Доступність посилання

ТОП новини

Більшовицький терор в Україні: 1917-21 роки


Сергій Грабовський Слухати:

Сергій Грабовський: Що приніс Україні так званий "Великий Жовтень"? Одні вважають, що щасливе життя, другі, що безпросвітній морок, треті, що суміш із гарного та поганого.

Звернімося до доби 1917-1921 років, до мови документів.

Розстріли киян. Київська Надзвичайна комісія, керована Сорокіним, культивує систему розстрілів. Убито багато видних громадських діячів, які були звинувачені у фантастичних змовах проти радянської влади.

Труп 18-ти літнього юнака з вирубаним боком. 1919 р.
(public domain)
З числа видних киян, крім професорів Армашевського, Флоринського, розстріляні офіцери, кн[язь] Трубецькой; добре відомий киянам п[ан] Размитальський; директор міського банку Цитович; присяжний повірений Палібін; київські фінансисти Пенес і Рубінштейн; присяжний повірений Лур‘є і багато інших.

Лук‘янівська в‘язниця і всі інші арештантські приміщення забиті арештованими.


Максим Стріха: Гаслами більшовицького перевороту були, як відомо, “Земля – селянам!”, “Фабрики – робітникам!”, “Мир – народам!” і дуже коротко щоправда “Хай живуть Установчі збори!”

З Установчими зборами крапки над "і" були розставлені через два місяці після формування уряду Леніна-Троцького. Ці збори були розігнані після першої ж доби роботи, робітничі маніфестації на їхню підтримку розстріляні. Ну, а замість миру була розпочата громадянська війна, про необхідність якої Ленін писав ще до 1917 року.

Я передаю слово моєму колезі Віталію Пономарьову.

Віталій Пономарьов: Більшовики почали тероризувати населення України восени 1917 року, коли десятки тисяч солдат під впливом більшовицької агітації рушили з фронту додому. Вони грабували селян, громили маєтки землевласників, винокурні і залізничні станції та вбивали офіцерів.

Масовий терор в Україні розпочався у грудні 1917 року з вторгненням російської більшовицької армії.

Дора Євлінська - чекістка (Одеса). Особисто вбила понад 400-та заручників
(public domain)
Тоді ж в Одесі червоногвардійці вчинили один з перших єврейських погромів.

У січні 1918 року більшовики розв’язали терор у Криму і їхніми жертвами стали кримськотатарські політики, члени Курултаю, підприємці, офіцери та інтелігенти.

У лютому більшовицька армія під командуванням Муравйова захопила Київ, і упродовж місяця тут було страчено близько п’яти тисяч осіб. За наказом голови Київської ЧК Мартина Лациса солдати розстрілювали навіть тих, хто розмовляв на вулиці українською мовою.

Розстріли відбувалися у Маріїнському палаці, в особняку Попової навпроти нинішньої будівлі Верховної Ради та в інших особняках на Липках. У Печерській лаврі більшовики стратили митрополита Київського Володимира.

Масові страти за так званою «соціальною ознакою» відбувалися на всій території України, захопленій більшовиками.

У березні 1918 року наказом тодішнього наркома внутрішніх справ радянської Росії Григорія Петровського був запроваджений інститут заручників. Відтоді більшовики, захопивши будь-яке українське місто, брали заручників, як вони висловлювалися, «з місцевої буржуазії» і під загрозою розстрілу їх вимагали від міста термінової виплати від одного до десяти мільйонів рублів.

3 грудня 1918 року російський більшовицький уряд створив за зразком всеросійської ЧК спеціалізований орган державного терору в Україні під назвою «Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та службовими злочинами».

Сергій Грабовський: Грудень 1918 року – це був уже другий прихід більшовиків в Україну. І знову вони широко використовували зброю терору проти цивільного населення. З зброю, мабуть, значно більш ефективну, ніж гвинтівки та шаблі Червоної армії. І не просто терору, а терору тотального і раціонально організованого.

