Ведучий: Кирило Булкін(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Кирило Булкін: Спікеріада вчора завершилася результативно. Тож які шанси має коаліція на таке саме успішне проведення прем’єріади, затвердження прем’єр-міністра і подальшу успішну діяльність?
Насамперед я хотів би поговорити про те, чи не втратила вчора коаліція шанс одразу закріпити власний успіх. Чи міг бути такий розвиток подій, щоб Президент прибув у парламент одразу й просто на місці отримав від новопризначеного спікера подання на кандидатуру Юлії Тимошенко?
Віктор Каспрук: Я думаю, що треба було вже давно поспішати, тому що якщо минулого разу домовленості були чотири місяці і практично з великим тріском програли цього разу — майже два місяці. Тому чим далі ми відтягуємо, тим далі країна буде перебувати в тій кризі, яку ми спостерігаємо. Бо ця перманентна інфляція багатьом показала, що уряд Януковича був абсолютно не дієздатний.
Але де є гарантії, що з приходом, наприклад, Юлії Тимошенко щось зміниться?
Тобто, мені здається, що не треба змінювати прем’єрів, а змінювати сам підхід до економіки, до політики і ,зрештою, до України. Тобто, ми маємо розбудовувати проект «Україна для людей», а не для тих менше 1%, які приватизували країну на свою користь і практично доїли її всі ці роки. Пане Єрмолаєв, все ж таки наскільки варто поспішати чи не поспішати коаліції із затвердженням прем’єр-міністра? Взагалі чи могло це вчора відбутися?
Андрій Єрмолаєв: Мене дуже часто дивують слова, які використовуються для визначення політичних процесів.
Поспішати можна в магазин, мабуть, а політика на гоп-стоп не робиться. Проблема не в швидкості затвердження, а в сенсі того, що твориться.
З формальної точки зору в парламенті має пройти певна процедура, яка забезпечує легітимність і послідовність післявиборчих процесів: формування керівництва, формування комітетів, згідно з регламентом, на основі підсумків виборів, в цей же період завершення коаліційних переговорів. Вони, власне, на сьогодні завершені підписанням договору, є засвідчено, що це більшість.
Після того, як парламент стає дієздатним як структура, коаліція формує уряд, голосує. Після цього стає дієздатною законодавча функція.
Чому я на цьому наголошую? Бо після цього можна будь-які законодавчі ініціативи від Президента, від Кабміну, від депутата провести через комітети, отримати оцінку фахівців, отримати зустрічні законодавчі ініціативи, а після цього можна працювати з урядовою законодавчою ініціативою з цієї процедури.
Ми ж говоримо постійно, перепрошую, мовою вулиці, такого вуличного бандитизму: наскочити, щоб ніхто не встиг – давайте щось приймемо, давайте призначимо, щоб ніхто не встиг оговтатися.
Я перепрошую, ви говорите про владу, яка має діяти, як механізм...
У той же час вона не має діяти взагалі настільки повільно, щоб стати недієздатною.
Андрій Єрмолаєв: А це вже питання не процедур парламентських, це вже політичне питання: чому два місяці, хто в цьому винен? Адже не великий секрет, що насправді кожен, хто увійшов у процес кризи, приймаючи рішення про кризу... Це приймали рішення і опозиціонери тодішні, і коаліціянти, які пішли на переговори, і сам Президент, який приймав укази, кожен мав на увазі свій план.
Пікантність ситуації полягає в тому, що, за підсумками виборів, символічну перемогу отримав Президент, але не спрацював жоден із планів.
У чому суть була цих планів? Опозиціонери були переконані, що вони отримають переконливу більшість. У цьому сенсі, незважаючи на розрахунки чи там ставки особисто Президента, коаліціянти мали договір БЮТ та «НУ», після цього було створено НУНС, вони були переконані, що отримають, як мінімум, під 300 голосів у сумі, вони були переконані, що будуть конституційною більшістю...
Так само і Партія регіонів була впевнена у своїй перемозі.
Андрій Єрмолаєв: Абсолютно правильно. Партія регіонів, а точніше, частина Партії регіонів розраховувала на те, що можна буде домовитися з Президентом, можна буде створити правоорієнтовану більшість. Саме тому економічна складова партії пішла на перемови з Президентом, розраховуючи на ось таку правоцентристську більшість після виборів. І саме тому така толерантна кампанія в нас була, яку всі відслідковували і дещо дивувалися: де ж бої? Суцільний соціальний популізм.
А в самого Президента, як на мене, була третя версія, якщо хочете. Він домігся головного: за цей рік парламент з центру влади, згідно нинішньої моделі, перетворився на кнопкодавство, де є постійні конфлікти, центр прийняття рішень змістився на цей момент до Президента. Він дуже розраховує на те, що після виборів йому вдасться просунути ідею нового елітного компромісу. Власне, з цим він виступив майже через день після виборів.
