Про постановку чеховської «Чайки» у Дніпропетровському молодіжному театрі «Віримо!» мріяли давно. Уже з півроку тривають репетиції і підготовка декорацій. Отож наданим міською радою 80 тисячам гривень зраділи – можна буде не заощаджувати на сценографії та жіночих костюмах.
Насправді ж студійці раді будь-якій фінансовій допомозі, адже у статусі муніципального, тобто такого, що підтримується міським бюджетом, працюють усього чотири роки. До того понад 10 років виживали тільки завдяки ентузіазму колективу та нечастим спонсорам.
Художній керівник і режисер театру Володимир Петренко розповідає: «Я не люблю вираховувати все спочатку, мені треба спершу зануритись у роботу. З досвіду минулих постановок, якщо ми завжди старались вміститись у тисяч 10, то ця, можливо, нам обійдеться до 30. Це максимум».
А втім, у репертуарі молодіжного театру є і українськомовні вистави. Приміром, історія кохання «Руфін і Прісцилла» за п’єсою Лесі Українки.
Зацікавленість публіки у російськомовному місті до цієї вистави аж ніяк не менша, ніж до російськомовних. У театрі не заперечують – якби міська рада профінансувала українськомовну, поставили б українськомовну, творчих задумів не бракує, каже Володимир Петренко: «Дуже шкода, що не підтримали постановки українські ось так, як підтримали російські. Я думаю, що в цьому сенсі держава має вчитись у громадськості».
На українське грошей немає
Між тим українськомовні театри Дніпропетровська про додаткову фінансову підтримку з міського бюджету можуть тільки мріяти.
Художній керівник українського театру одного актора «Крик» Михайло Мельник наприкінці року, коли формують проект бюджету, оббиває пороги чиновників. Зарплата Мельника у театрі ледь перевищує 2 тисячі гривень, бо отримує гроші він лише як директор. Решту ж функцій – а в театрі одного актора їх достатньо – виконує «за просто так»: сам собі режисер, постановник, звукооператор, гример, сценограф.
На закордонні гастролі, на нові дорогі декорації, та навіть на прожиття родини зарплати народного артиста не вистачає, каже Михайло Мельник: «На ту мізерну зарплатню, яку отримує сьогодні народний артист України, вистачає тільки деяк прогодувати фізично сім’ю. У мене двоє діток 7 і 15 років, дружина, яка отримує 400 гривень, і я, тобто, на сім’ю у нас не виходить прожитковий мінімум. А все-таки це сім’я ніби відомої людини, і діти не мусять обірваними ходити до школи. Сумно від того, що ти ніби успішна людина… Успішність передбачає свободу не думати про якісь матеріальні речі».
Напередодні парламентських виборів міськрада Дніпропетровська надала на захист російської мови як однієї з мов національних меншин майже 2,5 мільйони гривень. Відтак за бюджетні гроші мають створити Російський культурний центр, проводити олімпіади та конференції, придбати літературу для бібліотек.
Про підтримку мов інших національних меншин, не кажучи про державну, навіть не згадують.
Матеріали до теми:
«Україна – зона культурного лиха»: підготовка до надзвичайних зборів Російська «Програма повернення співвітчизників» не викликала ажіотажу серед російськомовних українців У Криму думають, як виконати президентський указ про гуманітарну сферу в автономії В Україні розпочалася акція «Велика листопадова книжкова революція» Чи потрібна українським школярам російська мова?
Насправді ж студійці раді будь-якій фінансовій допомозі, адже у статусі муніципального, тобто такого, що підтримується міським бюджетом, працюють усього чотири роки. До того понад 10 років виживали тільки завдяки ентузіазму колективу та нечастим спонсорам.
Художній керівник і режисер театру Володимир Петренко розповідає: «Я не люблю вираховувати все спочатку, мені треба спершу зануритись у роботу. З досвіду минулих постановок, якщо ми завжди старались вміститись у тисяч 10, то ця, можливо, нам обійдеться до 30. Це максимум».
А втім, у репертуарі молодіжного театру є і українськомовні вистави. Приміром, історія кохання «Руфін і Прісцилла» за п’єсою Лесі Українки.
Зацікавленість публіки у російськомовному місті до цієї вистави аж ніяк не менша, ніж до російськомовних. У театрі не заперечують – якби міська рада профінансувала українськомовну, поставили б українськомовну, творчих задумів не бракує, каже Володимир Петренко: «Дуже шкода, що не підтримали постановки українські ось так, як підтримали російські. Я думаю, що в цьому сенсі держава має вчитись у громадськості».
На українське грошей немає
Між тим українськомовні театри Дніпропетровська про додаткову фінансову підтримку з міського бюджету можуть тільки мріяти.
Художній керівник українського театру одного актора «Крик» Михайло Мельник наприкінці року, коли формують проект бюджету, оббиває пороги чиновників. Зарплата Мельника у театрі ледь перевищує 2 тисячі гривень, бо отримує гроші він лише як директор. Решту ж функцій – а в театрі одного актора їх достатньо – виконує «за просто так»: сам собі режисер, постановник, звукооператор, гример, сценограф.
На закордонні гастролі, на нові дорогі декорації, та навіть на прожиття родини зарплати народного артиста не вистачає, каже Михайло Мельник: «На ту мізерну зарплатню, яку отримує сьогодні народний артист України, вистачає тільки деяк прогодувати фізично сім’ю. У мене двоє діток 7 і 15 років, дружина, яка отримує 400 гривень, і я, тобто, на сім’ю у нас не виходить прожитковий мінімум. А все-таки це сім’я ніби відомої людини, і діти не мусять обірваними ходити до школи. Сумно від того, що ти ніби успішна людина… Успішність передбачає свободу не думати про якісь матеріальні речі».
Напередодні парламентських виборів міськрада Дніпропетровська надала на захист російської мови як однієї з мов національних меншин майже 2,5 мільйони гривень. Відтак за бюджетні гроші мають створити Російський культурний центр, проводити олімпіади та конференції, придбати літературу для бібліотек.
Про підтримку мов інших національних меншин, не кажучи про державну, навіть не згадують.
Матеріали до теми:
«Україна – зона культурного лиха»: підготовка до надзвичайних зборів Російська «Програма повернення співвітчизників» не викликала ажіотажу серед російськомовних українців У Криму думають, як виконати президентський указ про гуманітарну сферу в автономії В Україні розпочалася акція «Велика листопадова книжкова революція» Чи потрібна українським школярам російська мова?