Григорій Сковорода.
З портрету ХVIII ст.Він навчався у Києво-Могилянській академії, співав у придворному хорі імператриці Єлизавети у Санкт-Петербурзі та у хорі православного храму у місті Токаї в Угорщині.
З Токая Сковорода здійснив освітню подорож Європою, відвідавши Галле, Прагу, Відень, Братиславу і Будапешт.
Після повернення до України Сковорода викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, згодом учителював у маєтках козацької старшини.
У середині свого життя філософ пережив глибоку світоглядну кризу, а сорока семи років він взагалі залишив службу і обрав мандрівний спосіб життя.
«Залиш печалі світу, Марнотність всіх діянь. Щоб в небо возлетіти, На хвилю чистим стань».
Упродовж чверті століття Сковорода мандрував Слобожанщиною, гостював у маєтках своїх приятелів та у монастирях, однак найбільше любив жити на пасіках.
Він писав вірші, філософські трактати і діалоги, дякуючи в них Богові за те, що він, за словами філософа, «зробив потрібне легким, а важке – непотрібним».
Сковорода вільно володів п’ятьма іноземними мовами і перекладав Цицерона, Плутарха, Горація та Овідія. Він також писав пісні, канти та псалми, грав на бандурі, кобзі та скрипці і особливо полюбляв флейту.
Григорій Сковорода помер на світанку у неділю 29 жовтня 1794 року у маєтку свого приятеля в селі Пан-Іванівці на Слобожанщині.
На своєму надгробку він заповів вибити напис: «Світ ловив мене, але не впіймав».
«Кинь світ оцей закутий, Він завше темний ад. Паде хай ворог лютий; Линь в гори, світлий град…»