Але чому прорахувалися всі три розробники сценарію? Бо жоден з них не був повноцінним. Коаліція була створена, але 228 голосів, тепер вже 227. Варіант пакту еліт, на жаль, не спрацював, тому що технологічно НУНС був вибудований так, що вели на вибори його конфліктні політики, які навіть не допускали компромісу зі східними елітами. Відповідно Партія регіонів не має аргументів для формування зараз коаліції саме з НУНСом, а БЮТ категорично відмовляється. Патова ситуація.
І це відобразилося на коаліційних переговорах, тому що це ж не моє відкриття, що спроба домовитися, наприклад, керівництву НУНС особисто з Юлією Тимошенко і з її оточенням стосовно програми, посад зустріло опір з боку президентської команди. Про це гуділи всі ЗМІ.
Кульмінація – це торги навколо персон, навколо кар’єри, зміна Кириленка на Яценюка, формальна підтримка і новий етап торгів, де великого значення набуває те, яка програма, який лідер буде цю програму реалізовувати, чи буде стійкою більшість під цього лідера...
Якою, на Вашу думку, буде співпраця коаліції з опозицією у новому парламенті? Чи буде ця співпраця конструктивною?
Віктор Каспрук: Мені здається, що те, що зараз демонструє наш в.о. Прем’єр-міністра Янукович, він показує, що Янукович більш став цивілізованим, його обтерли, по-моєму, за останніх півроку, і він в принципі готовий піти на певні компроміси. Звичайно, в тому сенсі, якщо компроміси будуть і з іншого боку.
Але це в принципі є танець нанайських хлопчиків. По суті це одна команда. Я колись її назвав «комсомольська команда». Якщо раніше партійці – це був Кравчук, потім Кучма, а зараз це комсомольці.
На жаль, комсомольці з тих радянських часів найгірше могли працювати і найгірше могли показати якісь конкретні показники.
Ця команда комсомольців ще буде певний час. І вже за ними, можливо, є певний шанс, що прийдуть професіонали. Бо за ці 16 років незалежності було заблоковано вхід у владу для професіоналів, тому ми й маємо такий плачевний результат.
Пане Єрмолаєв, а як Ви вважаєте щодо перспектив роботи коаліції з опозицією, чи вдасться певний конструктив все-таки тримати?
Віктор Каспрук, Андрій ЄрмолаєвЦе теж ми маємо враховувати і маємо говорити про можливі дві площини. Перша площина – це, власне, ця коаліція в цьому складі з урядом і ті фракції, які не увійшли до коаліції.
Чи будуть вони створювати об’єднану опозицію, чи ні? Поки що не зрозуміло. Я думаю, що тут буде високий прояв політичного протистояння. Етап конкуренції пройшов, тому що вибір на користь цієї коаліції, невдача з широкою коаліцією програмує політичне протистояння.
У якій формі воно буде? Скоріш за все і в першу чергу в формі парламентській, тому що коаліція все-таки має критичну кількість голосів, внутрішні протиріччя, а на цьому можна грати і в формі альтернативних законодавчих ініціатив, особливо в царині економіки, той же бюджет, та ж земля і так далі.
Але не виключено, що й у формі нового політичного проектування, тому що не секрет, що більшість потужних політичних сил: і БЮТ, і НУНС, і навіть Партія регіонів, хоча це, начебто, партія, все-таки мають дуже широкий внутрішній спектр поглядів, тому тут цілком можливі нові проекти.
Те, що з НУНС не буде єдиної партії, то це вже, мабуть, очевидний факт. А що буде? Чи буде БЮТ творити нову партію, до якої увійде частково НУНС? Чи будуть НУНСівці брати участь у нових проектах на майбутнє? Це питання відкрите.
Але є друга площина, на яку я хочу звернути увагу. Вона може бути неочікувано більш гострою, ніж перша. Це нове протистояння, яке може постати між Тимошенко і Ющенком, але не в площині опозиція-Президент, а в площині конкуренції за політичну команду.
Що мається на увазі? Президент, на жаль, для себе програв боротьбу за реальне лідерство в НУНСі. Ми бачимо, як поступово чимало молодих політиків все більше віддають перевагу співробітництву саме з БЮТ.
Але ж Юлія Тимошенко отримає унікальний шанс, навіть якщо не стане Прем’єром, не покидати коаліцію, стати лідером об’єднаної коаліції і боротися за креативне лідерство, за патронат над більшою частиною НУНСівців. Це дуже цікава інтрига.
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
