У неділю 2 вересня 1657 року на подвір’ї гетьманської садиби у Чигирині зійшлася старшинська рада. Вона доручила генеральному писарю Іванові Виговському виконувати обов’язки гетьмана до повноліття сина Богдана Хмельницького Юрка.
Невдовзі з Москви повернулося козацьке посольство на чолі з полковником Павлом Тетерею, що привезло так звані «пункти» царя Олексія Михайловича. Він вимагав згоди козаків на розміщення у Ніжині, Чернігові, Переяславі, Умані та Білій Церкві московських гарнізонів, передачу податків до царської скарбниці і підпорядкування Київської церкви Московському патріархові.
Для обговорення цих пропозицій 25-го жовтня у полі під Корсунем зібралася Військова рада. На неї прибули генеральна, полкова і сотенна старшина та по 2 козаки від кожної сотні. Кілька учасників ради запропонували погодитися на царські вимоги, а Виговський заявив, що не хоче бути в неволі, і поклав булаву та бунчук:
«По нинішній день уся моя робота вам, Війську Запорозькому, а нині вибирайте собі гетьманом, кого хочете; я, за ласкою Божою, і в ряду пробуду, а гетьманом бути не хочу».
Виговський поїхав геть, проте генеральний суддя Самійло Богданович та кілька полковників наздогнали його і умовили повернутися. Рада знову вручила Виговському клейноди і визнала його повноважним гетьманом. Учасники ради присяглися захищати козацькі вольності і, за свідченням царського посланця капітана Чернишова, говорили «інших непристойних слів багато». А через 11 місяців гетьман Виговський уклав у Гадячі з представниками короля угоду про федерацію Польщі, Литви та України.
Невдовзі з Москви повернулося козацьке посольство на чолі з полковником Павлом Тетерею, що привезло так звані «пункти» царя Олексія Михайловича. Він вимагав згоди козаків на розміщення у Ніжині, Чернігові, Переяславі, Умані та Білій Церкві московських гарнізонів, передачу податків до царської скарбниці і підпорядкування Київської церкви Московському патріархові.
Для обговорення цих пропозицій 25-го жовтня у полі під Корсунем зібралася Військова рада. На неї прибули генеральна, полкова і сотенна старшина та по 2 козаки від кожної сотні. Кілька учасників ради запропонували погодитися на царські вимоги, а Виговський заявив, що не хоче бути в неволі, і поклав булаву та бунчук:
«По нинішній день уся моя робота вам, Війську Запорозькому, а нині вибирайте собі гетьманом, кого хочете; я, за ласкою Божою, і в ряду пробуду, а гетьманом бути не хочу».
Виговський поїхав геть, проте генеральний суддя Самійло Богданович та кілька полковників наздогнали його і умовили повернутися. Рада знову вручила Виговському клейноди і визнала його повноважним гетьманом. Учасники ради присяглися захищати козацькі вольності і, за свідченням царського посланця капітана Чернишова, говорили «інших непристойних слів багато». А через 11 місяців гетьман Виговський уклав у Гадячі з представниками короля угоду про федерацію Польщі, Литви та України.