Харків 1919 р. Трупи замучених жінок-заручниць
(public domain)
Харків. Під час перебування більшовиків у Харкові панував такий терор, що чимало людей втрачало глузд від усіх пережитих кошмарів. Особливим бузувірством вирізнявся комісар Саєнко, на щастя, спійманий добровольцями. Розстрілювали безпощадно, не виключаючи жінок і дітей.

На двох вулицях і в підвалах деяких будинків були вириті коридори, до кінця яких ставили розстрілюваних і, коли вони падали, їх присипали землею. На другий день на тому ж місці розстрілювали наступних, потім знову присипали землею і так доверху. Потім починався наступний ряд цього ж коридору. В одному з таких коридорів лежало до 2 000 розстріляних.

Деякі жінки розстріляні тільки тому, що не приймали залицянь комісарів. У підвалах знаходили розіп‘ятих на підлозі людей і пригвинчених до підлоги гвинтами. У багатьох жінок була знята шкіра на руках і ногах у вигляді рукавичок та панчіх і вся шкіра спереду.

Останній період перебування радянської влади в місті ознаменувався надзвичайним спалахом червоного терору.

Харківська Надзвичайка, яка нараховувала до 1500 агентів, працювала на повну потужність. Щодня арештовувалися сотні осіб. У підвальному поверсі будинку, в якому розташувалася Надзвичайка (по Сумській вул.), були три великі кімнати. Ці кімнати завжди бували переповненими до такої міри, що арештованим доводилося стояти.

Харків. Трупи заручників, 1919 р.
(public domain)

У розпорядженні Надзвичайки перебувала спеціальна китайська рота, яка катувала арештованих на допитах і розстрілювала приречених. Щодня розстрілювалися від 40 до 50 осіб, причому в останні дні ця цифра сильно зросла.

У концентраційному таборі на Чайковській вулиці вириті тридцять три трупа розстріляних більшовиками заручників. Більшовики не тільки розстрілювали заручників, а і рубали їх шашками у виритих могил, закопували живими в могили, кидали в каналізаційні колодязі. Підземні каземати заливалися водою, в якій тонули заручники.

За розповідями очевидців, трупи зариті у дворі будинку № 47 по Сумській вул., де була розташована комендатура Надзвичайки. Тут мусять бути зариті трупи колишнього співробітника "Новой России" капітана Плакси-Ждановича і комерсанта Шиховського, розстріляних в один день.

Тих, хто після розстрілу ще подавав ознаки життя, Саєнко власноручно забивав кинджалом.

На Сумській і Чайковській вулицях помешкання повні трупного запаху. Жертви більшовицьких звірств розстрілювалися поруч самих "Надзвичайок" і тут же закопувалися, причому тіла вбитих ледь засипалися землею.

У підвалі будинку по Сумській вулиці № 47 знайдена дошка, на якій приречені на смерть записували останні слова. Є деякі підписи: Кулінін, Андрєєв, Знаменський, Бробловський.

Дім, у якому ще так недавно був розташований концентраційний табір для буржуїв та контрреволюціонерів, і де бузувірствував садист Саєнко, оточений ровом і колючою огорожею. Потрапити у будинок можна тільки через маленький місток. Увесь дім зараз цілком порожній.

У дворі будинку влаштовані дві грандіозні братерські могили, в яких розстріляних ховали одного над іншим. Скільки тіл передано землі в цих братерських могилах, поки що встановити не вдалося.


Максим Стріха: Улітку 1919 року збройні сили Півдня Росії, очолювані генералом Антоном Денікіним, вибили червоних з Лівобережної та Південної України. Була створена спеціальна комісія з розслідування звірств більшовицької влади, до якої входили знані адвокати, судді, слідчі, літератори, викладачі університетів.

Звичайно, білі армії не були безгрішними, на їхній совісті теж чимало безсудних убивств, розстрілів військовополонених і єврейських погромів. Але все ж таки білі не мали державної машини масового терору, яку вперше у світовій історії створили більшовики. А члени комісій з розслідувань більшовицьких злочинів були знаними інтелігентами, нерідко опозиційними ще до царської влади, тому немає підстав сумніватися в їхній об‘єктивності.

Фрагменти з одного з червневих 1919 року зведень про злочини і беззаконня більшовиків (а подібних зведень було випущено кілька тисяч) ви щойно почули.

А тепер – фрагменти із одного з серпневих зведень.

Одеса. У підвалах одеської Надзвичайки знайдені знаряддя тортур, багато трупів замучених. Серед знарядь катувань привертають увагу особливо влаштовані ланцюги для розтягування кінцівок. Англійське командування привело в катівні Надзвичайки команди своїх кораблів. Знаряддя тортур справили на англійських матросів тяжке враження.

Трупи заручників, знайдені в херсонській ЧК. 1919 р.
(public domain)
Херсон. Населення з жахом згадує звірства більшовицької Надзвичайки, яка лютувала з приїздом до Херсону двох китайців, спеціалістів тортур, котрі препарували живих людей, знімали шкіру з ніг і рук, втикали булавки під нігті. В останні дні більшовиками було вбито багато громадських діячів з метою паралізувати суспільне життя після відходу більшовиків з Херсону.

Миколаїв. До коменданта з‘являються безперестанку для реєстрації офіцери, котрі ховалися в навколишніх селах і селищах від більшовиків. Вони розповідають жахіття.

Палають села, запалені більшовиками. Матроси знищують селянське добро, палять весь хліб через неможливість забрати його з собою. Розстрілюється худоба; нищаться сільськогосподарські машини.

Двоє з числа херсонських чекістів
(public domain)
Там, де раніше селяни повставали проти більшовицької влади, більшовики, не зустрічаючи чоловіків у селах, переносять злість на жінок і дітей. Наприклад, в одному селі, де населення перебило загін комуністів, більшовики повністю роздягали жінок і зі знущаннями змушували їх іти перед п‘яним натовпом. Знайдено багато трупів дітей з відрізаними кінцівками.

Кременчук. У Кременчуці тривають розкопки розстріляних і замучених більшовиками. Число вбитих доходить до 2 500 осіб. Викопана група розстріляних телеграфних службовців: 5 чоловіків, 1 жінка.

Розстріли проводилися здебільшого матросами. Приреченого саджали на край могили і стріляли в потилицю. Коли могила наповнювалася тілами вбитих, починали заповнювати наступну.

Київ. В “Известиях Киевского исполнительного комитета Совета рабочих депутатов” надрукований список розстріляних у Києві місцевою Надзвичайкою: проф. Армашевський; Башин; Бедуїневич, службовець Південно-Східної залізниці; Бох, викладач гімназії; Бебир, завідувач бухгалтерськими курсами; Бубнов, купець; Буравкін, колишній утримувач "Великого національного готелю"; Бочаров, статський радник; де Веккі, домовласниця; Дембицький, купець; Данилов, купець; Калкін, службовець Південно-Східної залізниці; Григор‘єв, присяжний повірений, поручик артилерії; Іванов, колишній окружний інспектор Київського учбового округу; Коноклін, купець; Куп’янський, інженер домовласник; Манінков, присяжний повірений; Можаловський, товариш прокурора; Молодовський, домовласник; Неклюдов, колишній віце-губернатор; Новиков, директор Третьої гімназії, член Державної думи; Приступа, присяжний повірений; Печенов, службовець залізниці; Раїч, товариш голови окружного суду; Рудаков, домовласник; Садовський, службовець залізниці; Слинько, 80 років; Станков, купец; Стахов; Суковкін, колишній київський губернатор; Тихонов, домовласник; Тоболін, колишній директор Державного банку; Цитович, домовласник; Щоголєв, публіцист.


Сергій Грабовський: Після поразки білої армії її рештки відступили з Лівобережної та Південної України до Криму, де й вели бої з більшовиками аж до кінця листопада 1920 року.

