції, Швеції, Британії, Чехії. Були люди з Америки.

Звучить мелодія:

Надія Степула: Так по-сучасному звучить іноді середньовічна музика. Можливо, тому, що вона, як відомо, вічна…

Поєднування традиційних набутків у музиці, літературі, театральному і художньому мистецтві з новими викликами та експериментальними спробами - такі основні тенденції молодої культури нинішньої України. Можливо, саме тому можна сподіватися на майбутній розквіт і нові успіхи молодих митців, адже світлі почини неминуче стають добрим результатом.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG