Ведучий: Віталій Портников(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
Віталій Портников: Володимире, я так розумію, що Ви Бориса Пенчука знаєте давно і можете хоча б контурно пояснити, як так сталося, що він змінив свої свідчення раптом та ще й так публічно?
Володимир Ар’єв: Власне, історія дуже довга. Я спробую вкластися швидко.
У 2005 році наприкінці весни я з ними познайомився. Тоді мені подзвонив Костянтин Воробйов, який був героєм наших двох програм попередніх, донецький бізнесмен, який мав конфлікт з Колесниковим у питаннях компанії і в питаннях асоціації і премії “Золотий скіф”, “Пальма Мірцалова”, він сказав, що після виходу моєї програми в ефір, яка стосувалася якраз донецького клану, вирішив якийсь Борис Пенчук, який теж мав з ними досить серйозний конфлікт, припинити мовчанку і вийти із заявою.
Я з ним познайомився вже після того, як він зробив подання цієї заяви до міністра внутрішніх справ, як він написав у Генпрокуратуру. Ми тоді домовилися, що він приїде на “5 канал”, дасть нам інтерв’ю. Він приїхав під охороною, але явно було, що охорона на нього не те, що не тисне, а він дуже тішиться з того, що його охороняють. Він відчував себе ледь не... ну, на рівні спікера ВР, людина, яка просто має велике значення. Тоді він довго розмірковував, чи давати інтерв’ю, чи не давати, чи слідству це завадить, чи допоможе. Потім ми з ним розійшлися.
Але коли Колесникова справа почала буксувати, коли Колесников був заарештований, до речі, за поданням не Луценка, а все ж таки за поданням тодішнього Генпрокурора Святослава Піскуна, почав іти суд, який врешті призвів до звільнення Колесникова, тоді Борис прибіг до мене і каже: що ж робити тепер, я боюся за своє життя.
Власне, ми допомагали йому завжди тим, чим могли. Він вирішив писати книжку, то ми надали йому всі матеріали. Журналіст “Закритої зони” Олена Кочкіна з ним після першої “Донецької мафії” написала другу книжку “Кримський гамбіт”. Треба було, то він приходив до студії “Закритої зони” і користувався комп’ютером, Інтернетом.
Коли в нього почалися зараз у цьому році проблеми, ми думали весь час, як йому...
А які проблеми?
Володимир Ар’єв: Ну, коли проти нього відкрили кримінальну справу за дачу завідомо неправдивих показів, він казав, що біля його квартири в Донецьку чатують працівники МВС, які весь час тиснуть на його родину.
Я намагався зробити все для того, щоб його захистити. Так само ми думали з Юрієм Луценком, як зробити так, щоб врешті-решт ця справа була вже нарешті доведена до кінця в нормальних умовах, а не тоді, коли на слідство чиниться зараз прямий і досить серйозний тиск.
Ми пропонували йому, щоб він увійшов до списку блоку НУНС, але фактично, ну, не в прохідній частині, оскільки прохідна була сформована, але це давало б у будь-якому разі йому можливість, перебуваючи у цьому списку, будь-який тиск на нього списувати на політичні речі.
Ми робили все для того, щоб його убезпечити від тиску, який існував тоді, бо машина була фактично в одних руках, які використовували її за тим призначенням, яким хотіли.
Але Борис відмовився.
Єдине, що він хотів у розмовах з нашими лідерами, скажімо так, він хотів все ж таки в прохідну частину.
Врешті-решт він потрапив в інший список. Але він мені сказав: я ніколи (він прийшов особисто до мене і говорив), я ніколи в житті не зроблю непорядно, я не буду оббріхувати тих людей, які свого часу зробили все для того, щоб мені або допомогти, або відповідно зреагувати на мою справу.
Власне, я так зрозумів, на нього чинився тиск ще з літа цього року.
І ми нещодавно, десь буквально три тижні тому він приходив, говорив, а що ж буде, як буде, я кажу, що зачекай трохи, розберемося, з усіма справами абсолютно. Якщо виходити, то виходити можна на нуль. Я ж не знаю, що у вас там відбулося з Колесниковим. Якщо ти пішов не так, то подумай, як тепер робити.
Але просив його: будь ласка, не бреши.
І він, коли я почув про цю прес-конференцію, уже не відповідав на дзвінки. Я йому лише послав смс: “Боря, ти негідник”.
Дмитре, Борис Пенчук перелякався, як про це каже Юрій Луценко, чи це просто політична гра, політичний вчинок, людина, яка свідомо знає, на що йде?
Дмитро Пономарчук: Я думаю, що він не стільки перелякався, що людина все ж таки використовувала той конфлікт, який у нього був у Донецьку в якихось особистих політичних цілях.
Чим мені подобається Володимир? Він чесно каже, що от він відчував ще раніше, тоді, коли він приїздив на студію, давав перші там матеріали, потім працював...
Ви ж правильно кажете, я Вам вірю, що Ви відчували, що щось не те.
Володимир Ар’єв: Ну, було таке підспудне відчуття.
Дмитро Пономарчук: Далі. Дуже сильний аргумент, який Ви говорите, про те, що він хотів потрапити у ВРУ. За ВРУ, як дехто каже, платять великі гроші. А тут він вирішив, що на цьому скандалі, що він зараз розкриє таку операцію, яка була з “Білим лебедем”, виступить героєм або розвінчає так звану всю “донецьку мафію” і на цього в’їде на білому коні у ВР, а...
А насправді така людина може бути в прохідній частині списку... Чому ні?
Дмитро Пономарчук: Ви розумієте, коли йдуть на вибори НУНС, то треба розуміти, що там 76 прохідних місць, як воно виявляється, навіть при хороших здобутках.
Ну, куди він може потрапити до 76, коли є набагато досвідченіші і кращі кандидати в народні депутати?
Володимир Ар’єв: Насправді, щодо грошей... У цього... Я чітко скажу, що немає, не було.
Дмитро Пономарчук: Володимире, я об’єктивно ставлюся до Ваших матеріалів і розслідувань, але скажу: в цьому випадку Ви захопилися політичною боротьбою. Не забувайте ніколи.
От Ви сьогодні були прекрасним телеведучим, то це не значить, що Ви завтра відмінний і чудовий, і дуже високопрофесійний міністр внутрішніх справ чи якогось іншого правоохоронного органу.
Треба віддавати собі звіт, де політика, а де державні речі. І державні речі починаються там, коли хтось каже, що в мене незаконно, з погрозами відбирали моє майно, і це є голова Донецької обласної ради.
Ви розумієте, це не тільки конфлікт, скажімо, між тими, хто програв вибори чи хоче здобути, а це є національна безпека. Тут треба дуже серйозно розбиратися. З якою метою? А чому саме голова Донецької обласної ради? А чи не тільки тому, що він само собою є опонентом, скажімо, цієї влади, а там ще якісь інші деталі?
Тут треба було підходити з цієї точки зору, що там, де почалися бізнесові розбори, там політичним журналістам треба бути надзвичайно об’єктивними. По суті в бізнесі вони всі однакові. Так само, як всі однакові й у політиці. Там, де буде стосуватися високих посад при владі, вони швиденько перейдуть з однієї коаліції, забудуть про широку коаліцію, утворять універсальну коаліцію...
Ми маємо сьогодні прецедент з Борисом Пенчуком, який все ж таки зрозумів, що він потрапив між молотом і наковальнею, він загрався. І те, що Ви кажете, що він Вам обіцяв, що ніколи не буде непорядною людиною, то я думаю, що нарешті і хотів нею стати.
Більш-менш я йому, чомусь у мене є таке враження, як довіряти, висікти самого себе публічно: що тоді я повірив, говорив одне, а зараз прошу вибачення, я розібрався...
Ну, чому ми зараз знову кажемо: на нього тиснуть. Хто на нього тисне?! У тієї Генпрокуратури немає сил тиснути на таких “пенчуків”, які розбираються: вони завтра будуть з Колесниковим чи окремо. А вони підпишуть мирову угоду, і що буде Генпрокуратура на нього тиснути...
(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіозапису.)