Про деякі сторінки більшовицького терору в Криму на завершальній фазі Громадянської війни розповідає Ігор Лосєв.

Командувач південним фронтом Михайло Фрунзе
(public domain)
Ігор Лосєв: У 1920-1921 роках після чергового захоплення Криму червоними головнокомандувач Фрунзе дав чесне слово совєцької влади, що тим білим офіцерам, які здадуться в полон, збережуть життя і свободу. Десятки тисяч мали необережність повірити цій обіцянці.

Їх змусили зареєструватися, а потім почали масово страчувати, виконуючи вказівки Леніна, який стверджував, що Крим в революційному розвиткові на три роки відстав від Росії, тому треба навести жорсткий революційний порядок у “кримському контрреволюційному заповіднику”.

Різаниною в Криму в цей період керувала соратниця Леніна Розалія Залкінд (псевдо – Землячка) і угорський червоний авантюрист Бела Кун, який не тільки відправляв разом із Землячкою телеграми по кримських містах з вимогою розстрілу всіх зареєстрованих офіцерів, але й публічно скаржився, як він втомився особисто лежати за кулеметом, розстрілюючи полонених.

Під Ялтою навіть розстрілювали медичних сестер з місцевих оздоровниць, а інвалідів везли до місця страти на інвалідних візках. Нещодавно в цьому районі Криму відбулася ексгумація тіл розстріляних.

Більшовики самі друкували в місцевих ЗМІ списки страчених, нікого і нічого не стидаючись.

28 листопада 1920 року в “Известиях временного Севастопольского ревкома” з’явився перший список на 1634 страчених, з них 278 жінок. 30 листопада список на 1202 особи, з них 88 жінок.

Лише за перший тиждень у Севастополі розстріляли понад 8 тисяч осіб. Це тоді становило 10% населення міста.

Максим Стріха: Практику публікування списків страчених невдовзі в більшовиків переймуть представники іншого тоталітарного режиму – нацисти. Окупаційні газети, а так само плакати, випущені окупаційною владою, містили довгі переліки українців, страчених у помсту за якусь дію чи просто так для перестороги.

Що ж до діячів більшовицького терору, то їхні імена досі носять вулиці, площі, провулки, стадіони, навчальні заклади вже незалежної України. Особливо на Сході і Півдні. Хоча і в Києві досі заціліла вулиця Розалії Землячки, однієї з найстрашніших садисток страшного ХХ століття.

Сергій Грабовський: Слід зауважити, що для більшовиків терор не був вимушеним кроком чи якоюсь імпровізацією, як зараз стверджують деякі навіть не ліві, а начебто і ліберальні діячі. Це неправда.

Скажімо, один із провідних теоретиків більшовизму Бухарін, за словами Леніна, “улюбленець партії”, у книзі “Економіка перехідного періоду” написав, що терор і розстріли – це спосіб, при чому ефективний спосіб, формування нової людини доби комунізму.

Ленін на маргінесі книги позначив, що він повністю згоден із цим “теоретичним” твердженням.

Володимир Ленін (переклад з російської): Що таке радянська влада?! В чому полягає суть цієї нової влади, яку не хочуть або не можуть зрозуміти ще в більшості країн?!...

Сергій Грабовський: Ну, а Сталін був вірним ленінцем. Настільки вірним, що відправив потім самого Бухаріна у розстрільний підвал.

Максим Стріха: В пам’яті численних народів СРСР, які “безмолствували” на всіх язиках, зберігся насамперед Великий терор 1937-1938 років. Проте цим не обмежилося. В Україні терор почався з перших днів становлення радянської влади і тривав в різних формах аж до часів горбачовської перебудови.

Досить згадати, що один з найгеніальніших українських поетів ХХ століття Василь Стус загинув в Пермському концтаборі вже після того, як Горбачов проголосив свої гасла перебудови, прискорення і соціалізму з людським обличчям. Від Леніна і до ранньої перебудови радянська влада трималася на терорі як на засобі державного управління.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG